Психотерапевт Алена Хандрос

19/07/2025

))

16/07/2025

в Одесу теж потрібен черговий)

16/07/2025

Шанс получить желаемое есть у того, кто прилагается усилия в заданном направлении. Если лежать в направлении мечты, даже максимально концентрируясь на ней, из достижений будут только, может быть, пролежни.

14/07/2025

12/07/2025

Попытка понравится всем уходит корнями в неспособность понравится самому себе.

09/07/2025

Інколи ми так відчайдушно чекаємо на того, хто прийде й витягне за руку, що не помічаємо, як човен нашої власної історії тихо відчалює без капітана.

У груповій фантазії залежності, Біон називав її basic assumption dependency, обов’язково з’являється спаситель: Бог, лікар, майбутні ідеальні стосунки. Але проблема всіх рятівників полягає в тому, що кожен із них рано чи пізно провалює тест реальності. І ми запускаємо черговий Tinder-свайп по долі: «наступний, будь ласка».

Та правда набагато прозаїчніша й одночасно нестерпно визвольна: ми усі в одній лодці, які ми б не були: босі чи вдягнуті в Dolce&Gabana, з подряпаними колінами чи класними зачісками, але всі з величезним бажанням не зганьбитися перед собою. Ніхто не прийде. Точніше, прийти можемо лише ми - до себе. У психоаналітичному кабінеті це звучить як перехід від зовнішнього об’єкта до внутрішньої опори: дозрівання Я, яке вчиться тримати тривогу без костиля мессії.

У моменти паніки з’являється бажання знайти когось сильнішого. Але саме звичайна, здорова логіка найчастіше виявляється найнадійнішою опорою. Вона не героїчна і не яскрава, зате тримає курс, поки хвиля самотності не стихає.

*Поки ми чекаємо богів, світ рятують звичайні ранкові ритуали та піклування про себе.

Роздуми за книгою Травматична самотність дітей Р. Лопес-Корво.

текст Ольги Сурай

05/07/2025

дуже точно описала механізм психічного захисту, відомий як «поворот проти себе». Оборотна сторона мазохізму - садизм, зміщається проти себе, людина терпить в тому числі, прилаштовується, підкріплює ідею своєї направленості на щастя інших, ідею альтруїзму, тут вже використовується ідея ( і психологічний захист) Всемогутності. Агресія як рушійна сила могла би бути направлена на завоювання своєї території, спрямована на розвиток, а використовується для пригнічення, звісно підсвідомо, і таким чином, руйнує стосунок із світом і собою. Тобто звʼязок підтримується, але ось в такий специфічний спосіб…У агресії як сили немає знаку. Людина визначає знак, плюс чи мінус.

Мазохізм завжди ховає в собі садизм. Навіть якщо здається, що його там немає.

Психіка не працює в одному векторі. Те, що здається самопожертвою, болем, жертвенністю — дуже часто є інверсією агресії. Точніше, її утриманням. Замість того, щоб вдарити — витерпіти. Замість того, щоб піти — лишитись і мучити себе. Але енергія садизму — не зникає. Вона обертається на себе або на іншого, але вона діє.

Мазохізм — це не про «мені так подобається біль». Це про неможливість дозволити собі злитися. Про табуйовану агресію. Про внутрішній заборонений крик. І про фантазію: «якщо я терплю — мене полюблять».

Чим більше витримки — тим більше ненависті всередині. До себе, до іншого, до світу. Але визнати садизм — страшно. Бо це означає побачити себе не хорошим. Не люблячим. Не жертвою, а контролером. Тим, хто тримає іншого у власному полі через слабкість, маніпуляцію, провину або демонстративну страждання.

І ось тут найболючіше:
• Мазохіст каже: «я все роблю заради тебе», а садистична частина думає: «і тепер ти будеш винен мені довіку».
• Мазохіст витримує приниження, а садистична частина записує це як борг: «я ще тобі нагадаю».
• Мазохіст терпить мовчання, а садист в уяві карає мовчальника, фантазує його провал, самотність, поразку.

Мазохізм без визнання садизму — це завжди пастка. В тому числі в терапії. Бо поки ти бачиш себе лише постраждалою стороною — ти не бачиш, як керуєш іншими через свою «доброту».

Тому так важко визнати власний садизм: бо він руйнує самоідеалізацію. Бо доводиться побачити себе не ніжною, а мстивою. Не чуйною, а маніпулятивною. Не просто пораненою, а пораненою — і агресивною.

Але без цього визнання — не буде свободи. Бо мазохіст живе не любов’ю, а відкладеним садизмом.

Элина Ворожбиева