23/05/2025
На запрошення Ректора Волинської православної богословської академії о. д-ра Володимира Вакіна 22 травня 2025 року мав честь виступити з доповіддю "Медичне капеланство: перевали середини шляху та ритуали переходу (авторська рефлексія)" на Міжнародній науково-практичній конференції ''Дари Церкви. Зцілення. Відродження. Воскресіння'', де разом із такими видатними учасниками як проф. Сергій Убогов (Україна), проф. Вассилій Термос (Греція), архім. Кирило Говорун (США), проф. Олександр Філоненко (Україна), іншими колегами, разом шукали мову для нової духовної і професійної реальності.
У своїй доповіді я окреслив наш сучасний стан як перевал середини шляху медичного капеланства — момент, коли варто не лише рухатися далі, але й зупинитися, озирнутися, переосмислити(-ся).
Сьогодні я хочу поділитися ще глибшою інтуїцією: медичне капеланство — це не просто служіння, це liminal-простір, перехід, межа, інаковість у серці системи охорони здоров’я.
Медичний капелан — це людина порогу. Він не належить повністю ні медицині, ні богослов’ю, але стоїть на їхньому перехресті, вносячи у світ страждання не пояснення, а присутність і надію.
«Коли душа страждає, їй не потрібні слова — їй потрібна присутність» (св. Іоан Золотоустий)
Подібно до біблійних провідників — Мойсея, який водив народ пустелею, або самого Христа, що «зійшов аж до пекла», — капелан супроводжує у переходах: від хвороби до надії, від страху до довіри, від самотності до сопричастя.
«І коли я піду й приготую вам місце, знову прийду і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14:3)
Але не лише капелан — людина liminal. Сама інституція медичного капеланства сьогодні перебуває в просторі “ще не”: ми вже не ті, ким були, але ще не ті, ким маємо стати.
Це liminality, у термінах Віктора Тернера — стан ініціаційного переходу. Це не криза, а запрошення до трансформації. Усе буде залежати від того, чи зуміємо ми обрамити цей перехід ритуальною, молитовною, соборною дією.
«Бо ось, Я чиню щось нове! Вже воно з’являється — чи не знаєте ви його?»
(Іс. 43:19)
«У терпінні — надія. У зупинці — прозріння. У переході — оновлення» (св. Василій Великий)
Саме тому я переконаний, що нам необхідно творити ритуали:
– ритуал посвяти в капеланство як літургію ідентичності;
– синаксиси-ретрити як духовне перезавантаження;
– благословення як терапевтичний акт надії.
Ми не повинні соромитися своєї “гібридності”, нашого “багатоголосся”. Бо в ньому — образ Того, Хто Сам став liminal:
«Я є Альфа й Омега, початок і кінець...» (Об’явл. 22:13)
У цій подорожі важливо зберігати не лише професійну вірність, але сакральну прозорливість: бачити у хворому — лик Христа, у лікарні — притвор Царства, у кожному благословенні — жест вічності.
«Бо Я хворів — і ви навідались до Мене» (Мт. 25:36)
Висловлюю вдячність Предстоятелю Православної Церкви України Блаженнійшому митрополиту Київському та всієї України Епіфанію (Думенко) Митрополит Епіфаній і Високопреосвященному митрополиту Львівському і Сокальському Димитрію (Рудюку); а також - Ректору Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, доктору медичних наук, професору Оресту Чемерису Орест Чемерис та завідувачу кафедри менеджменту в охороні здоров’я, фармакотерапії та клінічної фармації, фармакотерапії і клінічної фармації, доктору медичних наук, професору, Заслуженому діячу науки і техніки України Зіменковському Андрію Борисовичу за активну підтримку розвитку медичного капеланства (капеланства в охороні здоров’я) в Україні.
Синодальне Управління Медичного Капеланства Православної Церкви України MedITSERVE
З глибокою повагою –
Керівник Синодального Управління медичного капеланства Української Православної Церкви (Православної Церкви України)
о. д-р Сергій Кирилюк
