Психолог Наталія Раїник

30/09/2025

— Лікарю, чому я така втомлена? Адже я нічого такого не роблю.
— Усередині себе ти весь час біжиш і кричиш. А це страшенно виснажує.

/автор невідомий/

20/09/2025

Трохи гумору, бо як інакше жити в такі часи))

05/09/2025

таку хорошу шпаргалку знайшла і переклала -

04/09/2025

30/08/2025

"Позитивний нарцис прагне створити світ, у якому можна жити у гармонії. Йому потрібен безпечний простір, захищений від подразників, що руйнують його уявлення про добро. Він уникає глибоких стосунків, адже вони завжди тягнуть за собою зустріч із тіньовим, болісним виміром. Тому він зупиняється на поверхневих, товариських знайомствах, а не на справжній дружбі. На відміну від «негативного» нарциса, «позитивний» здатен прийняти відмінність та іншість. Це може стати для нього вдалою життєвою стратегією, а близьке оточення так і не помітить фальші цієї удаваної відкритості — того, що насправді вона покликана лише захистити його власний образ."

Крістофер Боллас, «Три структури характеру — нарцисична, прикордонна, маніакально-депресивна»

фото: William Warby

26/08/2025

«Насправді особа з межовим розладом часто занедбує своє тіло. Вона справляє враження постійно виснаженої, а невпинна втома посилює труднощі у психічній сфері. Йдеться не про те, що людина не може мислити через жахливий тиждень. Більшість людей можуть пригадати справді складні періоди в житті, коли вони почувалися виснаженими. Проте у випадку особи з межовим розладом немає якоїсь події, на яку вона могла б вказати. Вона завжди була втомленою — протягом усього життя.»

Крістофер Боллас "Три структури характеру — нарцистична, прикордонна, маніакально-депресивна"
фото: Khashayar Kouchpeydeh

19/08/2025

«Непоказування власних почуттів може давати людині відчуття сили у стосунках, але водночас виключає можливість довіри. Таким чином самоконтроль, який здається рисою, гідною захоплення, є проявом страху перед коханням».

Александер Ловен «Любов, с**с і серце»
фото: Ремі Клінтон

19/08/2025

"Фальшиве селф

Спосіб користування смартфонами, який обирають деякі молоді люди, може сприяти розвитку патології, що в психоаналізі називається «фальшивим селф». Такі особи будують свою ідентичність переважно через наслідування, тому не мають справжнього характеру і не виявляють творчості. Імітуючи інших та ототожнюючи себе з ними, вони не розвивають власної особистості, тож періодично наражаються на ризик внутрішніх криз.

Вони прагнуть, аби інші бачили їх ідеальними, і все життя шукають рецепту, як здобути любов та визнання, як досягати успіху. Це стосується й стосунків із батьками та найближчим оточенням. Постійно проектуючи себе на інших, вони втрачають енергію, потрібну для формування внутрішнього світу, пошуку справжніх цінностей і втілення автентичного селф.

Брак особистості робить молоду людину вразливою. Ідеальне «я», яке вона створює в мережі, неможливо перенести в реальність, де розвиток відбувається завдяки живим емоційним зв’язкам із реальними людьми. Молодий хлопець чи дівчина змушені існувати між двома світами — вигаданим, віртуальним і непевним, реальним. Вони настільки різні, що не мають між собою зв’язку. Це схоже на спробу перенести зображення з комп’ютерного екрана у справжнє життя — завдання приречене на невдачу.

Багато науковців, зокрема й деякі фахівці з підліткової психології, вважають, що смартфон є корисним інструментом соціалізації: завдяки йому молодь відчуває себе визнаною ровесниками. Особисто я не поділяю цього оптимізму. З такого погляду можна було б стверджувати, що негативні наслідки Інтернету неминучі, не надто серйозні й становлять ціну, яку людство платить за кожне нове відкриття.

Справжній розвиток

Проте, як зазначає Джонатан Хайдт, у психічному розвитку та звичках молодих людей відбулася суттєва зміна: вони вже не проводять стільки часу разом і не зустрічаються на свіжому повітрі так, як це було до появи Інтернету. Щоб зіграти у футбол чи баскетбол, потрібно зібрати друзів і здобути їхнє визнання власними вміннями. На мою думку, це найліпший шлях особистісного зростання, адже він передбачає справжню взаємодію, а не ілюзорну, яку пропонують медіа — де достатньо створити аватара чи викласти відретушоване фото.

Чи справді ми готові повірити, що вподобайки можуть розвивати особистість? У такій логіці молодь бачить себе лише у відображенні чужої думки, а це унеможливлює самостійне мислення і розвиток — завдяки моментам самотності й роздумів — справжнього селф. Лайки та кількість підписників підживлюють нарцисизм і водночас послаблюють людину, яка звикає відчувати життя тільки тоді, коли отримує винагороду.

Так, підлітки живуть не лише у віртуальному світі: ми знаємо, що вони щодня мають контакт із реально присутніми людьми. Проте навіть ці стосунки можуть поступово втратити глибину й стати поверхневими. Характер формується тоді, коли людина долає неминучі життєві фрустрації, а аж ніяк не завдяки «вподобанням».

Є ще одна фундаментальна проблема — спосіб, у який формуються медійні спільноти в мережі. Люди об’єднуються тут переважно навколо другорядних і поверхових аспектів життя, далеких від спільних цінностей чи справжнього особистого залучення. У результаті, попри зростання кількості та частоти соціальних взаємодій у цифровому середовищі, їхня якість виявляється дивовижно низькою й малозначущою.

Я вже згадував образ інфлюенсера — людини, яка сидить у «замку», зведеному з картону, лайків і підписників. Це найяскравіший прояв марнотності й порожнечі мережі, але водночас він демонструє, як саме вона здійснює свою владу. Лайки, швидкі кліки анонімних спостерігачів можуть забезпечити соціальний і фінансовий успіх тим, хто не має що сказати, крім ефектної презентації комерційного продукту. Але цей успіх — примарний, він може зникнути в одну мить. Тож не дивно, що підлітки, які шукають приємної втечі від реальності та ще не мають сформованої особистості, особливо вразливі до криз.

Водночас чимало переваг, які дають цифрові технології, полягають у можливості долати просторово-часові межі та розширювати межі нашого досвіду. Ми можемо грати в ігри з людьми, яких ніколи не зустрічали, але які здаються нам зовсім поруч. Можемо писати й читати мовами, яких не знаємо. Публікувати власні роботи, які потім прочитають тисячі незнайомців. Знаходити історичні документи чи інтерв’ю з постатями минулого, доступу до яких інакше не мали б. Це справжня революція, яка дозволяє нам виходити за межі, накладені тілесною природою.

Та разом із цим я застерігав і раніше: людство може заплатити високу ціну за такий несподіваний прогрес. Проблема полягає не в самому медіа-інструменті, а в обмеженнях нашого розуму й у тій привабливості, яку для нас становлять ситуації, пов’язані з насолодою.

Тому ми повинні серйозно над цим замислитися. Схильність до ілюзій, почуття всевладдя та індивідуалізм — частина людської природи. «Пізнай самого себе» — гасло, яке Сократ велів викарбувати на фронтоні храму й яке вважав категоричним імперативом. Саме така позиція могла б допомогти уникнути демонізації медіа, адже їх створили люди, які самі користають із цього надзвичайного винаходу.

Отже, питання не в тому, щоб «рятувати» дітей від шкідливого впливу смартфонів. Радше слід визнати: ці медіа вже давно підкорили свідомість нас, дорослих, а ми не висловлювали сумнівів чи спротиву. Тому нам потрібна широка колективна й міжпоколіннєва свідомість, яка допоможе уникнути зловживання цим потенційно дуже корисним інструментом. І все це — через нарцисизм, ексгібіціонізм, жагу влади та марнославство, що так властиві людській природі."

останній розділ книги "Без смартфону" Franco De Masiego

фото - By ParentCo.

17/08/2025

Написала статтю, запощу теж тут -

Як пережити розлучення з чоловіком, коли є дитина

Розлучення — один із найболючіших життєвих досвідів. Це не лише кінець стосунків, а й руйнування уявлень про себе, майбутнє, сім’ю. Особливо важко, коли поруч дитина: хочеться бути сильною, стабільною, опорою — але серце розривається, і світ тріщить по швах.

Мами після розлучення часто живуть у двох реальностях: у зовнішній — де вони дбають, годують, граються, водять у садок, а у внутрішній — болить. Там страх, злість, розгубленість, втома. І все це одночасно.

Цей досвід може бути болісним і плутаним, але він також може стати моментом глибокого оновлення. Те, що зараз болить — мине. А з часом перетвориться на твій внутрішній ресурс, нову опору. Сьогодні, можливо, здається, що життя розвалюється. Але водночас воно перебудовується.

Ця стаття — про те, як прожити розлучення, не втративши себе, як дозволити собі бути живою, чесною, турботливою мамою і водночас — вразливою жінкою.

1. Дайте собі право на емоції
Найглибший сум часто приходить тоді, коли дитина засинає. Саме в тиші з’являється біль утрати: простих розмов, присутності іншої людини, почуття «разом».

Це нормальна реакція на втрату. Сум, злість, страх, розгубленість, образа — усе це природно. І це не слабкість. Це знак, що ви жива.

Вам не потрібно бути «правильною» або бездоганною. Не потрібно приглушувати свої почуття лише тому, що ви мама. Навпаки — бути живою й чесною з собою — це теж частина турботи про дитину.

Простими словами можна сказати дитині: «Мені сумно, бо багато змінилося. Але я тут. І ми з тобою разом».

2. Турбота про себе — не розкіш, а потреба
Згадайте метафору про кисневу маску в літаку: спочатку — собі, потім — дитині. Бо ви — головна опора для своєї дитини, а опора має бути міцною, живою, стійкою.

Після розлучення часто виникає спокуса стати «вдвічі кращою» мамою, компенсуючи відсутність другого з батьків. Але правда в тому, що ви — достатня, навіть якщо не ідеальна.

Дитині потрібна не супергероїня, а доступна мама — яка обіймає, свариться, мириться, сміється і продовжує бути поруч.
Турбота про себе — це навіть 10 хвилин тиші, теплий чай, розмова з подругою, консультація з психологом, якісний сон. Це не егоїзм, а відповідальність.

3. Не ізолюйте себе — шукайте підтримку
Розлучення — це не тільки про почуття, а й про побут, фінанси, юридичні рішення. І все це важко тримати самій.

Не соромтесь звертатися по допомогу — до психотерапевта, юриста, медіатора. Це дорослий спосіб дбати про себе і дитину.

Підтримка — це не лише про «виговоритися». Це про створення простору, де ви не маєте бути сильною 24/7.

4. Говоріть з дитиною — чесно, але з турботою
Діти відчувають все, навіть якщо не розуміють слів. Тому дуже важливо сказати просту правду:

«Ми з татом більше не живемо разом, але ми обоє тебе дуже любимо. І ти не винен/винна в тому, що сталося».

Не звинувачуйте тата. Не втягайте дитину у свій конфлікт. Вона має право любити вас обох. Її серце не має ставати полем бою.
Якщо це можливо, поговоріть з дитиною разом з колишнім партнером. Єдине спільне послання — «ми більше не пара, але ми залишаємося твоїми батьками» — може дати дитині значно більше спокою, ніж окремі слова.

5. Побудуйте нову реальність — з нуля, а не з уламків
Не варто намагатись відтворити «як було». Розлучення — це кінець однієї форми життя, але не кінець життя як такого.

Дайте собі час і дозвіл будувати нову структуру: свій побут, свої правила, свої ритуали. З болем, але також — з турботою. Малими кроками. Без поспіху.

Тут не буде ідеального плану. Але з часом прийде відчуття: я справляюся.

Дайте собі дозвіл жити по-новому. Не відпрацьовувати чужі сценарії і не доводити свою “повноцінність” через стосунки.

Щастя — не винагорода за правильну поведінку. Це стан, який формується всередині. Навіть у періоди великого болю.
Як може допомогти психотерапія
Терапія — це простір, де можна бути собою. Де не треба посміхатися, коли болить, і не треба пояснювати, чому плачеш.

Це місце, де ви можете:

прожити втрату
визнати біль і злість
навчитися тримати власні кордони
повірити, що попереду — є майбутнє
Психотерапія — це не про слабкість. Це про турботу й силу бути собою, навіть у найскладніший період.

Висновок
Розлучення не робить вас менш жінкою і менш мамою. Воно не забирає у вас любов, гідність, здатність творити близькість.

Твоя цінність не визначається тим, у шлюбі ти чи ні. Вона не залежить від статусу, кількості дітей чи ставлення колишнього партнера. Вона — всередині.

Якщо вам зараз важко, це нормально. Це не кінець. Це перехід.

І в цьому новому житті обов’язково буде місце для сміху, тепла, спокою. Теж для вас.

Як психотерапевтка, яка працює з мамами, я бачу: цей період — складний, але в ньому є великий потенціал до зростання.

Не йдіть через нього на самоті. Підтримка існує. Терапія — це не розкіш, а ресурс. І ви варті того, щоб мати простір, де вас чують.

Використані джерела
Joanna Schulz "Sama mama. Jak przejść przez rozwód i żyć dalej"

Розлучення — один із найболючіших життєвих досвідів. Особливо важко, коли поруч дитина. То як пережити розлучення з чоловіком, коли є дитина?

09/08/2025

Автор

06/08/2025

Газлайтинг: психологічне насильство, яке легко не помітити. Як його розпізнати й захиститися?

Жорстоке знущання може бути неочевидним. Воно не завжди супроводжується криками чи приниженнями. Іноді насильство діє мовчки, витончено, під маскою турботи. Саме таким є газлайтинг — одна з найнебезпечніших форм психологічного насильства.

Газлайтинг — це маніпулятивне підривання довіри до себе, що відбувається через викривлення реальності, сумніви у власному розумінні ситуацій і почуттів. Це «копання тунелю під особистістю», яке розбиває людину зсередини.

Газлайтер (той, хто вдається до цієї форми насильства) — це «лялькар, який тягне за ниточки», створюючи ілюзію, що жертва сама обирає свій шлях. Але насправді все відбувається так, як вигідно йому.

Він б’є у найвразливіше — у базові людські потреби: любов, повагу, приналежність, схвалення. Людина поступово втрачає почуття себе, свою автономність, критичне мислення.

Газлайтер — це той, хто з’являється в білих рукавичках і крок за кроком вплутує нас у стосунок, у якому ми починаємо доводити, що не є верблюдом.

Типові фрази та техніки газлайтера

Маніпуляції виглядають невинно, навіть доброзичливо:

* Знецінення почуттів: «Ти перебільшуєш», «Ти все вигадала», «Такої ситуації взагалі не було».
* Сумнів у психічному стані: «З тобою щось не так», «Тобі треба до психіатра».
* Виклик провини: «Дитина сумує, коли тебе нема», «Після цього на ремонт уже не вистачить грошей».
* Псевдотурбота: «Я просто хвилююсь», «Це ж для твого добра».
* Сарказм, висміювання: «Тобі не потрібно думати, достатньо, що гарно посміхаєшся».

Також часто застосовується тактика мовчання (карання тишею), маніпуляції через третіх осіб («усі твої друзі хвилюються за тебе») або створення образу ідеального партнера в очах інших людей.

Приклад із життя: як це відбувається

Типовий сценарій: жінка хоче піти навчатися, але партнер замість прямої заборони каже:

«Звісно, роби як хочеш, але син дуже сумує, коли тебе нема, плаче і ходить засмучений. А ще ж у вихідні будеш змучена. Подумай, чи варто платити таку ціну. Ти ж мріяла про ремонт ванної, але на це вже не вистачить. Ну, якщо ти так вирішила…»

Вона зрікається ідеї, переконана, що діє з любові та турботи про родину, хоча насправді її автономність придушили маніпуляцією.

Психологічний ефект: як почувається жертва

* Почуття провини, сорому, страху і сум’яття.
* Сумніви у власній пам’яті, розумінні подій.
* Поступова втрата здатності приймати рішення.
* Ізоляція, самообмеження, залежність.

Зрештою жертва починає говорити голосом свого кривдника і вже не розрізняє, де її справжні бажання, а де — нав’язані.

Чому жертва не йде?

Бо часто не розуміє, що це насильство. Спочатку здається, що сталося непорозуміння. Потім — що, можливо, вона сама винна. А коли ще й оточення каже: «Та він би тебе ніколи не скривдив», реальність остаточно спотворюється. Газлайтер часто створює позитивний імідж, паралельно дискредитуючи жертву.

Як захиститися?

1. Помічайте «чотирьох вершників» — відчуття провини, сорому, страху, плутанини у присутності конкретної людини.
2. Звертайте увагу, чи часто ви змінюєте свої рішення, щоб «не засмутити» партнера.
3. Ставте собі питання: чи я маю свободу бути собою в цих стосунках?
4. Говоріть із друзями. Перевірте, як почуваєтесь, коли цієї людини немає поруч.
5. Зверніться по професійну допомогу. Психотерапія допомагає відновити зв’язок із собою і вийти з ролі жертви.

Не намагайтесь «врятувати» кривдника любов’ю. Потрібно рятувати себе, а не кривдника. Багато жертв намагаються змінити агресора, довести свою цінність, але це лише поглиблює пастку. Важливо взяти відповідальність за себе, а не залежати від того, чи зміниться інша людина.

Висновок

Газлайтинг — це не просто токсичні стосунки. Це форма психологічного насильства, яка веде до повної втрати себе. Якщо ви часто почуваєтесь винною, розгубленою, ставите під сумнів свою пам’ять, відмовляєтесь від бажаного заради чужого спокою — можливо, це сигнал. Це не з вами щось не так. Це вами маніпулюють.

---

Написано на основі статті Agnieszka Radomska, "Oto techniki, którymi gaslighter niszczy twoją psychikę. Poznaj je, zanim zamieni cię w swoją marionetkę", Wysokie Obcasy, 3 sierpnia 2025

фото - Deagreez/Getty Images

05/08/2025

Меріл Стріп якось сказала:
«Старіння — не для слабких. Одного дня ти прокидаєшся і усвідомлюєш, що молодість пішла... Але разом із нею зникають також: невпевненість, поспіх і потреба подобатися іншим.
Ти вчишся йти повільніше, але з більшою впевненістю. Ти вже вмієш говорити „прощавай“ без страху і по-справжньому цінуєш тих, хто залишився.
Старіти — це вміти відпускати, це приймати, це розуміти, що краса ніколи не жила в нашій шкірі, а — в історії, яку ми носимо всередині себе».