15/04/2024
Де твоя межа?
Як ти розумієш, що час зробити паузу і дозволити собі не хапати з неба всіх зірок?
Ти користуєшся педаллю гальма чи не прибираєш ноги з газу?
До яких людей належиш — до тих, хто зупиняється, коли доходять "до межі"?
Чи до тих, у кого "до межі" не існує? Не тому, що вони — суперлюди, а саме тому що не навчилися її усвідомлювати.
І межі самовідчуття настільки розмиті, що важко зрозуміти, де знаходиться зона "можливостей" і коли вона переходить у зону "неможливостей".
Я сама любила гнати "до межі" і не відчувати цю межу. Мені здавалося, що я — всемогутня і життєвих ресурсів вистачить на всі плани, мріяння, задуми.
Що більше встигала — то більше хотілося. Зі спрагою й азартом.
Моє "до межі" здавалося безмежним. Але так не буває. У всього на світі є ліміт. Ресурси закінчуються часом несподівано.
Хочеш того чи ні — у здоров'я є межа.
У годин в добі є межа.
У сил — теж.
А це й лякає...
Страшно усвідомити та прийняти своє безсилля, свою невсемогутність та свою обмеженість.
Що є речі не по зубах. І ти — не титан, здатний звалити собі на плечі будь-яку ношу. Ти — звичайна людина з унікальним (але вимірним) набором можливостей і потреб. Так, це буває, що вони не збігаються в моменті.
І замість того, щоб прийняти це як даність і навчитися з цим жити (і повноцінно жити) - ти відчуваєш в'їдливе, липке, свербляче почуття провини.
Яке довбає як дятел:
У тебе тут не зроблено, там не перевиконано. І взагалі — якого * ти ще тут, коли маєш бути вже он там?
І ти злишся на це гидке почуття провини, на свої слабкості, неможливості — зціплюєш зуби і рвешся вперед. Не отримуючи задоволення від процесу.
Ти навіть можеш досягти своєї надмети. Загнавши ресурси в мінус. Тільки що потім? Що ти робитимеш на вершині гори, розгубивши все спорядження? Як підеш далі? Адже ця надмета — не кінцева твоя точка. У тебе їх ще сотні. А як до них дістатися, не маючи в собі нічого?
Якщо гнати до межі — вона обов'язково настане. Тільки цього одразу можна й не помітити. А коли прокинешся — будеш збирати себе по частинах. А це болісно, довго і дорого.
То де твоє "до межі"?
