Психотерапевтка Юлія Савчук

Психотерапевтка Юлія Савчук Психоаналітична психотерапія та екзистенційний коучинг очно і онлайн.

🌿Прості методи покращити своє ментальне здоров’яВ четвер я провела прямий ефір про те, як можна «в домашніх умовах» дбат...
15/08/2025

🌿Прості методи покращити своє ментальне здоров’я

В четвер я провела прямий ефір про те, як можна «в домашніх умовах» дбати про своє ментальне здоров’я. Звичайно, це не замінює психотерапію, але дуже гарно її доповнює. Кожного разу, коли я починаю працювати з новим/ою клієнтом/кою, ми перші місяці вибудовуємо ресурсну рутину. І саме ці методи в цьому допомагають.

Читайте, вибирайте ті, що підходять більше вам, впроваджуйте в життя на постійній основі і я вам обіцяю - ваше життя покращиться хоча б на якийсь відсоток точно. Якщо вас зацікавила тема – дивіться ефір, там ми детальніше розкриваємо усі пункти.

Сьогодні немає «безпечної бульбашки», де війна, економічна нестабільність чи вимушена міграція не зачіпали б українців. Навіть ті, хто фізично у безпеці, психологічно перебувають у стані напруження. Ми звикли відкладати турботу про себе - до кращих часів, коли все закінчиться. Але наука та практика показують: дбати про психічне здоров’я треба саме зараз, бо хронічний стрес накопичується, і відновлюватися після нього набагато важче.

⚡Типи стресу, які ми переживаємо

Ті українці, які зараз знаходяться в Україні регулярно стикаються із такими видами стресу:

Гострий стрес - миттєва реакція на небезпеку. Наприклад, під час сирени ви відчуваєте прискорене серцебиття, м’язову напругу, спазм у животі. Це нормальний «режим виживання» - він вмикає симпатичну нервову систему, щоб мобілізувати сили. Проблема починається, коли таких епізодів забагато, і тіло не встигає повертатися в спокій.

Хронічний стрес - життя в постійній небезпеці або невизначеності. Нервова система звикає працювати на «підвищених обертах», що виснажує ресурси, знижує концентрацію і погіршує сон.

Травматичний стрес - наслідок переживань, що загрожували життю. Він може проявлятися флешбеками, кошмарами, униканням нагадувань. Якщо це триває понад місяць і заважає жити - мова про ПТСР.

Колективний стрес - коли загрозу відчуває вся нація. Він може викликати як масову тривогу, так і відчуття єдності та взаємо підтримки.

Українці, що опинились закордоном переживають інші види стресу:

Стрес адаптації – необхідність швидке перелаштуватися на нову мову, інші норми, чужу культуру. Це також постійна напруга «щоб не помилитися», яка дуже виснажує.

Соціальний стрес – фактично повна втрата кола підтримки, звичних ролей, необхідність вибудовувати нове коло спілкування, будувати стосунки з 0 в дорослому віці, безпомічність, відсутність тих, до кого можна звернутись по допомогу.

Економічний стрес – практично всі, хто виїхав з України після вторгнення змушені були шукати нову роботу, втратили свої кваліфікації, постійно перебувають у фінансовій невизначеності.

Культурний шок – спочатку люди в еміграції переживають ейфорію від того, що опиняються в новому середовищі, де вони не знають неписані конвенційні правила і тому відчувають ніби їх немає. З часом вони стикаються з великою ціннісною кризою, тому що ці правила є, але вони зовсім інші. Тільки пройшовши цю кризу є шанс інтегруватися в нове суспільство.

Стрес втрати – наша психіка втрачає всі звичні джерела задоволення. Вони могли бути великими або зовсім малими – кава на улюбленій заправці чи ранкова прогулянка звичним парком. Нервовій системі потрібно багато часу, щоб перелаштуватись на нові джерела задоволення, знайти і звикнути до них.

Провина вцілілого - важке відчуття, що «я тут, а вони там страждають», про яке ми говорили кілька ефірів тому.

А тепер давайте поговоримо про те, як боротися з цими стресами і як можна підтримати своє ментальне здоров’я навіть в таких умовах.

🧹Що потрібно прибрати з життя, щоб жити краще?

Перш ніж додавати щось ресурсне, важливо зменшити фактори, які виснажують.

• Хронічне недосипання – один з головних предикторів вигорання та депресії. Встановіть фіксований час сну та підйому, вимикайте екрани за годину до сну, вмикайте спеціальні світлові режими, розслабте м’язи перед сном.

• Інформаційний шум – постійно підживлює нашу тривогу не даючи нічого корисного. Споживайте новини 1–2 рази на день у визначений обмежений час.

• Токсичні стосунки - зменшуйте контакт з людьми, з якими вам важко, зараз не час тренуватись в терпінні. Встановлюйте межі, шукайте підтримку в безпечних людей.

• Надмірна самокритика - практикуйте самоспівчуття замість постійного перфекціонізму і самокритики. Ставте «достатньо добрі» цілі замість завищених і амбіційних.

• Відсутність руху - навіть 5–10 хв будь якого руху (прогулянка, пробіжка, руханка, танці, йога) кілька разів на день знижують тривожність.

• Порівняння з іншими - відписуйтесь від акаунтів, що викликають тривогу або заздрість, фокусуйтесь лише на своєму поступі.

• Шкідливі «копінги» - замінюйте алкоголь, паління, переїдання, думскролінг та надмір кофеїну короткими релакс-практиками. Так, вам потрібно буде пережити «синдром відміни» але поступово нервова система навчиться заспокоюватись здоровими способами.

• Хронічна багатозадачність – дослідження доводять, що постійні переключення між задачами призводять до швидшого вигорання. практикуйте монотаскінг: фокус на одній задачі по 30-45 хв з перервами на рух і корисні копінги.

• Ігнорування сигналів тіла - робіть короткі перерви, розтяжку, пийте воду.

🛒Що варто додати в життя, щоб ваше ментальне здоров’я покращилось?

«Разомність»
Нам потрібна соціальна підтримка, навіть якщо ви глибокі інтроверти і нікого не знаєте. Дослідження доводять, що регулярні спільні трапези, зустрічі, маленькі добрі справи в компанії приємних вам людей дуже впливають на задоволеність життям. Це підвищує рівень окситоцину та знижує стрес.

Турбота про тіло
Рух 3×30–45 хв на тиждень, ≥120 хв природи в тиждень, збалансоване харчування, стабільний сон.

Вдячність і доброта
Щоденник вдячності (3 записи на день), малі акти щедрості - підвищують рівень позитивних емоцій. Так ми даємо нашій психіці сигнал, що якщо ми щедрі – значить у нас все добре.

Свобода часу
Делегуйте завдання, що виснажують і вам не подобаються. Купуйте вільний час замість речей. Обмежте безцільний скролінг до 30–60 хв на день, для цього можна встановити спеціальні додатки, які фіксують кількість екранного часу.

Довіра і спільнота
Волонтерство, клуби за інтересами або групова терапія створюють відчуття приналежності до спільноти і дають відчуття підтримки, і що ви не самі. Групуйтеся з тими, хто вам цікавий.

Мета і сенс
Подумайте про свої основні життєві цінності. Запитайте себе чи те, як ви живете співпадає з вашими цінностями? Що ви можете зробити, щоб більше співпадало? Практикуйте ікіґай - усвідомлення того, що ви любите, у чому сильні, що потрібно світу і що може приносити дохід.

🎨Які психотерапевтичні техніки ви можете використовувати самостійно для покращення свого ментального здоров’я?

Техніки КПТ, які можуть стати в нагоді, коли ваш терапевт у відпустці:

• Щоденник думок - фіксуйте ситуацію, автоматичну думку, емоцію (0–100%), поведінку та альтернативну думку. Це знижує інтенсивність негативних емоцій.

• Поведінкові експерименти – влаштовуйте собі маленькі дії для перевірки переконань («якщо я скажу “ні”, мене відкинуть» → сказати «ні» у безпечній ситуації → отримати результат і відкоригувати своє переконання).

• Планування активностей - щодня включайте на кожну одну для досягнення - одну дію для задоволення. Плануйте свій відпочинок і задоволення, інакше він не настане.

Психодинамічні техніки:

• Вільне письмо - 10–15 хв писати все, що спадає на думку, без редагування.

• Аналіз патернів - відслідковуйте повторювані сценарії у стосунках.

• Діалог із внутрішніми образами - уявна розмова з важливою для вас людиною для емоційного завершення.

Травматерапевтичні техніки на самостабілізацію і підтримку нервової системи:

• Техніка заземлення 5-4-3-2-1 - назвіть 5 предметів, які бачите, 4 звуки, 3 тактильні відчуття, 2 запахи, 1 смак.

• Контейнеризація - уявіть скриню, куди «поміщаєте» важкі емоції, щоб повернутися до них пізніше.

• Ресурсні спогади - згадуйте моменти безпеки й тепла, фокусуючись на відчуттях.

І взагалі всі техніки які я постила під #дзвінчинівправи

Робота з частинами:
• Карта частин - випишіть свої внутрішні ролі («критик», «дитина, що боїться» тощо).

• Діалог із кожною частиною - запитайте: «Що ти хочеш для мене? Чого боїшся?».

• Переведення ролей - шукайте позитивний намір навіть у деструктивних частин.

• Організуйте між ними діалоги і співпрацю, яка буде вести до успіху ваше «внутрішнє підприємство»

❤️‍🩹Спеціальні методи для умов війни

• Ритуали безпеки - повторювані ранкові й вечірні дії для повертання собі відчуття стабільності.

• Мікродози природи - навіть 5 хв з деревом чи небом знижують тривожність.

• Острівці контролю - маленькі сфери життя, де ви повністю все вирішуєте і контролюєте.

• Якір підтримки - предмет або фото, що нагадує про любов і тепло, хороше життя.

• Тіло як опора - відчуйте вагу тіла, зробіть 3 глибокі видихи, проведіть сканування тіла.

🩹Мінімальний щоденний пакет виживання:

1. Один теплий контакт.
2. 10–30 хв руху.
3. Овочі/бобові/горіхи щодня.
4. Два вікна новин.
5. Маленька радість.
6. Одна техніка регуляції.
7. Ритуал безпеки.

У кризові часи маленькі дії дають великий ефект. Вони створюють нову звичну реальність, де навіть під час війни є місце для радості, турботи й сили.

Більше про ці та інші поради ви можете послухати в моїх ефірах минулих і майбутніх. Якщо ви якийсь пропустили – ви можете знайти їх на ютуб-каналі за ніком psy.julia.savchuk

До зустрічі на ефірах в жовтні! Піду робити себе щасливою 😊

(С) Юлія Савчук 2025

Психічна травма: що це таке і як від неї зцілитись?Вже в цей четвер ми будемо говорити на прямому ефірі про психічну тра...
07/07/2025

Психічна травма: що це таке і як від неї зцілитись?

Вже в цей четвер ми будемо говорити на прямому ефірі про психічну травму, тому запрошую вас до початку діалогу з такої підготовчої статті.

Будь які питання чи коментарі вітаються, щоб на ефірі я могла вам розповісти саме те, що вам цікаво 🙂

Отже, почнемо...
Психічна травма - це досвід, який зламав відчуття базової безпеки, зв’язку з іншими людьми і з собою. Як ми вже зрозуміли, не всякий біль є травматичним. Але всяка травма містить біль, який не був почутий, засвідчений, інтегрований.

Джудіт Герман у книзі «Травма та шлях до одужання», яку я дуже рекомендую, підкреслює: травма не знищує людину одразу. Вона роз’їдає зсередини через ізоляцію - від емоцій, від тіла, від світу.

Давайте намалюємо собі портнет живої людини, щоб зрозуміти краще, як працює травма:

🧘‍♀️Іра виросла у сім’ї, де почуття не визнавались. Мати завжди критикувала її за емоції: «не скигли, не реви», «будеш істеричкою - ніхто тебе не полюбить». Тож Іра навчилась не плакати, не просити, не злитись. Її дитяча психіка не змогла переварити емоційне відштовхування - і адаптувалась, розщепившись. Так вона отримала адаптаційну травму прив’язаності.

Як подія чи ряд подій стають травматичними?
Подія стає травматичною тоді, коли вона:
• раптова або тривала,
• супроводжується почуттям безсилля,
• відбувається в ізоляції,
• не має ресурсу для обробки і підтримки.

Бессел ван дер Колк у «Тіло веде лік» (теж дуже рекомендую) наголошує: травма - це те, що залишилося в тілі після того, як мозок «вимкнувся», щоби вижити.

🧘‍♀️Іра щодня бачила в очах матері незадоволення, відчувала сором і тривогу, але не могла нікуди втекти. Тіло хотіло кричати, плакати, бігти. Але не можна було. Її система нервової регуляції застрягла у режимі «замри і пристосуйся». Подія не мала конкретної дати - вона повторювалася десятиліттями.

Що ж відбувається з психікою під час травми?

Травма порушує:
• інтеграцію пам’яті - виникають флешбеки, втрата хронології,
• емоційну регуляцію - або пригнічення почуттів, або вибухи,
• самоідентичність - людина не знає, хто вона без травми,
• тілесну присутність - порушене дихання, сприйняття тіла, болі.

Онно ван дер Харт у «The Haunted Self» (поки що немає в українському перекладі) пише про структурну дисоціацію: у травмованої людини виникає кілька «Я» - функціональне і травмоване, які не мають контакту.

🧘‍♀️Іра на роботі - ідеальна. Але щоночі стискає щелепу, не може розслабитися, не розуміє, чому все дратує. Її «нормальна частина» бере все на себе, а травмована мовчить, але болить тілом, сном, недовірою.

Травма прив’язаності залишає слід всюди:

1. Стосунки - або контроль, або уникання, або залежність.
2. Робота - страх помилок, синдром самозванця, перфекціонізм.
3. Тіло - хронічна тривожність, безсоння, психосоматика.
Герман пише: «Неможливо будувати глибокі стосунки, якщо частина тебе досі живе в обложеній фортеці».

🧘‍♀️Іра уникає глибоких стосунків. Її улюблена роль - допомагати, але не просити. На роботі вона вигоріла, бо 15 років усе робила «на відмінно». Відпустку планує, але не бере. А у відносинах вічно закохується в недоступних.

Така пролонгована травма часто спричиняє дисоціацію, як основний захисний механізм. Що це таке?

Дисоціація - це розрив зв’язку між тілом, емоціями, думками й відчуттям «я», який виникає як реакція на надмірний біль. Вона може бути явною (амнезія, дереалізація) або дуже тонкою (емоційна відстороненість, автоматизм, втрата відчуття смаку життя).

У нейрофізіології це пов’язано з активацією дорсального вагуса - найглибшого захисного механізму нервової системи, який викликає реакцію "замри".

Пітер Левін називає дисоціацію «тонічною нерухомістю»: коли тіло переживає, а свідомість виходить з кімнати.

🧘‍♀️У випадку Іри:
• Вона не пам’ятає частину свого підліткового періоду, особливо сварки з матір’ю.
• Не відчуває задоволення від відпустки - ніби тіло відпочиває, але всередині порожньо.
• Після емоційних розмов з партнером впадає в ступор, не може говорити, хоче піти «подумати», але це не аналіз, це внутрішнє завмирання.
• У стосунках, коли відчуває тепло, вимикається: не довіряє, не приймає. Це не холодність. Це емоційна дисоціація, щоб уникнути повторної травми від відкидання.

🧘‍♀️На щастя, в якийсь момент Іра зрозуміла, що далі так продовжуватися не може і вирішила звернутися у психотерапію. Але і тут її чекали перепони.

Навіть коли людина свідомо хоче зцілення, її психіка може несвідомо опиратись. Це не саботаж, а захист - система, яка колись допомогла вижити, сьогодні не дає наблизитись до болю. Причини бувають різні:

1. Несвідомий страх руйнування
«Я не витримаю, якщо відкрию цю скриньку Пандори»
У дітей не було ресурсу витримати біль, тому й формується дисоціація. У дорослому віці це може перетворитись на переконання, що зцілення = катастрофа.

🧘‍♀️Іра роками боялась терапії, бо думала: «якщо я впаду - я не встану». Її тримали на плаву її захисні частини: контроль, досягнення, гумор.

2. Культура замовчування
«Не винось сміття з хати», «у всіх так було», «не перебільшуй»
Ці фрази заморожують навіть саму можливість говорити про біль.

🧘‍♀️Ірі з дитинства говорили: «ти вигадуєш». У 38 вона досі сумнівається, чи її біль "достатньо серйозний", щоби йти в терапію.

3. Травма стала частиною ідентичності
«Я - сильна, бо все витримала», «Я не потребую допомоги»
Людина боїться: якщо зцілитися - втратиться сенс. Це часто зустрічається у тих, хто формував особистість довкола "виживання".

🧘‍♀️Іра - з тих, хто "все тягне сама". Ідея, що можна просити - для неї образлива. Її сила - це броня. І це теж потребує лікування.

4. Спротив від частин психіки
Частини, які колись врятували, сьогодні не хочуть «здавати позиції».

🧘‍♀️В Іри є «внутрішній наглядач»: голос матері, який каже: «ти не маєш права жалітись». І є «раціональна частина», яка відволікає на роботу, серіали, допомогу іншим. Ці частини бояться, що якщо вона скаже правду - весь світ рухне.

Але все-таки коли бажання жити переважає над захисними механізмами, ми можемо зцілювати свої травми в терапії.

Терапія - це контакт, регуляція, інтеграція всього свого досвіду. Але спочатку це довіра до терапевта/ки і дозвіл бути з собою, без загрози. Це не про "говорити", а радше про переживати з опорою і в безпеці.

🧘‍♀️У терапії Іра спочатку не могла навіть розслабитись у кріслі. Вона сміялась, коли говорила про біль. Але тіло видавало її: мікрожести, спазми, поверхневе дихання. Робота почалась із контакту з тілом — а не зі словами.

Травматерапевтичні підходи можуть бути дуже різними, наприклад, я застосовую EMDR, сенсомоторну терапію і ФРКТ (новий український метод фокусованої на ресурсі травматерапії). Про всі ці підходи я писала раніше, але якщо дуже коротко то:

EMDR
Метод переробки травматичної пам’яті через двосторонню стимуляцію (рухи очей, звук, дотик). Він активує природну здатність мозку «переписати» досвід.

Сенсомоторна терапія
Робота з тілом: відновлення мікродій, завершення рухів, заземлення. Не через розмову, а через досвід у теперішньому моменті.

🧘‍♀️Під час тілесної сесії Іра вперше дозволила собі уявити, що вона йде від матері, а не стоїть нерухомо. Це вивільнило енергію - після цього вона два дні спала спокійно вперше за роки.

Що ми можемо робити в травматерапії?
- Приймати опір як частину процесу. Не ламати захисти, а домовлятись із ними.
- Працювати з тілом, не лише зі словами.
- Створити зовнішню безпеку - стосунок, середовище, ритуали.
- Освітлювати темні куточки психіки з турботою, не з осудом.
- Працювати з частинами і дати місце кожній, без виключень.

🧘‍♀️Іра тільки на четвертому місяці терапії змогла сказати вголос: «Мені було боляче. І це не моя провина» і відчути злість на холодну маму. Це був поворотний момент.

Що ще може допомогти окрім терапії?

• Йога, контактна імпровізація, будь які м'які тілесні практики - повертають відчуття контролю в тілі.
• Арт-терапія, щоденник, письмо від імені частин - дають голос мовчазним аспектам себе.
• Природа, тиша, зв’язок із твариною, ритуали - заспокоюють нижчі поверхи нервової системи.
• Групова терапія і безпечні друзі - повертають довіру до людського контакту.

🧘‍♀️Іра завела собаку. І саме через неї вперше дозволила собі відпочивати, ходити босоніж по траві, радіти без причин, по-дитячому. Бо пес не оцінює а просто є з нею поруч і любить і приймає її безумовно.

Через кілька років терапії ми просуваємося до цілісного інтегрованого життя і постравматичного зростання.

Це життя, в якому:
• я знаю, чого хочу,
• я відчуваю тіло, голод, задоволення,
• я не боюся бути у зв’язку з іншими,
• я плАчу і це не кінець, а рух вперед, до своїх потреб

Що таке посттравматичний ріст?

Це коли те, що мало зламати - стало точкою повороту.
Посттравматичний ріст - це не ідея про героїзм. Це процес, коли зцілення змінює:
• ставлення до себе,
• якість зв’язків,
• пріоритети,
• здатність до співчуття.

🧘‍♀️Зараз Іра дивиться назад на весь свій досвід і каже: «Тепер я не граю сильну - я нею стала. Але я можу бути м’якою також».

Отже, підводячи підсумок ми можемо уявити, що:
Психічна травма - це як порване полотно.
Дисоціація - це спосіб не дивитись на дірки.
А зцілення - це повільне, інтимне, тремке зшивання себе знову.
Нитка - це стосунок. Голка - це уважність. А руки - твої і терапевта.

🌸Ліричний відступ: колись коли я прийшла до першого свого терапевта і, як більшість моїх клієнтів потому, запитала: скільки часу треба щоб зцілитись?
Він посміхнувся і сказав: пять років терапії або два роки хорошого стосунку. Збрехав про строки, але не збрехав про пропорції.

Якщо ви дочитали до цього місця і вам потрібен супровід у вашому зцілені від травм - я залюбки стану вашим провідником 💖

І чекаю вас на ефірі в четвер о 18.00 за Києвом.

(с) Юлія Савчук 2025

Напевно однією з найбільших перешкод на шляху до класного смачного життя є те, що пи називаємо надмірною самокритикою. Я...
25/06/2025

Напевно однією з найбільших перешкод на шляху до класного смачного життя є те, що пи називаємо надмірною самокритикою. Я люблю її бачити як субособистість, внутрішнього критика. Мені здається, так з ним легше мати справу. Пропоную і тобі порефлексувати зі мною про те, наскільки багато місця він займає в тобі і що із цим можна зробити 🙂

Він не спить. Він стежить. У нього завжди під рукою стоси аргументів, щоб знецінити кожне твоє досягнення, поставити під сумнів кожну мрію і нашептати: «Навіщо лізти, якщо все одно не вийде?»

Він грає роль «голосу совісті», але найчастіше ми в терапії його собі уявляємо як прокурора без права на апеляцію. І хоча він дратує, виснажує і часто просто псує настрій, за своєю природою він не ворог. Просто надто перестарався.

Внутрішній критик - це не просто негативні думки про себе. Це субособистість - частина психіки, що сформувалась, щоби захищати нас від болю, сорому, покарання, принижень. Його мета - безпека. Але от методи часто такі, що хочеться вити.
Іноді він звучить як строгий учитель: «Могла б і краще!», іноді як батько, який хотів “лише добра”: «Хто так робить? Знову нічого не вийде». А іноді як отой твій внутрішній хейтер: «Ти що, справді думаєш, що хтось це оцінить?»

Він активується в різних ситуаціях:
• коли ти пробуєш щось нове;
• коли робиш помилку;
• коли отримуєш комплімент і не віриш, що його заслужила;
• коли хочеш дозволити собі щось хороше.
Більшість внутрішніх критиків народжуються в дитинстві. Наприклад:
• Тебе сварили за помилки - критик навчився бити на випередження, щоби тебе не сварили інші.
• Тебе порівнювали з іншими - критик вирішив, що треба бути «кращою», інакше ніхто не любитиме.
• Тебе ігнорували - критик вирішив: ти маєш бути ідеальною, щоб хоч якось звертали увагу.

Нам важливо розуміти, що внутрішній критик - це наслідок адаптивної реакції. Дитина в умовах відсутності стабільної підтримки починає сама себе контролювати, пригнічувати «небезпечні» емоції (злість, смуток, радість - усе, що могло спричинити осуд), і цю функцію бере на себе критик.

Що відбувається з нами, коли він окупує занадто багато місця?

1. Емоційно:
• Виникає постійне відчуття провини, навіть коли немає об'єктивної причини.
• З'являється тривога перед кожним новим викликом.
• Може формуватися хронічний сором і токсична самоненависть.

2. Фізіологічно:
• У тілі - напруження: стиснута щелепа, згорблені плечі, спазми в животі або грудях.
• Хронічний стрес запускає гіперактивацію симпатичної нервової системи. Звідси проблеми зі сном, травленням, імунітетом.
• Може виникати відчуття втоми без очевидної причини: тіло втомлюється «нести» постійний внутрішній тиск.

3. У поведінці:
• Людина не дозволяє собі помилятися, тому не ризикує й не розвивається.
• Часто відкладає справи через страх зробити «недостатньо добре».
• Може обирати пасивну роль у стосунках, не відстоює свої кордони.

Як він нам заважає?

1. У стосунках: Уяви, що ти знайомишся з кимось новим, і тобі справді цікаво. Але раптом критик шепоче: «Ти занадто емоційна. З тобою складно. Він(вона) піде, як і всі». І ти закриваєшся. Або взагалі не наважуєшся спробувати.

2. У роботі: Подруга каже: «Подайся на ту вакансію, вона для тебе ідеальна!» А критик кричить: «Там шукають сильних, а ти… Ти ж постійно сумніваєшся!». І резюме не надіслане.

3. У творчості: Ти хочеш написати пост, намалювати картину, записати відео - і вже уявляєш, як він скаже: «Ну це ж сором. Усі засміють. Навіщо позоритись?» І ти залишаєш свою ідею у шухляді.

Чи можна домовитись із своїм внутрішнім критиком?
Ні, ми не будемо його вбивати. І не посадимо в темну кімнату. Бо тоді він стане ще злішим. Натомість спробуємо поговорити з ним по-людськи.

1. Розпізнай його голос
Почни помічати, коли він з’являється. Запитай себе: «Хто зараз говорить? Це моя доросла частина чи критик?»
Іноді буває корисно навіть дати йому ім’я. Наприклад, «Інспектор Ідеал», «Тьотя Віра з бухгалтерії» чи «Старший Лейтенант Страх». Це знижує його авторитет і дозволяє подивитись на ситуацію з боку.

2. Почуй його намір
Кожен критик говорить із добрих намірів. Справді. Просто він вірить, що світ жорстокий, і треба тримати тебе в безпеці. Запитай себе: «Від чого він мене зараз хоче вберегти?» - і дякуй йому. Але додай: «Я вже доросла. Я сама вирішу, що зі мною безпечно, а що - ні».

3. Перевір факти
– «Усі вважають мене некомпетентною!» - каже критик. - Добре, а хто саме? Конкретні імена? – Тиша.
О, значить, це не факт. Це думка. А думки можна оскаржувати.

4. Пропиши внутрішній діалог
Умовно: Критик: «Це провал. Нікому не сподобається». Ти: «Можливо, не всім. Але мені подобається. І я дозволяю собі спробувати».
Цей діалог - твій спосіб повернути собі внутрішню владу.

5. Попроси його допомогти інакше
Скажи: «Якщо ти мене справді хочеш захистити - зроби це так, щоб я не заморожувалась від страху, а знала, що зі мною все буде гаразд, навіть якщо помилюся». Запропонуй критику нову роль: помічника в аналізі ризиків, а не ката.

Я люблю гумор як копінг, тому пропоную тобі ще так із цим попрацювати: уяви, що твій критик - це пухнастий, але сердитий кіт. Він шипить, коли ти виходиш із зони комфорту. Але він твій. І якщо його не лякати - може муркотіти поруч, коли ти робиш сміливі речі. Просто йому треба нагадувати: «Я не дитина. Мені можна помилятись. І навіть бути собою».

Критик не зникне. І добре, іноді він справді корисний. Але ти можеш навчитись не підкорятись йому автоматично. Не слухати його як єдину істину. А розмовляти з ним з позиції сили, дорослості, турботи про себе.

Бо головне - це не бути бездоганним. А бути живим. І підтриманим. І мати всередині не лише критика, а ще й внутрішнього друга. А краще цілу внутрішню фан-групу.
І так, навіть якщо ти зробиш помилку - то не означає, що ти невдаха. Це означає, що ти людина. І це прекрасно.

(с) Юлія Савчук 2025

Що таке вікно толерантності?«Вікно толерантності» — концепція, яку розробив доктор Деніел Сіґел (Daniel J. Siegel), амер...
25/06/2025

Що таке вікно толерантності?

«Вікно толерантності» — концепція, яку розробив доктор Деніел Сіґел (Daniel J. Siegel), американський нейропсихіатр і психотерапевт у межах своєї теорії міжперсональної нейробіології в 1990-х роках.

Сіґел працював із травматизованими пацієнтами і помітив, що в моменти стресу:
• одні замикаються, завмирають або ніби "вимикаються" з реальності,
• інші — навпаки, стають надто збудженими, агресивними або тривожними,
• але в деяких випадках люди залишаються у стані відносного балансу, можуть мислити, відчувати і діяти адаптивно.

На базі цих спостережень він запропонував термін «вікно толерантності» — умовну зону оптимального збудження нервової системи, в якій людина здатна функціонувати максимально ефективно.

Отже, ВТ — це стан, у якому нервова система:
• не перевантажена (гіперзбудження),
• і не вимкнена (гіпозбудження),
• а перебуває в адаптивному режимі, де ми здатні мислити, почувати, взаємодіяти, засвоювати досвід і саморегулюватися.
Цей діапазон у різних людей різний — він залежить від травматичного досвіду, типу прив’язаності, наявності підтримки, стресостійкості тощо.

Сігел пише, що загалом нервова система може перебувати у таких трьох станах:

🟩 ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ - СПОКІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА
Як зрозуміти що ми там?
• Ми здатні думати і відчувати одночасно
• У нас нормальне серцебиття, дихання, травлення.
• Ми здатні на емпатію, почуваємось в безпеці, відчуваємо цікавість.
• Емоції нас не переповнюють
• Ми усвідомлюємо власні кордони і кордони інших
• Ми присутні у теперішньому тут-і-зараз

🧠 Також у цьому стані активна вентральна частина блукаючого нерва, що запускає нейросистему соціальної взаємодії., що дозволяє нам співпрацювати, комунікувати з іншими людьми, просити про допомогу, будувати близькі стосунки.

🔺 ЗОНА ГІПЕРЗБУДЖЕННЯ
• Ми переживаємо реакцію "бий або біжи"
• Відчуваємо надмірне хвилювання, паніка, гнів.
• У нас прискорене дихання, пульс, тиск, моторика, почервоніння обличчя, гарячі руки.
• Ми маємо труднощі з концентрацією, слуханням, заспокоєнням.

🔻 ЗОНА ГІПОЗБУДЖЕННЯ
• Ми маємо відчуття порожнечі, втоми, відключення уваги.
• Ми переживаємо дисоціацію, втрату контакту з тілом або реальністю.
• Ми втрачаємо енергію, сили, не можемо рухатись, ціпеніємо.
• Відчуваємо сум, депресивний стан.

Бьюсь об заклад, що вам би не хотілося бути у двох останніх станах, але ми постійно туди потрапляємо, хочемо чи ні. Тому спочатку давайте розберемось, що може вивести нас з вікна толерантності?

1. Тригери травми
Спогади, запахи, образи або звуки, які асоціюються з травматичним досвідом.
Навіть неусвідомлені сигнали можуть “перекинути” нас в режим виживання — битися, тікати або завмирати.
Наприклад: хтось раптово підвищив голос — і тіло вже напружене, дихання збилося, свідомість звузилась.

2. Накопичений стрес / перевантаження
Коли багато «маленьких» стресів (робота, новини, пробки, недосип) нашаровуються, мозок це сприймає як хронічну загрозу. Навіть дрібниця тоді стає останньою краплею — і нас “вибиває”.

3. Виснаження ресурсу
Після хвороби, безсоння, голоду чи просто “переактивності” — наші адаптивні механізми слабшають. Якщо тіло втомлене або голодне — регуляція вмикається з перебоями.

4. Соціальна загроза або відчуження
Відсутність підтримки, емоційна ізоляція, сором, булінг або знецінення. Ми, люди — соціальні істоти. Вигнання з племені (навіть метафоричне) — це тривожний сигнал для нервової системи: “Увага, небезпека!”.

5. Внутрішній конфлікт або самокритика
“Я недостатня”, “Я не маю права на помилку”, “Я знову все зіпсувала” — це хронічний внутрішній тиск, який тримає тіло в стані бойової готовності або емоційного замороження.

6. Інтенсивні емоції (навіть “хороші”)
Так, навіть надмірна радість чи захоплення можуть вибити з вікна — особливо, якщо тіло не “натреноване” витримувати великі хвилі збудження.

7. Фізичні тригери
Біль, спазми, гормональні зміни, травми — усе, що зачіпає тіло, автоматично зачіпає і нервову систему. Тіло пам’ятає все. Навіть те, про що мозок уже забув.

Якщо коротко, то будь-який зовнішній чи внутрішній стимул, який нервова система сприймає як небезпеку або перевантаження, може вибити нас із зони толерантності.
Але в мене для вас є і хороша новина, у ВТ можна повертатися і поступово його розширювати. Зараз я коротко вам розповім як саме:

Сюрприз! Це саме ті вправи які ми з Дзвінкою вам показуємо і ще ті, які я публікую в телеграм каналі. Це ніби-то дрібниці, але вони задіюють ті частини мозку, які дають можливість нам заспокоїтись. Перш за все тіло, а потім і різні когнітивні, соціальні, творчі нейромережі.

Отже, основні методи повернення у ВТ такі:

1. 🧘‍♀️ Регулювання тіла (bottom-up)
• Дихання: повільне, діафрагмальне, з подовженим видихом — заспокоює вегетатику.
• Рух: ходьба, стрейчинг, танець, струшування тіла як у тварин після стресу.
• Тактильність: обійми, тепло, улюблена ковдра, м’який одяг, масаж.
• Глибокий тиск: згорнутись у калачик, обійняти себе, покласти щось важке на груди (типу важкої ковдри).
• Заземлення: помітити 5 речей, які бачиш, 4 — чуєш, 3 — відчуваєш тілом, тощо.
Запам’ятаймо, коли тіло відчуває безпеку — мозок починає вірити, що все добре.

2. 💬 Регулювання зверху вниз (top-down)
Коли тіло трохи заспокоїлось — підключаємо мислення:
• Внутрішній діалог: “Я зараз у стресі, але це мине”, “Я в безпеці”, “Це стара реакція”.
• Контейнування: уявити, як складні емоції “поміщаєш” у банку, коробку або камінь, який несеш за собою.
• Щоденник або малювання — щоб назвати й вивести назовні те, що всередині.
• Переорієнтація: знайти очима щось приємне в просторі. Це дає мозку сигнал, що “тут і зараз” — не небезпека.

3. 🧑‍🤝‍🧑 Соціальна регуляція
Ми — нейробіологічно соціальні істоти. Як і паніка, спокій нам теж може передаватись від іншого.
• Контакт з людиною, яка тобі безпечна — розмова, обійми, просто бути поруч.
• Тон голосу, міміка, погляд спокійної і доброї людини — усе це заспокоює через дзеркальні нейрони.
• Терапія — простір, де можна “бути в полі” іншої нервової системи і поступово вчитись саморегулюватись.

А тепер давайте поговоримо про те, як можливо розширити своє вікно толерантності?

Якщо ми довгий час користувались "важкими" захисними механізмами, наприклад: півжиття прожили дисоційовано, вживали алкоголь або наркотики коли виникала потреба врегулюватись, щось робимо у стані афекту, не усвідомлюючи власні почуття і реакції, наше вікно толерантності дуже сильно звужується і ми вилітаємо із нього навіть з найменшими тригерами. Що ж ми можемо зробити, щоб поступово розширювати ВТ?

1.🫂 Психотерапія
Одним із завдань психотерапії є навчити вас витримувати свої емоції, почуття і різні стани. Потрошку, починаючи з 10 секунд, ми вчимося контактувати з власними почуттями і не втікати від них, залишаючись присутнім. Ми дуже обережно і повільно збільшуємо цей час і згодом бачимо, як ті самі тригери, які ще нещодавно вибивали грунт під ногами сприймаються як «а що тут такого страшного?»

2. 🔁 Регулярна практика саморегуляції через улюблені техніки
Чим частіше ти повертаєшся в “вікно” після виходів — тим більше воно стає. Це як натренований м’яз — з кожним разом тіло “вчиться” витримувати більше.

3. 🧠 Свідома експозиція в безпечному контексті
Трошки торкатися неприємних емоцій чи тілесних реакцій, але з підтримкою, без насилля над собою. Наприклад: говорити про щось болюче з другом, але з перервами. Писати про свій досвід — по частинках.

4. 🐌 Уповільнення
У повільному ритмі легше “переварювати” емоції. Звідти і йога, і медитація, і просто “повільна кава”.

5. 💪 Підтримка тілесних ресурсів
Регулярний сон, їжа, фізична активність, вода. Це база. Без неї вікно звужується.

6. 🎨 Креативні практики
Арттерапія, рух, музика — допомагають прожити досвід, який не вміщується в слова. Це безпечний спосіб “торкатись країв” вікна, не вибиваючись.

Сподіваюся, ця маленька стаття була вам корисною і ви зможете застосувати щось у ній перелічене.

Буду чекати на ваші коментарі і питання і якщо вам потрібна чуйна психотерапевтка - ви знаєте, до кого можна звертатись 😉

(с) Юлія Савчук 2025

Address

Odessa

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Психотерапевтка Юлія Савчук posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Share

Share on Facebook Share on Twitter Share on LinkedIn
Share on Pinterest Share on Reddit Share via Email
Share on WhatsApp Share on Instagram Share on Telegram

Category