07/04/2026
🙌 Я довго не говорила нікому і навіть собі: “Я ображена на маму”. Я забороняла впускати ці думки всередину себе.
І як тільки ловила себе на цій думці, в голові одразу з’являвся цілий шторм:
🔸“Це ж мама”
🔸“Так не можна”
🔸“Вона ж старалась”
🔸“Я не маю права так думати і відчувати”
Мене наче роздирало зсередини ці протилежні відчуття…
🤷 А ще з’являлася провина: як я можу так думати і відчувати?
Я намагалася пояснити собі раціонально: “Мама хороша, вона зробила все, що могла, їй теж не вистачало тепла”.
Але емоції не слухалися розуму. Сльози, злість, біль, провина - усе змішалося в один клубок.
🤔 З часом я почала розуміти, що проблема не в мамі. Не в її словах і не в її діях.
Вона в мені - у тому, що я роками не дозволяла собі визнавати свої емоції. Не дозволяла зізнатись собі в тому, чого мені не вистачало, чого хотілося, чого я потребувала і не змогла отримати.
🤍 І я почала це робити крок за кроком. Не ховати відчуття всередину, а прислухатися до них і розуміти, про що вони говорять. Бо знаєте що? Це виснажує і забирає внутрішній спокій, коли ти змушуєш себе відчувати і думати так, як прийнято, а не так, як є насправді всередині.
Поступово я навчилася:
🔹відокремлювати свої почуття від дій і намірів мами
🔹дозволяти собі визнавати свої емоції - без провини
🔹бачити, що можна залишатися в контакті з мамою, але не втрачати себе
🙂 Це змінило моє життя.
Я перестала втрачати сили на “правильність” реакцій і провину.
Я почала будувати стосунки з мамою і з собою по-іншому - спокійніше, щиріше, без внутрішньої бурі.
Я навчилася бути поруч із мамою такою, якою я є, а не тією версією себе, яку я звикла показувати для неї.
💡 І знаєте що? В думках я погодилась, що можливо ніколи не буду повністю прийнята нею. Але в реальності я зустріла її прийняття 🫶
______________________
Саме цей досвід багатьох жінок я вклала у свій курс “Стосунки з мамою без провини”, який стартує скоро.
Якщо ви впізнали себе в цих рядках, напишіть мені «МАМА» 🤍 Я розповім, як можна почати пропрацьовувати це прямо зараз.