23/10/2025
Про втрату улюблених місць
Добре іноді повернутися до улюблених місць дитинства уже дорослими. Це може дати відчуття зміцнення опори в середині. Ось, це дерево росло і тоді, коли я була маленька. Ось, в цей магазин я ходила міцно стискаючи гривню, щоб не загубити її, купуючи свіжий хліб. Ця доріжка між дерев, певне, памʼятає слід від колеса мого велосипеда…
Через військову агресію, багато хто з нас втратив ці улюблені місця фізично. І я теж втратила. Обличчя міст, містечок і сіл змінюються і стають іншими. Це може призводити до гострого болю в середині, наче щось із мого тендітного світу, руйнується цією агресивною рукою. Іноді, на це можна реагувати силою й активністю боротися. А іноді, це просто спустошує. Проте, з цього спустошення, можна вийти наповненою, як би дивно це не звучало.
Моя прогулянка сьогодні, про містечко на прикордонні Сумської області. Я давно не була там, та я досі маю ділянки своєї памʼяті, які бережу про цей час. Про те, як пахне листя наприкінці жовтня. Про те, як прикро, коли закінчується недовгий осінній день, переходячи в сутінки, де вієрні відключення електроенергії не залишають іншого виходу, окрім запалювати свічки й ліхтарики. Тепло від стосунків, яке я отримувала тоді я можу передати далі. І зараз, гуляючи дорогами Київської області я шукала щось схоже, зі свого дитинства. Бо які б дорослі ми не були, нам потрібно мати змогу покладатися на щось, що більше за нас. І щоб відчути цю опору всередині, часом, потрібно побачити її ззовні.
Запрошую ділитись теплом, і цим дописом. А ще є запитання. Чи маєте ви щось добре в пам’яті про осінні канікули? Діліться в коментарях, погріємось разом😌🍂 #психотерапія #дорослішання #ментальнездоровʼя