50 Плюс Психология для Жизни

50 Плюс Психология для Жизни Наш Проект создан с целью оказания психологической по?

Со временем начинаешь понимать,нет, необязательно вставать в полшестого утра, чтобы бог подавал. Когда он в настроении, ...
17/12/2025

Со временем начинаешь понимать,нет, необязательно вставать в полшестого утра, чтобы бог подавал.
Когда он в настроении, он подаёт и совам.
Необязательно в день пить два литра воды.
Достаточно столько, сколько хочется.
И в отличном настроении быть каждый день необязательно, чтобы жизнь всё-таки воспринималась объёмной и целостной.
Можно горевать, впадать в ярость тоже можно, ну а уж провести в субдепрессии конец ноября - это вообще святое.
Мыслить светлыми, позитивными мыслями тоже необязательно. Периодически думать "всё достало, убью всех нафиг" - нормальный рабочий процесс.
Глютен и лактоза, кстати, тоже нормальны.
Чтобы делать великие дела, необязательно быть особенным и гениальным
Необязательно иметь модельные рост и вес
Необязательно бегать марафоны, если не хочется их бегать.
Можно ходить, танцевать, плавать или играть в снежки.
Покупать абонемента в спортзал тоже необязательно.
Совсем необязательно всех любить.
И вообще уж необязательно всем нравиться.
Необязательно не делать ошибок, знать всё на свете и никогда не попадать в дурацкие ситуации.

Ещё необязательно обливаться холодной водой,
медитировать, получать третье высшее и заводить собственный канал в Телеграме.
И что самое приятное, необязательно слушать тех, кто знает всю правду про эту жизнь.

Автор текста - Оксана Фадеева
На фото - психолог Виктория Подгорная-Горновская.

О ЗНАЧИМОСТИ ЛЮБОПЫТСТВААвтор врач к.м.н. Андрей БеловешкинСвященное и лечебное любопытство. В недавнем исследовании сто...
27/09/2025

О ЗНАЧИМОСТИ ЛЮБОПЫТСТВА
Автор врач к.м.н. Андрей Беловешкин

Священное и лечебное любопытство. В недавнем исследовании столетних долгожителей ученые выяснили, что именно любопытство – самая распространенная черта их личности. Также способствуют долголетию честность, благодарность, удовольствие от общения, умение преодолевать невзгоды, а вот оптимизм, религиозность и чувство юмора оказались не так уж и важны.

Любопытство – это уникальная черта личности: она повышает когнитивные способности, укрепляет здоровье на 30%, увеличивает физическую активность на 20%, улучшает отношения, двигает карьеру. Когда вы любопытны, вы намного лучше запоминаете и придумываете инновации. Любопытные люди не только живут дольше, но они и намного счастливее, и успешнее, эмпатичнее.

Любопытство – это желание знать. У него есть разные формы и не все хороши: так есть перцептивнвое любопытство, когда нам просто интересно новое (неофилия) и мы предпочитаем его старому даже без оснований и эпистемическое любопытство – когда мы пытаемся понять идеи и восполнить недостающие знания. В первом случае вы просто скачете с диеты на новую диету, а во втором – наконец разбираетесь в базе питания. В завимости от мотивации выделяют также И-любопытство — это интерес, приятная тяга к знаниям и Д-любопытство – желание снять дискомфорт, чтобы избавится от неопределённости или пустоты (порождает конспирологию).

Потеря любопытства – это почти смерть: все понятно, ничего не интересно, никто не интересен, никакого развития, никаких изменений. Не подавляйте любопытство у детей, а растите его. К сожалению постсоветская школа и культура построена на подавлении и подчинении: любопытство наказывается, выбор тем запрещается, инициатива наказывается, стадный подход.

Важно поощрять любопытство, обеспечивать оптимальный поток информации, стимулирующей интерес (не сложно и не просто), давать возможность выбора на изучение любимых тем, награждать инициативу.

В исследованиях, когда детям дают возможность разобраться самим с неизвестным устройством, они проявляют больше любопытства, настойчивости. А если им сразу показать функцию – они теряют интерес. Поспешные объяснения не стимулируют, а подавляют любопытство. Объясняя слишком рано, мы убиваем навык задавать вопросы, мы убиваем желание найти ответ и самое главное – убиваем восхищение новизной и любопытство. Cлишком ранний рассказ про ДНК, когда дети не готовые его принять и понять, убивает интерес и желание к этой теме, “мы испортили отличную историю, рассказав ее слишком рано”.

Несколько идей:

1. Будьте всегда открыты новому, ведь вы ребенок на берегу бесконечного океана истины. Ходите в книжные магазины полистать разные книги, учитесь новому, осваивайте новые хобби. Интересуйтесь людьми вокруг вас.

2. Без любопытства нет и осознанности, желания понять себя. Почему я себя так чувствую? В ответ на что эта эмоция возникла? Любопытство – это инструмент извлечения дофамина из всего окружающего, это интерес, который рождает энергию, желание и силы понимать и разбираться в мире вокруг вас.

3. Задавайте вопросы. Иногда за 10 минут ребенок задает больше вопросов, чем взрослый за 10 дней. С возрастом мы закостеневаем. Подкармливайте любопытство вопросами, которые будят воображение и вызывают желание узнать еще больше. Задавайте дивергентные вопросы «Почему? А что если? Я удивлен, что» вместо «вот, когда и т.п.». Оценить свой уровень любопытства можно по опроснику (The Five-Dimensional Curiosity Scale Revised (5DCR)). Отличная книга как научится задавать вопросы: Take Just One Change: Teach Students to Ask Their Own Questions

4. Двигайтесь. Физическая активность сама по себе повышает уровень любопытства. А когда вы любопытны, вы двигаетесь намного больше.

5. Любопытство можно развить у любого человека любого возраста, как показывает мета-анализ исследований по развитию любопытства. Любопытство – это производное внутренней мотивации, нельзя заставить себя или других быть любопытными усилием (как со сном, смехом и эрекцией). Вы любопытнее, если сами выбрали тему или занятие, если она лично для вас имеет значение, а также если у вас есть возможность самим разобраться и найти ответ (автономия).

6. Любопытство заразно. Любопытные люди вокруг вас стимулирую вас быть любопытнее и внимательнее.

7. Поощряйте и культивируйте свое любопытство и благоговение перед жизнью. Как говорил Эйнштейн, всегда помни: «любопытство имеет свои собственные причины для существования. Нельзя не испытывать благоговейный трепет созерцать тайны вечности, жизни, мистической структуры реальности. Если каждый день пытаться постичь эти тайны хотя бы немного — этого уже достаточно. Никогда не теряйте священного любопытства».

Centenary Personality: Are There Psychological Resources that Distinguish Centenarians? Journal of Happiness Studies Published: 08 November 2023
Curiosity and mortality in aging adults: a 5-year follow-up of the Western Collaborative Group Study Psychol Aging 1996 Sep;11(3):449-53.
A meta-analytic investigation of the impact of curiosity-enhancing interventions volume 42, pages 20374–20384 (2023)
Curiosity Is Contagious: A Social Influence Intervention to Induce Curiosity Volume45, Issue2 February 2021 e12937
Novelty and Dopaminergic Modulation of Memory Persistence: A Tale of Two Systems. Volume 42, ISSUE 2, P102-114, February 2019

Рисунок: Curiosity - Eugene von Blaas

Думки німецького філософа Артура Шопенгауера (1788-1860) про життя після 60-ти.Після 60 років єдина опора — не родина: с...
05/08/2025

Думки німецького філософа Артура Шопенгауера (1788-1860) про життя після 60-ти.

Після 60 років єдина опора — не родина: сім стовпів старості за Шопенгауером.

Ми часто думаємо, що родина завжди буде поруч, що діти віддячать за турботу, а старість стане часом пошани. Та реальність часто не відповідає цим очікуванням. Артур Шопенгауер, відомий своєю прямолінійною філософією, застерігав: наші уявлення про устрій життя рідко збігаються з дійсністю. Після 60 років багато людей відчувають гостру ізоляцію — діти занурені у власні справи, стара дружба розпадається, суспільство віддаляється. Що робити в такій ситуації?

На думку Шопенгауера, мудрість зрілості полягає не в залежності від оточення, а в умінні опиратися на самого себе. У цьому — шлях до збереження гідності. Розгляньмо сім головних принципів, які, за його філософією, допоможуть створити гідне, незалежне й наповнене життя після 60 років.

1. Ілюзія надійності родини

Нам із дитинства нав’язують думку, що родина — головна опора в старості. Проте Шопенгауер наголошував: сімейні стосунки не завжди базуються на щирій прив’язаності — часто це лише соціальна установка. Ми припускаємо, що діти завжди будуть поруч, але їхні пріоритети з часом змінюються — з’являються свої турботи, робота, партнери, власні діти. У підсумку літні батьки нерідко опиняються на периферії уваги.

Філософ застерігав: сподіватися, що діти повною мірою віддадуть ту турботу, яку отримали в дитинстві — хибна надія. Зв’язки слабшають через час, відстань і зміну цінностей. І якщо старість приходить разом з очікуванням підтримки, але без її прояву — це боляче. Він закликав: не розраховуйте на вдячність. Турбота, яку ви давали — це ваш вибір, а не угода. Почніть жити для себе, звертаючи увагу на те, що справді приносить радість. Якщо хтось захоче бути поруч — буде не з обов’язку, а за покликом серця.

2. Дружба поза межами родини

Соціальні зв’язки, обмежені лише родичами, з роками слабшають. Шопенгауер радив розширювати коло спілкування: брати участь у клубах, знаходити однодумців, будувати стосунки на основі поваги та спільних інтересів. Часто такі зв’язки виявляються міцнішими за кровні.

Він підкреслював: що більше ми очікуємо від людей, то частіше розчаровуємось. Саме завищені очікування призводять до болю — особливо в старості, коли здається, що діти «зобов’язані» приїжджати. Якщо цього не стається — виникає образа. Шопенгауер вважав: шлях до спокою — у відмові від вимог і прийнятті реальності.

3. Самотність як ресурс

Багато хто боїться самотності в старості. Та філософ вважав: вона може стати джерелом внутрішньої сили. Людина, яка здатна залишатися наодинці з собою, здатна досягти гармонії. У той час як суспільство переконує, що щастя — в соціальних зв’язках, істина, за Шопенгауером, — у самостійності й незалежності від чужої думки.

Він наголошував: усамітнення відкриває простір для усвідомлення та внутрішньої ясності. Коли зникають поверхневі контакти, з’являється місце для справжнього «я». Важливо розрізняти самотність і покинутість: перше — вибір, друге — біль від невиправданих очікувань. Той, хто навчився бути сам, ніколи не буде самотнім душею.

4. Гроші як форма свободи

Шопенгауер не бачив у грошах самоцілі — лише засіб захисту. У похилому віці фінанси стають гарантією автономії. Коли людина залежить від дітей або родичів — вона втрачає право на вибір. Фінансова залежність перетворює її на об’єкт маніпуляцій і знижує почуття власної гідності.

Філософ стверджував: справжнє відчуття безпеки приходить із здатністю забезпечувати себе самостійно. Почніть готуватися заздалегідь: заощадження, інвестиції, розумне планування витрат. Не варто віддавати все дітям — навіть із добрих намірів. Ваша незалежність важливіша. Встановіть межі, не дозволяйте руйнувати своє благополуччя. Навіть невеликий пасивний дохід — оренда, дивіденди — може стати основою свободи. Фінансова стійкість — основа самоповаги.

5. Прийняття віку як зростання

Погоня за молодістю робить старість болючою. Шопенгауер наголошував: зрілість — це не занепад, а вершина внутрішнього розвитку. Цінність людини визначається не зовнішністю, а її думками, глибиною почуттів і здатністю розуміти. Важливо не боротися з віком, а проживати його з гідністю.

6. Навчання не має віку

Філософ вважав знання найціннішим капіталом. Доки людина навчається — вона живе повноцінно. Навіть у похилому віці прагнення до нового підтримує інтерес до життя, захищає від нудьги та ментального застою. Книги, курси, нові захоплення — шлях до внутрішнього оновлення.

7. Цінність мовчання й спостереження

З віком приходить розуміння: не кожна суперечка варта вашої участі. Тиша — це не слабкість, а форма мудрості. Шопенгауер бачив у мовчанні засіб самозбереження. Справжня сила — в умінні промовчати, коли це доречно, і не витрачати енергію на доведення очевидного.

Старість може бути часом визволення, а не розчарування. Все залежить від того, чи приймемо ми її з гідністю і готовністю жити для себе. Шопенгауер нагадував: щастя не приходить ззовні. Воно народжується всередині — у свободі, ясності й самодостатності. А той, хто навчився бути щасливим наодинці, ніколи не стане заручником чужої відсутності.

З мережі.

Вікові кризи після 50Як гештальт-терапевт, я часто працюю з людьми, які переживають вікові кризи. Це не просто життєві е...
03/08/2025

Вікові кризи після 50

Як гештальт-терапевт, я часто працюю з людьми, які переживають вікові кризи. Це не просто життєві етапи, а глибокі моменти переосмислення себе, своїх цінностей і свого місця у світі.
Після 50 років у житті людини щось змінюється. І часто не зовні, а всередині.
Світ більше не такий гучний, і вже не так хочеться переконувати, боротися, поспішати.
Але разом із тишею приходять запитання:
- А що далі?
- Чи потрібна я ще комусь?
- Хто я, коли не мама, не працівниця, не берегиня?..
Це не слабкість. Це — поворот до себе.

У кожного віку — свої запити й болі. У 50+, 60+ та 70+ кризи мають особливу глибину, адже в них поєднуються життєвий досвід, фізичні зміни та нові можливості. У цій статті я хочу поділитися, що відбувається на кожному з цих етапів, як гештальт-підхід допомагає їх проживати та як перетворити кризу на точку зростання.

50+ Час переоцінки та пошуку нового

- Що відбувається?
У 50+ ми часто стикаємося з так званою "кризою середини життя". Це період, коли людина оглядається на свої досягнення: кар’єру, сім’ю, мрії. З’являються думки: "Чи це все, що я хотів?" або "Час спливає, а що я ще можу?" Фізичні зміни (менопауза, зниження енергії) та соціальні зрушення (діти залишають дім, втрата батьків) можуть посилювати внутрішню тривогу.

- Погляд гештальт-терапевта:
У гештальт-підході ми говоримо про контакт із собою. У 50+ людина часто втрачає зв’язок із власними бажаннями, адже роками фокусувалася на іншому — сім’ї, роботі. Криза — це сигнал, що настав час звернутися до себе, своїх мрій і потреб. Часто за сумом чи тривогою ховається нереалізована енергія, яка шукає виходу.

- Як проживати?
Досліджуйте свої почуття та думки. У гештальт-терапії ми вчимося помічати, що стоїть за смутком чи апатією. Які ще є нереалізовані потреби? Спробуйте вести щоденник: що вас хвилює, що надихає, що вже можна відпустити, а чому приділити увагу?
Експериментуйте. Спробуйте щось нове: курс малювання, танці, вирощування квітів, подорож. Навіть маленький крок може повернути радість.
Турбота про тіло. Фізична активність (йога, фізичні вправи, прогулянки) допомагає бути в контакті з тілом, відчувати себе живим і знижує тривогу.
Підтримка. Групова терапія чи розмови з друзями допомагають відчути, що ви не самі.

- Історія з практики.
Моя клієнтка Олена, 53 роки, відчувала порожнечу після того, як діти роз’їхались . На сесіях ми досліджували її мрії, і вона згадала, що завжди хотіла малювати. Через пів року занять живописом вона організувала свою першу виставку. Це повернуло їй радість і нових друзів.

60+ Новий етап і нові ролі

- Що відбувається?
60+ часто асоціюється із завершенням трудової діяльності, змінами у зовнішності, здоров’ї й соціальному статусі. З одного боку, з’являється більше часу, з іншого — втрачається звична структура дня та соціальний статус. Це може викликати відчуття "непотрібності" або екзистенційні питання: "Для чого я живу? Що залишу після себе?" До того ж вікові зміни в тілі впливають на самосприйняття, посилюється внутрішній критик.

- Погляд гештальт-терапевта:
У цей період відкривається простір для глибокого внутрішнього життя. Важливо не відгороджуватися, а відновити зв’язок з собою, своїм тілом і серцем. Відновити контакт із власною цінністю. У гештальт-підході ми працюємо з тим, як людина завершує одні життєві цикли (наприклад, кар’єру, молодість) і відкриває нові. Криза 60+ — це можливість знайти сенс у свободі бути собою.

- Як проживати?
Перестаньте критикувати себе, почніть дякувати. Не боріться з віком, а знаходьте нову форму самосприйняття, змінюйте акценти. Кожен день помічайте щось приємне в собі. Змінюйте фокус із "втрати краси" на "вираження стилю".
Створюйте свій новий ритм. Плануйте день: фізична активність, харчування, відпочинок, читання, прогулянки, хобі. Це дає відчуття контролю.
По можливості діліться досвідом. Навчайте молодше покоління, онуків або займайтеся волонтерством. Це повертає відчуття значущості.
Залишайтеся в контакті. Соціальні мережі, як-от Фейсбук, Інстаграм чи клуби за інтересами допомагають уникнути самотності.
Досліджуйте сенс. У терапії ми часто працюємо з питаннями: "Що для мене важливо зараз?" Це допомагає знайти нові цілі.

- Історія з практики.
Мій клієнт Павло, 61 рік, після виходу на пенсію почувався розгубленим. Ми працювали над його страхом "бути непотрібним". Він почав ділитися знаннями про городництво в соцмережах і став популярним у своїй спільноті. Це повернуло йому радість і мету.

70+ Мудрість і прийняття

-Що відбувається?
У 70+ людина стикається з фізичними обмеженнями, втратою близьких і необхідністю прийняти плинність життя. Водночас це період, коли мудрість і досвід стають головними цінностями. Криза може проявлятися в страху смерті або бажанні залишити спадщину.

- Погляд гештальт-терапевта:
Гештальт-підхід допомагає проживати цей етап через прийняття "тут і зараз". Ми вчимося цінувати кожен момент, навіть якщо він приносить сум. Криза 70+ — це шанс інтегрувати весь життєвий досвід і знайти внутрішній спокій.

- Як проживати?
Осмисленість. Практики усвідомленості (mindfulness) допомагають бути в моменті та зменшують тривогу.
Творчість. Написання спогадів, рукоділля, малювання чи музика дають змогу виразити себе.
Спільнота. Навіть невеликі зустрічі з рідними, друзями чи сусідами підтримують зв’язок зі світом. Регулярне живе спілкування, навіть онлайн, знижує рівень тривожності і гормонів стресу.
Турбота про здоров’я. Легка гімнастика, дихальні вправи, прогулянки допомагають залишатися активними.

- Історія з практики
Клієнтка Марія, 75 років, на сесіях ділилася страхом, що вона "не залишить сліду". Ми працювали над її історією, і вона почала писати спогади та історію свого роду для онуків. Це не лише зблизило її з родиною, а й дало відчуття завершеності.

Загальні поради для всіх етапів

- Тіло й душа. Змінюємо життєву тактику: від героїзму до турботи. Турбота про здоров’я (прогулянки, фізичні вправи, здорове харчування, відпочинок), духовні практики (медитація, молитва), ментальна активність (кросворди, шахи, вивчення іноземних мов) і також спілкування дають енергію.
- Психотерапія. Гештальт-терапія допомагає досліджувати почуття і думки, знаходити нові сенси та завершувати незакриті історії.
- Соціальні мережі. Фейсбук чи інші платформи — чудовий спосіб знайти спільноти за інтересами, від подорожей до рукоділля.
- Навчання. Онлайн-курси, університети третього віку чи майстер-класи відкривають нові горизонти.

На завершення хочу добавити. Криза — це не кінець. Це момент зупинки перед новим кроком.
Я працюю з людьми у віці 50+, 60+, 70+, і знову й знову бачу:
коли з’являється безпечний простір для чесної розмови, народжується життя — нове, витончене, наповнене.
Життя, в якому можна відчути:
- Я ще жива.
- Мені є що сказати, є чим дихати.
- Моє "тепер" має цінність.

У гештальт-підході ми бачимо кризу, як момент, коли життя запрошує вас зупинитися, подивитися вглиб себе та відкрити нові двері. Якщо ви відчуваєте, що застрягли, почніть із малого: розмови з близькими, нового хобі чи звернення до терапевта. Кожен крок — це рух до себе справжнього.
А ви як проживаєте свій вік? Діліться в коментарях, що вас надихає? А якщо потрібна підтримка — звертайтесь, я поруч!

Психолог Виктория Подгорная-Горновская
#гештальттерапия
#віковікризи
#возрастныекризисы
#життяпісля50
#психологія
#50плюспсихологиядляжизни

Про одну касту жінок, які плутають материнство з власністю.Я зараз скажу не про всіх. Але про тих, кого чомусь дуже бага...
28/07/2025

Про одну касту жінок, які плутають материнство з власністю.

Я зараз скажу не про всіх.
Але про тих, кого чомусь дуже багато.
Назву цю касту умовно: мами синів, яким немає місця у своєму житті - тому вони залазять у чуже…

Переважно лізуть- у життя свого вже дорослого сина.
І все було б нічого, якби їм було хоч трохи пофіг, що сину вже за сорок.
Але їм не пофіг.
Бо “вона краще знає”.
Вона відчула, виносила, народила, вигодувала.
Отже: вона і буде жити за нього. І за його дружину. І за його дітей. І навіть за сватів, якщо дозволиш.

Якщо чесно, я дуже довго не могла збагнути:
Що ж таке трапляється з жінкою після народження сина, що вона поступово перетворюється не просто на матір, а на “контролюючу богиню його життя”?
Це щось схоже на емоційний інцест. Не буквальний, ні.
Але такий, де дитина стає частиною її особистості. Її продовженням. Її тілом. Її власністю.

Знаєте, у психотерапії є поняття пуповини, яку не перерізали.
Це коли дорослий чоловік, наприклад, уже давно живе з дружиною, має власних дітей, відповідальність, інше життя… Але в кожному важливому рішенні - дзвонить мамі.
У кожному конфлікті з дружиною - стає на бік мами.
На кожному святі - думає, як не образити маму, а не як зробити приємно своїй родині.
Бо мама… ну вона ж мама.
І вона ж знає краще.
Вона ж колись і спідню йому купувала! І годувала! І знає, як правильно любити!
А ти, невістка, ніколи його так не полюбиш, як вона. І в чомусь вона права. Бо ти йому не мати. І це - нормально. Ти маєш бути партнеркою, не мамою.
Але коли в хаті вже є одна «мама» - партнерка просто не має права на існування.

Скажу чесно: я порахувала якось кількість своїх терапевтичних сесій на тему свекрухи. І зробила висновок: мені вигідніше її просто не бачити.
Бо це єдина жінка, перед якою я відчуваю себе не дорослою, не сильною, не здатною - а безпомічною, безсилою і вразливою. Бо це той тип жінки, яка не розуміє, що таке кордони.
Для неї твої кордони - це виклик.
Її фрази завжди ніби з комедійного трешу:
— “А коли внуки?” А ти може не так їх робиш?
— “А ти точно нормально його годуєш?” А ти мʼясо від кісток відділяєш?
— “А чого ти не працюєш?”
— “А чого ти працюєш?”
— “А чого він тобі допомагає? Він же ж чоловік!”
— “А він же мені дзвонити перестав…”

У таких жінок є дивна фантазія, ніби вони мають право на місце в ліжку свого сина - не буквально, але посередині між сином та невісткою, а на все, що там відбувається: коли, як, чому, навіщо, чому саме так, чому не так… І ти ніби ведеш бій не з людиною, а з цілою культурною матрицею.
Де чоловік - це завжди чиясь дитина, але не твій партнер.
Де мати - це завжди святе, навіть коли вона нахабно вторгається у твоє життя.

Я прийшла до висновку: моя єдина форма «любові» до такої свекрухи - це дистанція.
Мовчазна, чітка, холодна.
Я не маю сил змагатися з тією, хто була тут «першою». І я не повинна.
Бо я не хочу жити в трикутнику, де я вічно третя.
І точно не хочу передавати цю модель своїм дітям.

То от так.
Сміюся крізь сльози.
Бо ні, я не одна така…
І, схоже, нас багато.

Автор Світлана Гаврилюк

Фото: photographee.eu/Depositphotos

- Ты стареешь, говорили мне, ты уже не ты, становишься горькой и одинокой. Нет, я ответила спокойно. Я не старею. Я ухож...
24/07/2025

- Ты стареешь, говорили мне, ты уже не ты, становишься горькой и одинокой.
Нет, я ответила спокойно.
Я не старею. Я ухожу.
Я не хвастаюсь, я утверждаю.
Я перестала быть любимчиком людей, чтобы стать самой любимой.
Я больше не гоняюсь за принятием других, я нашла прибежище в своих собственных объятиях.
Я не старею. Я становлюсь избирательной, понятной, внимательной.
Я выбираю свои места, своих спутников, свои битвы и свое молчание.
Я научилась отпускать не из горечи, а из мудрости.
Освободила свое сердце от невидимых цепей:
Бесплодные привязанности, ненужные боли,
Токсичные присутствия, измученные души,
И эти сердца коснутся подлости.
Я не закалялась, я сделала свою жизнь мягче.
Я не убежала, я разобралась.
Не из гордости, не из ненависти.
Это ради любви к миру, безмятежности, а главное ради любви к себе.
Нет, я не старею.
Я становлюсь .
И в этом будущем я наконец-то открываю себя.

(С) Мэрил Стрип

#50плюспсихологиядляжизни
#дочкиматерипсихолог

Кoгда дeти отвopaчиваются - это бoльно. В пocледние десять лeт мои взpoслые дeти не хoтят общаться со мной и лишь изредк...
17/06/2025

Кoгда дeти отвopaчиваются - это бoльно. В пocледние десять лeт мои взpoслые дeти не хoтят общаться со мной и лишь изредка звонят на дни poждения.

Сначaлa я сильно переживал по этому поводу, но познакомившись с тpyдами Зигмyнда Фpeйда, Михаила Ломова, романом "Отцы и дети" Тургенева и хорошенько все обдyмaв, в последние несколько лет я наконец начал наслаждаться жизнью и ceйчас расскажу, почeму.

Вpeмя на ceбя

Как сказал классик: "Дети - как ocoбняк, в котором вы никoгда не будешь жить: дoлго, дopoго, нeрвно, а в кoнце они еще и уходят". На детeй уходит очень много времени и сил, даже если они где-то вдaли: можно coтню раз прокрутить нeyдавшийся разговoр, переживать о их неудачах, злиться, что они не слышат и не слушают - это изматывает. Я не жaлeю ни о ceкунде, потpaченной на детей, но трезво смотрю правде в глаза: пpишло вpемя тратить энергию исключительно на cебя и отпyстить. Я готов ответить на звонок в любое время дня и ночи, выслушать и услышать, но я больше не жду: "Ожидание истощает пoдoбно засухе: вы ждете, что вот-вот пойдет дождь, но от этого ожидания сyxoсть становится невыносимoй".

Однaжды утpoм я в стaл и пoнял: вокруг никого нет, совершенно никто не знает, как я проведу день. Никомy до этого нет дела -xoть кричи. Стало одиноко и немного стpашнo - это то чyвствo, когда вы зaплываете на середину озepa и пoнимаете, что под вaми пустота, огpoмное пpocтранство, которое поглотит вас бeз сожалений, если не двигaться хотя бы чуть-чуть. Я понял, что эта пустота поглотит и меня, если я ничего не бyду делать. А вeдь мне 64 года! Чтo я буду дeлать? И я сдeлал то, чтo oткладывaл пocледние пять лет - пoшел в свою стapyю мастерскую, а мысли оставил дома. Это было зaxвaтывaюще, бyквально как в дeтстве: я начaл делать крылья для модели мoeго любимого аэpoплaна. Три чacа пролетели как миг. В тот момент я пoнял, что у меня наконец-то есть время на себя и никто его не отнимет. Это стaло важным открытием: во время, выделенное на себя, думать о себе! Мeня буквальное осенило, в свои то 64! Вcю мoю жизнь, в свободнoe время, я дyмaл не о ком и о чем угодно, но нe о ceбе.

Дети дoлжны уйти, набить свou шишки и опыт

В природе кoнтакт взрослых дeтeй с poдитeлямu - кpaйнe редкое явление. Как только существo станoвится самoстoятельной единицей с точки зрения физического развития, оно покидает родительский ареал. В противном случae начинается конкуренция или полная стагнация peбенка пoд родительским гнетом. Прежде всего, как сказал Михаил Ломов: "Если дети ушли - это не знaчит, что они вас не любят". Ритм жизни poдителя и дeтей coвсем разный, отчего и вoзникают пpoблемы: "Дети, во что бы то ни стало, стараются приобрести нoвый oпыт. Родители, во что бы то ни стало, стараются запuxнyть в детей свой опыт" - по словам Ломова тут и сталкивaют две peки: «Дети»: "Мы хотим все узнать сами!" и «Родители»: "Мы уже все знаем! Сейчас расскaжeм!". Если побеждают родители и ребенок не yxoдит, он так и остается peбенком нaвceгga.

Пpoцесс сепapaции (paзделения) детей от родителей - это здоровый и естественный процесс, который идет на пользу как дeтям, так и родителям. Буддисты считали, что знание, по сравнению с опытом - это ничто. Скажите ребенку, что кoнфорка гopячая и будeт бoльнo, если он положит туда руку - тaк у него бyдет кoнцептуальное знaчение. Но Бyддисты считaли, что для ребенка - это ничто и в этот мир он приходит за опытoм. Жизнь начинается там, где приcyтствует опыт. Тoлько в тoт момент, когда ребенок коснется горячей конфорки и вскрикнет: "Ай!" у нeго появится опыт, а не эфемерное знание. Это главное стремление нaшux детей - свoй опыт. И скoлько бы мне, как родителю, не хотелось бы что-то посоветовать детям или просто пoгoвоpuть, если я действительно их люблю, то должен отпустить, чтобы они полyчили свой опыт.

Hayчившись жить с cобoй, уходит страх стapoсти

Жить нaeдине с coбoй поначалу нeпривычно и слoжно. Для мeня это такoй же нoвый опыт, как и для geтeй. Хочется, чтобы кто-то навещал, звонил, интерecoвался моим coтояниeм и вcяко тешил мое эго. Фрейд считал, что всякий, кто находит утешение своей жизни лишь в ком-то, обречен быть нecчacтным и только тот, кто может быть счастлив наедине с собой, будет по-настоящему счастлив. «Тот, кoго вы любите и в кoм видите поддержку, однажды покинет вас - это зaкон жизни. Люди ставят свои жизни в зависимость от других людей и непременно попадают в ловушку». Фрейд считал, что большинство чeловеческий несчастий происходит как раз потому, что мы слишком мнoго возлагаем на других людей.

Люди coздают зaвиcимocть друг от друга и стpagaют, когда все идет не по плану. Научиться жить с самим собой, научится занимать себя и пpoводить время с интересом - вот, вaжно для возрaстного человека. Я долгое время бoялся старoсти, меня глoжило то, что кoгда-то нacтупит и мой кoнец, а рядом никого нет, меня это буквально пугало. Настоящим открытием для мeня стaло то, что нayчившись жить нaeдине с собой, наслаждаться своим свободным временем и распоряжаться им, а не скyчaть и тocковать, я пepeстал бoяться своего глaвного страха - старости и ухода из этой жизни! Одиночество пoрoждaют наши мыcли: "Одинoк не тoт, у кого нeт друзей, а тoт, кoму одинoкo с caмим собoй"

Автор: Фpэнк Mэйниц

Покоління 50+ - останні справжні сталеві нерви.Не чіпай людей після п’ятдесяти. Серйозно. Це не просто покоління - це ок...
12/06/2025

Покоління 50+
- останні справжні сталеві нерви.
Не чіпай людей після п’ятдесяти. Серйозно. Це не просто покоління - це окрема форма виживання. Міцні, як тижневий хліб, і швидкі, як бабусині капці, що летять у твій бік із точністю бумеранга.

До п'яти років вони вже читали настрій матері по звуку каструлі на плиті. У сім - мали ключ на шнурку та інструкцію: «Обід у холодильнику, розігрій, але не спали». У дев'ять - варили борщ без рецепта, у десять - знали, як закрутити кран і втекти від сусідського пса з відром на голові.

Літо? З ранку до ночі на вулиці.
Без телефонів. Замість вай-фаю - точний маршрут: турнік, річка, кришки від пляшок, і додому в темряві з колінами, схожими на карту бойових дій.
І якось вижили.
Коліна латали слиною й листком подорожника. А як боліло - то чули: «Не відірвалося - значить, не болить». Їли хліб із цукром, пили воду з садового шланга - з таким мікробіомом, якому позаздрив би будь-який йогурт. Алергії не мали. А якщо й мали - то мовчали.

Знають п’ятнадцять способів виведення плям від трави, мастила, крові, болота й чорнила - бо треба було прийти додому «чистим».

І це ще не все. Вони пройшли крізь:
– транзисторне радіо,
– чорно-білий телевізор,
– програвач для вінілів,
– магнітофони з котушками і касетами,
– CD-диски й дискмени,
а тепер - тримають тисячі пісень у кишені… й сумують за тріском касети, перемотаної олівцем.

А отримавши водійське посвідчення, їхали на таврії через усю країну - без готелів, кондиціонера й GPS. Лише дорожній атлас, де вся Україна - на двох сторінках. І доїжджали. Без Google Translate. З усмішкою. І бутербродом з яйцем у багажнику.

Це останнє покоління, що пам’ятає світ без інтернету, без зв’язку, без постійної тривоги за заряд батареї. Вони знають різницю між стаціонарним телефоном і тим, що висів на шнурі в коридорі. У них були зошити з рецептами, а не додатки. А про дні народження пам’ятали самі. Або... не приходили.

Це люди, які:
– ремонтують усе ізоляційною стрічкою, скріпкою і плоскогубцями,
– мали один канал по телевізору - і не нудьгували,
– знали, що «гортати» - це не стрічку, а телефонний довідник,
– і вірили: якщо не береш слухавку - значить, живий, перетелефонуєш.

Вони - інші. Вони мають емоційний азбест, імунітет з епохи дефіциту й рефлекси, відточені на турніку. Останні справжні ніндзя буденності.

Не чіпай п’ятдесятирічного. Він бачив більше, прожив глибше і має в кишені м’ятні цукерки, старші за твою дитину. Він пережив дитинство без автокрісла, без шолома і без сонцезахисного крему. Школу - без ноутбука. Молодість - без скролінгу. І не шукає відповідей у Google - бо має інстинкт.

І попри все - в нього більше спогадів, ніж у тебе - фотографій у хмарі.

(З інтернету)

Address

Kyiv

Opening Hours

Monday 10:00 - 21:00
Tuesday 10:00 - 21:00
Wednesday 10:00 - 21:00
Thursday 10:00 - 21:00
Friday 10:00 - 21:00
Saturday 11:00 - 20:00

Telephone

+380677090364

Website

https://gestalt.org.ua/author/pidgorna-gornovska-ukr-net, https://www

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when 50 Плюс Психология для Жизни posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to 50 Плюс Психология для Жизни:

Shortcuts

Share

Category