
16/09/2025
Не сподіваймося, що те саме життя, яке розбило нас на шматки, відновить нашу цілісність.
Те, що колись підтримувало наше виживання, не завжди служитиме розквіту нашої Душі.
Ми повинні дозволити старому всесвіту померти, щоб новий космос міг виникнути всередині нас.
Зрозуміймо: ніхто не перетинає міст зцілення, не пройшовши спочатку через саму пустелю.
Невизначеність, якої ми так боїмося, є колискою оновлення.
Хаос, якого ми хочемо уникнути, стане родючим полем, де життя реорганізується.
Навчимося вибирати свої думки, бо вони є одягом нашої свідомості.
Не прикрашаймо свій Дух ганчірками страху, а світлом ідей, які підтримують наші зміни.
Кожна думка, яка звучить всередині нас, тче тканину реальності, в якій ми живемо.
Не намагаймося прискорити події.
Надмірні зусилля – це ознака війни проти потоку всесвіту.
Стосунки, робота, навіть кохання створені не для боротьби, а для плинності.
І лише відчувши цілісність у власній самоті, ми можемо зрозуміти, чи наше звернення до іншого народжується з любові чи з внутрішньої порожнечі.
Залишаймося всередині себе.
Навчимося жити в своїй тиші.
Тож, коли життя приносить супутників, вони не будуть латкою для нашого існування, а стануть присутністю, яка розширює наше єство.
Поливаймо молитвою, танцем, присутністю.
Зцілення — це не повернення.
І тоді ми дозволимо всьому розквітнути у свій час.
Не повставаймо проти вітру, який несе сухе листя.
Це пологи.
І народження справжньої істоти, яка завжди була прихована всередині нас, чекаючи на мить одкровення.