31/08/2023
Знецінення власних переживань
«Так у мене ніби все гаразд, - каже молода жінка на консультації, - просто сльози чомусь ллються без жодної причини.» У процесі бесіди «спливає» смерть мами менше двох років тому, смерть близького родича, який заміняв батька, півроку тому, багаторічні безуспішні спроби завагітніти, чоловік, що регулярно випиває, і передбачуваний онкодіагноз.
Все гаразд…
"Нічого особливого в той період не сталося... хіба що аварія була, але я не постраждав", - каже молодий чоловік з панічними атаками після аварії, в якій повністю згоріла машина, що належить фірмі. Сам він устиг вибратися з неї. Корпорація подала на нього до суду, розраховуючи стягнути з нього абсолютно «непідйомну» суму, яку б йому не заробити і за кілька років. Усі «відповідальні» особи повністю усунулися від відповідальності, звинувативши у всьому водія.
Нічого особливого не сталося...
Дуже юна дівчина, розповідаючи про важкі, навіть драматичні, моменти власного життя, щоразу, ніби вибачаючись, робить застереження «Та це у всіх так», «таке з кожним траплялося». Мається на увазі, що як і переживати тут непристойно, не одна я така, особлива.
Часом таке гротескне знецінення власних переживань просто бентежить.
Звідки у людей береться впевненість у тому, що те, що відбувається в їх чуттєвому, емоційному світі – дрібниця, яка не заслуговує навіть на власну увагу, не те що вже ділитися цим з кимось.
Найчастіше навичка ігнорування своїх почуттів та емоцій формується і засвоюється ще дитинстві. Днями я випадково виявилася свідком розмови мами з сином-дошкільником, який розбив коліна, поки вони бігли на автобус: «Та нічого страшного! Ну що, що болить! А в кого не боліло? Таке з усіма траплялося, нічого пхикати. Та в тебе і не болить вже, не дурій!». Мама між рядків ніби повідомляє синові, що оскільки подібне відбувалося не тільки з ним, його переживання дурні та нецікаві, отже, на них не треба звертати жодної уваги. Та й взагалі він відчуває «неправильно», адже в нього вже «не болить».
Ще складніше, коли справа стосується не фізичного болю, а душевного, який важко приміряти ззовні і оцінити силу впливу. Особливо коли вникати дуже не хочеться.
“Прикро тобі? А чого ти такий уразливий? Сам винен, нема чого бути таким наївним».
І людина зачинилася. Переживання так і пішли вглиб, залишившись кристалізуватись і кам'яніти десь глибоко-глибоко…
Але вони не пропали, адже їм не дали змоги переробитись, усвідомитись. Ставши дорослим, він не скаже свого болю вголос, а скаже «Та все гаразд. Тільки в грудях щось тисне, не збагну від чого».
Тут хочеться згадати мій «улюблений» аргумент про голодуючих дітей в Африці, впевнена, ви з ним теж знайомі. Рідкісна людина ніколи не чула його на свою адресу. Досі не можу зрозуміти міфічного зв'язку чиїхось страждань із абстрактними чужими.
Чомусь передбачається, що людині має стати легше, від усвідомлення, що комусь зараз болючіше (гірше, страшніше, образливіше тощо). А може й посоромитись варто було б - не те що вже переживати.
У зв'язку з цим зазвичай хочеться поцікавитися, коли встигли винайти «страждометр», який, напевно, необхідний, щоб виміряти, кому ж гірше.
Цікаво, що апріорі вважається, що неетично рахувати гроші в чужій кишені, проте зважити чужі переживання з переживаннями африканських дітей зовсім не соромно. І невже знання, що у сусіда згорів будинок, а в когось «лише» одна кімната, принесе заспокоєння засмученій людині?
На консультаціях люди нерідко дивуються тому, як така «дрібниця» викликала стільки проблем у їхньому фізичному та психологічному здоров'ї.
«У мене то що... он у інших ооон що - і нічого!».
А чи «дрібниця» це була для них насправді? Хочеться вірити, що набутий досвід навчить їх не складати більше образи та біль у затишний непровітрюваний куточок своєї душі.
Дорослі люди часто не вміють дбати про себе, бо не навчилися цього у дитинстві. Не скидати з рахунків свої переживання, чути себе, вірити собі – і є найважливіша турбота. Мені дуже сумно, коли доросла сорокарічна жінка, яка страждає на психосоматичні болі від далеко захованих «поганих» почуттів у вигляді злості та образи, несміливо питає «а раптом я неправильно відчуваю?»
"Дрібних" страждань не буває, і "неправильних" почуттів - теж. Якщо ви відчуваєте біль, страх, тривогу – значить вони є, і на це є причина, якою б незначною вона не здавалася в масштабі світових проблем.
