03/09/2022
Нещодавно, у пошуках джерела походження одного поширеного переконання в моїй родині, мені довелося з головою пірнути в криницю народної мудрості - прислів'я і приказки. Відповіді на своє початкове питання я не знайшов, однак мій словничок поповнився мудрими епітетами та знаннями вічного.
Так, я вияснив, що українці раніше позитивно дивились на світ навколо і вірили у краще в оточуючих:
• "Є тільки двоє добрих людей на світі і то один вже вмер, а другий ще не народився"
Вірили в альтруїзм та силу взаємної допомоги:
• "Не робися дуже добрим, бо тя свині з’їдять"
Вміли давати найкращі оцінки стравам:
• "Таке добре, що би й пес з маслом не їв."
Та людям:
• "Того не варто й на гній викинути"
Були знайомі з Арестовичем:
• "Дме морду, що й граблями носа не дістанеш"
Знали як підкреслити глибину знань співрозмовника:
• "Хто тебе вчив – дурно гроші взяв"
Орієнтувалися в основах менеджменту:
• "Не чіпай, що само котиться."
Здогадувалися про що можуть думати мами в декреті:
• "Кинь мене Боже, де мене не треба."
Віднайшли основну причину облисіння:
• "Дурної голови і волосся не хоче держатися".
Та злості:
• "Сердитий, бо давно битий"
Читали «Великого Гетсбі» задовго до його написання:
• "Великі гроші, молода жінка і бистрі коні – то нагла смерть"
А також знали як тонко натякнути другові, що він зовсім трішки переїдає і мало рухається:
• "Широка пика як батьківське подвір’я."
Цікаво, що там можна знайти ще? 🤨
