07/04/2026
Люди потребують, щоб їх чули
Крик немовляти є найбільш ранньою формою комунікації.
Як батьки чують та інтерпретують цю комунікацію в тривалій перспективі, впливає на те, як дитина, а згодом і доросла людина бачить себе, свій внутрішній світ і потреби, розуміє їх і дослухається до них.
Психоаналітик Біон описав такий досвід через фізіологічний процес травлення, що дуже пасує для раннього періоду, де споживання, перетравлення та засвоєння - одні з головних процесів.
На психічному рівні все подібно:
Дитина повна сирого досвіду (бета-елементів), а мама стає їх контейнером (і виконує цим альфа-функцію), що приймає, опрацьовує бета-елементи через свою психіку і повертає в «стравній» формі.
Цей досвід засвоюється: так крик немовля перетворюється на слово (символ).
Завдяки суб’єктивному відчуттю, що нас більше чули, ніж не чули, світ стає більш-менш безпечним місцем, в якому можна будувати своє життя і розвиватись у своєму темпі, брати своє, співпрацювати з іншими тощо.
Не існує ідеального контейнування, це було б навіть шкідливо. Досвід того, що хтось для мене був альфа-функцією, але й теж інколи помилявся чи був відсутнім, стає базою в уже складніших процесах менталізації. Коли можна помислити про свою психіку, а також психіку іншої людини.
Менталізація дарує досвід, що наші прагнення не є тотожні бажанням іншої людини. Усе тому, що кожна людина має складний внутрішній світ. Це стає підґрунтям для близьких стосунків.
У стресові моменти, ми можемо відкочуватись у своєму розумінні себе та інших. Світ тоді стає повний бета-елементів: жахливий, ворожий, нестерпний, холодний.
Менталізація тоді може виглядати так: не «всі проти мене», а «я зараз почуваюсь погано, я злюсь на інших, що вони мене не розуміють. Мабуть, це тому, що… Це нагадує мені…»
І хоча при труднощах менталізації страждають найперше стосунки, парадоксально, вони тоді й найбільш потрібні. Через стосунок з іншими ми засвідчуємо важливість почуттів і розділяємо важкі переживання. Бо ранять не так слова, а нерозуміння й нечутливість інших.
Існує також ілюзія, що можна знайти людину, яка буде рятувати від хаосу нашого життя. Але близькість народжується через контакт двох людей і створення третього простору. Там, в присутності Іншого, який тебе бачить, можна витримати цей хаос. І можливо, щось із цим зробити.
А в місці, де закінчуються теоретичні концепти психоаналізу, приходить на допомогу поезія. Здається, не можна ліпше сказати про Іншого, ніж Юр Ізрик у своєму вірші. Тут, за Біоном, думка знайшла свого мислителя:
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…
Юр Іздрик