18/07/2025
Чи ви помічаєте життя?
А до речі вже минула половина літа.
Чи ви встигли насолодитися червнем?
А як вам липень? І його подарунки?
Ви тут?
Чи ви тільки нещодавно з подивом усвідомили, що жодного разу не були на морі, не купляли собі малини і не ходили босоніж по траві? А замість того - постійно «розгрібаєте справи», прокидаєтесь втомленими і завжди відкладаєте відпочинок на потім?
Ми не живемо — ми функціонуємо, увімкнені в нескінченні цикли: будильник, сніданок, робота, переписки, тривоги, списки, переписки, тривоги, списки - по колу, по колу...
Буденність, рутина жере наше життя.
---
Чому ми так живемо?
Бо наш мозок не створений для щастя.
Дивно, насправді, але його головне завдання — вижити, а не прожити життя повноцінно.
Щоб зберігати енергію, мозок автоматизує всі можливі процеси:
той самий сніданок, ті самі маршрути, ті самі думки, ті самі прогнози.
Це зберігає сили, допомагає бути ефективними. Але з часом автоматизми стають пасткою.
Ми вже не відчуваємо. Ми лише повторюємо самі себе як ксерокс.
Зі дня в день.
Мозок не фіксує звичне. Воно пролітає, не відкладаючись у пам’яті. Що було місяць тому? 3 місяці? Пів року? Не пам'ятаю....Тому що - те саме, що і завжди.
А що він залишає? Новизну, емоції, глибину переживання!
Саме тому дні, схожі один на одний, зникають із пам’яті, не залишаючи сліду.
І здається, що життя з кожним роком все пришвидшується.
Чи ви пам’ятаєте, яким нескінченним у дитинстві був кожний літній день?
Чому? Можливо, тому що він був завжди цікавим, живим, наповненим пригодами і цікавезними відкриттями!
А тепер — місяцями наче нічого не відбувається.
Дні зливаються в нескінченний список справ.
---
То тут постає питання - як повернути себе до життя?
Очевидно, що треба вийти з автоматизмів.
Спочатку хоча б на кілька хвилин.
Побачити, де я є. Відчути, як я дихаю. Почути, як я живу.
Про це писав Екгарт Толле у книзі «Сила теперішнього», яку прочитали мільйони людей у всьому світі.
Ця книга не дає складної філософії, вона запрошує повернутися в момент зараз.
«Минулого вже немає. Майбутнього ще немає.
Є тільки ця мить.
І вона — єдине місце, де живе життя»,
— пише Толле.
І справді — більшість нашого страждання живе в минулому (провини, втрати, образи) або в майбутньому (тривоги, страхи, контроль).
А спокій — він завжди зараз, в теперішньому.
Бути в моменті — це й означає бути уСВІДомленим. Свідчувати. Помічати. Зосереджуватися на тому, що відбувається навкруги.
І це в певному віці — вибір. А ще така навичка, яка як і будь-яка навичка напрацьовується. Як м'яз. Натренувати її можна так само, як ми вчимося читати, водити авто чи говорити з дитиною з любов’ю.
Ось кілька простих дверей у теперішній момент:
Дихання. Повільне. З включенням уваги в своє тіло.
Покращення відчуттів у тілі. Будь-яке фізичне навантаження, що приносить задоволення, повертає нас у життя.
Приємна самотність - побути наодинці з чашкою кави, послухати музику, спів пташок, шум хвиль. Подивитися на світ, і дати світові подивитися на тебе.
Прогулятися без мети. Без чіткої точки на карті, спостерігаючи за деревами, квітами, хмарами, за всіма дивовижними дрібничками, що оточують нас.
Відчуй зараз.
Липень.
Приємна прохолода після дощу.
Запах землі.
Сміх дітей на майданчику.
Подих вітру на обличчі.
Дотик — і тиша.
Дихання. Серцебиття.
Помічай.
Повертай себе сюди.
Поки ми ще тут.
І цього — іноді досить.
Автор: https://www.facebook.com/masa.slet