06/08/2025
Звична історія: дитина тихенька, чемна, завжди виконує прохання, не вередує, не свариться, не вимагає зайвого. У садочку кажуть: «Золото, а не дитина», у школі — «одне задоволення», вдома — «нам так пощастило».
І так, бувають діти врівноважені від природи. Буває легкий темперамент, м’який характер. Але іноді ця «зручність» — не про спокій. А про внутрішній тиск. Про пригнічені емоції. Про глибоку тривогу бути незручним, неправильним, зайвим.
Діти не народжуються стриманими. Вони вчаться стримуватися. І якщо дитина вчиться це раніше, ніж розуміє, як проживати емоції, — вона просто їх ховає. Всередину.
Така дитина не каже «ні», навіть коли їй страшно чи неприємно. Не просить допомоги, бо «не хоче турбувати». Завмирає у складних ситуаціях, бо вірить, що безпека — у тиші. Часто вона сміється, коли насправді ображена. Згоджується, коли насправді протестує. І зовні — ідеальна. А всередині — самотність, напруга, страх помилитись.
Довго так жити — виснажливо. Це ті діти, які з віком накопичують тривожність, тілесну напругу, складнощі в комунікації, труднощі з ідентичністю. Вони можуть бути слухняними — і не знати, хто вони насправді.
Тому якщо ваша дитина завжди “зручна” — запитайте себе:
❗️Чи вона знає, що має право злитися?
❗️Чи може вона вам сказати “ні” — і не злякатися, що ви образитесь?
❗️Чи відчуває вона себе достатньо важливою, щоби просити про щось без страху “бути складною”?
Справжнє психічне здоров’я дитини — не в тому, щоб усе робити “правильно”. А в тому, щоб вміти бути собою. І знати: тебе приймають і люблять не за слухняність, а просто так.
Тому замість “Який ти молодець, що не плачеш” — краще “Ти можеш плакати, я поруч”.
Замість “Добре, що ти не злишся” — “Я бачу, що ти злишся. Хочеш поговорити?”.
Замість “Така тиха, така чемна!” — “А що ти зараз відчуваєш?”.
(с) Вікторія Книш - нейропсихолог, дитячий психолог.
#дитинство #діти #нейропсихолог #дитячанейропсихологія #дитячийпсихолог
