What are the opening hours?

Tuesday 08:00 - 16:15 Friday 08:00 - 16:15

https://www.facebook.com/108623202056902/

ЦПД та ППВ ДУ «ТМО МВС України» по Сумській області, вУлица Герасима Кондратьєва 25/1, Sumy (2026)

18/01/2026

Якщо хтось ще не знає - вчіться .
Якщо хтось ще ображається - не треба.
Такі часи...
Так є...
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦

"Я тебе люблю, але не дзвони мені". Правила дружби для втомлених дорослих.

Ви відкриває Телеграм. Там висить повідомлення від подруги: "привіт! Як ти?". Дата: 3 тижні тому.

Ви бачили це повідомлення. Ви навіть подумки на нього відповіли ("та все ок, жива, зашиваюсь"). Але фізично пальці не натиснули кнопки. А потім минув день. Потім тиждень. А зараз вам настільки соромно, що простіше взагалі не відкривати чат, ніж пояснювати, чому ви мовчали місяць.

Знайомо? Вітаю. Ви — нормальна доросла людина в стані хронічного стресу.

Ми виросли на серіалі "Секс і місто", де подруги зустрічалися щодня на бранчі, теревенили годинами і завжди були "в ресурсі". Забудьте. Це фантастика. У нашій реальності, де ми жонглюємо роботою, війною, дітьми і ментальним здоров'ям, такий формат дружби — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.

На зміну йому прийшла дружба низького тиску. І це найкраще, що могло з нами статися.

НОВИЙ ЕТИКЕТ (або як не втратити своїх).

Скидання мемів = освідчення в коханні. Якщо я не пишу тобі довгих листів, але скидаю тупий рілс із єнотом в Instagram — це означає: "я про тебе пам'ятаю. Я тебе люблю. Але у мене немає сил складати літери в слова. Просто посміхнись разом зі мною". Це наша нова мова любові. Прийміть її.

Дзвінок без попередження — це тероризм. Раніше ми могли теревенити годинами. Зараз несподіваний дзвінок викликає паніку: "шось трапилось? Хтось помер?". Сучасний друг спочатку пише: "можеш говорити?". І спокійно приймає відповідь: "ні, я в стані овоча, давай не сьогодні".

Пауза — не зрада. Ми можемо не бачитися пів року. Але коли зустрічаємося — розмова продовжується рівно з того місця, де перервалася. Без образ, без претензій "Ти мене забула". Ми розуміємо: мовчання — це не байдужість. Це режим енергозбереження.

"Бачила, але не відписала". У новому етикеті "прочитане повідомлення" без відповіді — це не ігнор. Це означає: "я прочитала, я прийняла інформацію, але я зараз не маю емоційного ресурсу на повноцінну відповідь. Відпишу, коли оживу". І ми не ображаємось. Бо самі такі.

ЩО ТАКЕ СПРАВЖНЯ ДРУЖБА ЗАРАЗ? Це не кількість випитої кави. І не кількість лайків.

Справжній друг сьогодні — це той, хто знає твій діагноз і надсилає контакти лікаря, не чекаючи прохання. Це той, хто під час ракетної атаки пише коротке: "ти як?" і йому достатньо твого "норм". Це той, хто приїжджає до тебе не на "вечірку", а просто посидіти поруч на дивані в піжамах і помовчати, бо ви обидві втомилися від цього світу.

ВИСНОВОК СЕРІЇ: Ми провели аудит дружби. Ми відпустили тих, з ким нас пов'язувало лише минуле. Ми зрозуміли тих, хто поїхав, і тих, хто лишився. Ми забанили "токсичних оптимістів". Ми попрощалися з "попутниками".

І ті, хто залишився поруч після цього всього — це ваш золотий фонд. Бережіть їх. Не вимагайте від них ідеальності. Не вимагайте щоденної уваги. Просто знайте: вони є. І цього достатньо, щоб тримати дах на місці.
Автор: Ірина Коваль

#дружба #дорослість #АудитДружби #психологіястосунків #меми #підтримка

13/01/2026

Світло є.
Навіть коли здається, що його вимкнули назавжди.
Навіть коли ти сидиш у темряві й думаєш: “Це кінець. Далі — ніяк”.

«Що робити, коли все погано?», «Де брати сили?», «Як повірити, що вихід є?» - це питання я чую від клієнтів роками — у різному віці, з різними історіями, але з однаковим відчуттям усередині.

І важливе моє зізнання: коли людині справді погано — вона не вірить словам. Навіть правильним. Навіть підтримуючим. Навіть тим, які сама не раз говорила іншим.

Коли все погано — це не “слабкість”.
У психотерапії є просте, але неприємне розуміння: у стані виснаження мозок фізіологічно втрачає здатність бачити варіанти.
Не тому, що ви “песиміст”. І не тому, що “не стараєтесь”. А тому що нервова система працює в режимі виживання.
У такому режимі: майбутнє здається закритим, минуле — помилкою, теперішнє — пасткою.
Це не філософія. Це нейробіологія.

Чому не працює “візьми себе в руки”?
Коли людина в кризі, їй часто кажуть: “Зберися”, “Подумай позитивно”, “Комусь гірше”.
З психотерапевтичної точки зору це звучить приблизно як: “Пробіжи марафон зі зламаною ногою. Інші ж бігають”.
Мозок у стресі не чує аргументів. Він чує лише одне запитання: “Я в безпеці чи ні?”
І якщо відповідь “ні” — світло в кінці тунелю просто не завантажується.

Де насправді беруться сили?
Цікаве спостереження з практики:
сили не з’являються до того, як стало легше. Вони з’являються після першого мікрокроку, зробленого без віри.

Один клієнт якось сказав: “Я не вірив, що це допоможе. Я просто вже не мав що втрачати”.
І цього виявилося достатньо.

Сили — це не ресурс “усередині”, який треба знайти. Сили — це побічний ефект руху, навіть дуже повільного.

Уявіть людину, яка сидить у темній кімнаті й каже:
— Я не вийду, поки не переконаюся, що там світло.
А світло — за дверима.

Мозок у кризі поводиться так само: “Я зроблю крок, коли відчую надію”. Але надія приходить після кроку, не до.

Одна жінка сказала мені фразу, яка надовго залишилась зі мною: “Я не вірила, що буде краще. Але я повірила, що може бути трохи інакше”.
Це був переломний момент. Психіка часто не потребує віри в “щастя”. Їй достатньо сумніву в безвиході.

Не “все буде добре”.
А “можливо, це не назавжди”.

Світло в кінці тунелю — це не прожектор!
Важливий момент, про який рідко говорять: світло в кінці тунелю — це не яскравий спалах мотивації.

Найчастіше це:
* нормальний сон на одну годину довше;
* думка “я сьогодні не розвалився”;
* один чесний контакт із живою людиною;
* фраза “мені зараз важко” замість “зі мною щось не так”.

Як психолог і психотерапевт я бачу це знову й знову: люди не виходять із темряви стрибком. Вони звикають до світла поступово, як очі після темної кімнати.

Найнебезпечніший стан — не відчай.
Найнебезпечніший стан - переконаність, що нічого не зміниться.

І хороша новина: це переконання — не факт, а симптом.

* Коли все погано — це не означає, що виходу немає.
* Це означає, що нервова система зараз не бачить його.
* Світло не завжди видно здалеку. Іноді його видно лише на відстані одного кроку.

Що допомогло вам вистояти в момент, коли здавалося, що світла немає взагалі?

Що ви робите зараз, коли сил майже не залишилось?

Поділіться в коментарях. Ваш досвід може стати важливим.

Taras Shevchenko.

10/01/2026

❓️Чому людина, яка не знала тепла, болісно реагує на любов?

✅️Людина, що виросла без уваги, без емоційної безпеки, без стабільного тепла, не вміє одразу відчувати любов як щось приємне.

✅️Для її нервової системи тепло — це не норма. Це аномалія.

✅️Психіка завжди орієнтується на знайоме, а не на добре.
Якщо в дитинстві знайомим були холод, дистанція, критика, емоційна відсутність або непередбачуваність — саме це стає внутрішнім «базовим кліматом».

❗️Тому коли така людина раптом стикається з простим людським теплом —
з м’яким поглядом, турботою, щирою присутністю, любов’ю без вимог —
її система реагує не спокоєм, а болем.

✅️Це як із замерзлими руками, які у теплому приміщенні після морозу.
Вони не розслабляються одразу — вони болять.
Пече. Коле. Хочеться забрати.
Це не тому, що тепло погане.
А тому, що нервова система довго жила в режимі виживання.

❓️Що відбувається всередині❓️
Тепло активує травму
Любов запускає не лише приємні відчуття, а й памʼять про те, чого не було.
Про дефіцит. Про біль. Про самотність поруч з іншими.
Психіка реагує: «Знову буде боляче».
З’являється недовіра.

✅️Травмована людина чекає не добра — а моменту, коли його заберуть.
Бо в її досвіді так було завжди:
спочатку тепло → потім відкидання, знецінення або біль.

📛Любов здається небезпечною
Не тому, що людина не хоче близькості.
А тому, що близькість колись коштувала занадто дорого.

❓️Чому такі люди не вірять у любов❓️
Вони не «холодні».
Вони навчені.
Навчені не розслаблятися.
Навчені тримати дистанцію.
Навчені чекати гіршого, бо це допомагало вижити.
Їхня недовіра — це не характер.
Це захисна стратегія, яка колись рятувала.
І що відбувається в безпечному контакті
Якщо поруч є стабільне, послідовне, неагресивне тепло —
без маніпуляцій, без тиску, без вимог бути «зручним» —
нервова система починає перевчатися.
Повільно. Обережно. З відкатами.

✅️Спочатку:
напруга,
сумніви,
перевірки,
страх втратити.
Потім:
з’являється довіра,
тіло розслабляється,
емоції оживають.
І людина, яка колись не вірила в любов,
розкривається — не різко, а поступово.
Як квітка, яка довго стояла в тіні.
Не тому, що її «вилікували».
А тому, що вперше стало безпечно бути собою.
❗️Важливо пам’ятати
Травмована людина не ламається від любові.
Вона вчиться її витримувати.
І якщо поруч є терпіння, стабільність і повага до її темпу —
те, що колись боліло,
стає теплом,
а потім — домом.

Мирослава Псарюк

07/01/2026

☝️ТЕРАПІЯ РЕАЛЬНІСТЮ.☝️
🫂Як стати турботливою мамою самому собі🫂

Є фраза, яка звучить просто, але торкається дуже раннього шару психіки: "НІКОЛИ НЕ ПІЗНО МАТИ ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО".
Вона не про інфантильну надію, що хтось повернеться і все виправить. Вона про момент, коли ми перестаємо чекати!!!!

Більшість дорослих людей живе не у теперішньомуа у нескінченному діалозі з минулим. З матір’ю, яка була втомлена. З батьком, який мовчав. З домом, де тепло було непередбачуваним. Ми носимо в тілі це "недо". Недолюбили. Недогледіли. Недотримали.
І тіло це пам’ятає. Як напруження в спині. Як важке дихання. Як відчуття, що любов завжди треба заслужити(((

Правда, яку важко витримати, але без якої не настає дорослість, полягає в одному: наші батьки дали нам рівно стільки, скільки могли. Не більше. І часто це було не про злу волю, а про їхню власну ранню депривацію. Вони самі були голодні на тепло, на погляд, на опору.

Коли ми чекаємо, що партнер, світ або життя "долюбить" нас за маму, ми несвідомо відтворюємо дитячу позицію. Це позиція сироти, яка стоїть біля вікна і вдивляється, чи не йде хтось рятувати.
Дорослість починається в моменті внутрішнього зсуву. Коли ти раптом усвідомлюєш: тепер я тут. Я можу бути поруч із собою. Я можу стати тією мамою, якої не було.

Це не метафора. Це дуже конкретна психічна функція.

Право на втому

Любляча мама бачить не слова, а стан. Вона читає тіло дитини. Важкі повіки. Повільні рухи. Збите дихання.
Вона не каже: "Ти мусиш ще трохи потерпіти". Вона каже: "Лягай. Я поруч. Світ зачекає".

Більшість дорослих, травмованих у дитинстві, не вміють цього робити для себе. Вони живуть так, ніби любов настає тільки після виснаження.
Бути мамою собі означає зчитувати власну втому не як слабкість, а як сигнал. Відчули тяжкість у тілі, ватні ноги, розмиту увагу. Покладіть себе. Накрийте. Відпустіть. Без дозволу ззовні. Бо ви вже дорослі і дозвіл у вас.

Синдром "конвалій"
Це дуже знайомий сценарій. Я так хотіла. Я так чекала. А він не здогадався.
За цією образою майже завжди стоїть не партнер, а дитячий досвід невидимості. Коли бажання були, але їх не помічали. Коли доводилось мовчати і сподіватись, що хтось прочитає по очах.

Терапія реальністю тут жорстка і звільняюча. Ти доросла. Ти маєш гроші. Ти знаєш, чого хочеш.
Купи собі ці конвалії, рунюнкулюси, чи просто "той довбаний букет". Не як компенсацію, а як акт турботи.
Світ не зобов’язаний вгадувати. Але він дуже чітко відгукується на прямі дії. Вихід з позиції дитини починається з цього кроку.

Контакт і тілесна опора
Потреба в дотику не зникає з віком. Вона просто або задовольняється, або йде в симптом.
Тіло потребує контакту, щоб відчувати власні межі і безпеку. Це не про романтику. Це про базову регуляцію нервової системи.

Якщо поруч немає партнера, це не катастрофа. Це реальність, з якою можна працювати.
Масаж. Спа. Теплі обійми з друзями. Дотик до тварин. Рух у танці.
Бути мамою собі означає організовувати цей контакт свідомо, а не чекати, поки хтось прийде і врятує.

Перестати бути внутрішньою сиротою і стати тим дорослим, який тримає, бачить і відчуває себе, це не егоїзм. Це зрілість.
І саме з цього місця з’являється спокій. Не як ейфорія, а як глибока внутрішня опора.

Ляля ❤️

31/12/2025

🫰Тут у нас співпадає, майже на всі 100%
🌲Все ж, рухаємось далі, Друзі, з Богом, в Новий 2026.

Максимально фіговий настрій перед Новим роком.
Прямо по-чесному — нуль.

Як в тому анекдоті:
заберіть свої ялинкові іграшки — вони не справжні, бо не радують.

Не радує взагалі нічого.
Ні свята, ні плани, ні слова.
Відчуття якогось болота, з якого ти ніби гребеш, гребеш — а берега не видно.

І знаєте що тримає?
Не надія. Не віра. Не “все буде добре”.

Тримає відповідальність... і вдячність всім хто був поруч, навіть мовчки...

Друзі, Ви не знали наскільки ви сильні поки не настало 24.02.2022.
Але ви точно стали ще сильніше в 2025, ви винесли все на собі, перемогли, переламали, зрушили, витримали, допомогли, підтримали,...

Ви і є ті, хто ви зараз, мужні, сміливі, готові на все ...

Невідомо що нам готує новий рік, але ми впевнено рухаємось у майбутнє, бо як ніколи впевнені у своїх силах, впевнені у тому що ваші близькі, рідні, знайомі, і просто такі ж як ви небайдужі вас підтримають і допоможуть.

Безліч страшних днів позаду, але яким би не було тяжким вчора, завтра обов'язково хай буде...
Буде мирним, світлим, без сліз і горя, без страшних новин і звісток, хай буде радісним, і Переможним!
З Новим 2026 роком, роком вашої Перемоги і ваших звершень!
#Робидобро
#Життяпереможе

29/12/2025

🇮🇹Дитяча лікарня в Італії.

🐕Собаки чекають, щоб увійти до кімнат хворих дітей для пет-терапії.
❤️Любов і доброта зцілюють.

🐶Пет-терапія – метод лікування пацієнтів за допомогою домашніх тварин.
‼️Вважається, що найефективніша пет-терапія при лікуванні депресії, аутизму, синдрому Дауна, ураженого головним мозком із проявами залежності чи агресивності.‼️
✅️Крім того, тварини допомагають відновитись після важких хвороб, розвинути рухові навички, впоратися з високим рівнем тривоги...
❓️Хочете більше дізнатись про каністерапію?

🤲Звертайтесь Людмила Плевако дипломований каністерапевт МЦПД та ППВ, м.Суми проведе цікаву лекцію та навчить азам спілкування з пухнастими цілителями.

25/12/2025

Психологи попереджають, що різдвяно-новорічні зустрічі з родичами можуть стати емоційно складними, але конфліктів можна уникнути завдяки підготовці.
https://bukvy.org/yak-perezhyty-prysutnist-rodychiv-u-rizdvyano-novorichnyj-chas/

Фахівці радять заздалегідь планувати паузи й «виходи», визначати теми, яких краще не торкатися, та мати нейтральні способи змінити розмову.

Експерти рекомендують стежити за власними межами, не втягуватися в суперечки, використовувати дихальні та заземлювальні техніки, обмежувати алкоголь і підтримувати фізичний ресурс. Також важливо мати зовнішню підтримку, не очікувати ідеальних свят і дозволяти собі відчувати втому чи роздратування без провини.

Психологи наголошують: повністю уникнути напруги не завжди можливо, але контроль над власними реакціями допомагає пережити свята без шкоди для психічного здоров’я.

24/12/2025

Вони завжди приходять вчасно...
Команда "Білий янгол" - це ті, про кого говоримо з повагою.
Слова про їхню відвагу зайві.
В нашому Медичному Центрі, з метою покращити свій емоційний стан та підтримати наш настрій - Сергей Тарасенко .
Багаторічна історія нашої дружби не зазнала жодного негативного моменту.
Сергій Іванович, в минулому керівник одного з важливих напрямків, а в сьогоденні безпосередній учасник евакуації населення Сумщини з прикордоння.
Наталья Бондаренко клінічний психолог Центру надає рекомендації та поради для якісного відновлення в моменти перебування поза службою.
Працюємо. Надихаємо. Підтримуємо.

14/12/2025

☝️З інету..., дуже мудре, і філософське...

❤️ «Привіт, як ти?» — тихо спитала гумка.
😡«Я тобі не друг», — різко відказав олівець. — «Я тебе терпіти не можу».
🥺Гумка кліпнула, засмучена: «Чому?»
☠️«Бо ти постійно стираєш усе, що я пишу».
😲«Я стираю не все», — лагідно відповіла гумка. — «Лише помилки».
🫤«Це не робить тебе правою», — пробурмотів олівець.
🤔«Але для цього я й створена».
😏«Тоді твоє існування безглузде», — пробурчав олівець. — «Писати важливіше, ніж стирати».
🤔«Виправити помилку так само важливо, як і написати правильне», — відповіла гумка.
🫣Олівець замовк, а тоді прошепотів:
«Але я бачу, як ти щодня стаєш меншою…»
🥹«Це тому, що я віддаю частинку себе кожного разу, коли допомагаю виправити щось», — сказала гумка.
😳«Я теж почуваюся меншим», — зізнався олівець.
☝️«Ми не можемо зробити життя кращим для інших, не віддаючи частинку себе», — усміхнулася гумка.
❔️❓️Вона глянула на нього й тихо запитала:
❓️«Ти й досі мене ненавидиш?»
Олівець пом’якшав, посмішка торкнулася його вуст:
⁉️«Як я можу ненавидіти того, хто так багато віддає заради мене?»
💯% - Кожен світанок лишає нам на один день менше.
✅️Якщо ти не можеш бути олівцем, що пише радість, будь гумкою, яка полегшує чийсь біль, повертає надію і нагадує:
✅️Завтра може бути світлішим за вчора.
❗️Завжди — будь вдячним.

11/12/2025

🖼"Мистецтво відновлення: Потенціал Арттерапії 🎨у роботі психологів системи МВС", корисний для обміну досвідом та набуття нових знань захід, відвідала клінічний психолог МЦПД та ППВ м.Суми Наталія Бикова.
🪢В щоденній праці, для відновлення та реабілітації, арттерапія незамінний помічник.
✅️На практиці бачимо зацівленість наших захисників і захисниць бути учасниками терапії творчістю.

10/12/2025

#Межі #Чесність

❓️Бувало так, що ви погоджувалися допомогти знайомому у свій єдиний вихідний, а потім весь день відчували роздратування і на нього, і на себе?

✅️Ірині 34 роки, вона дизайнерка. Коли подруга телефонувала поскаржитись на життя, Ірина слухала годинами, навіть тоді, коли у неї самої «горіли» дедлайни. Вона вважала це обов’язком: «Я ж хороша подруга». Але після таких розмов почувалася виснаженою. Вона просто не усвідомлювала, що в ці моменти її особисті межі порушувалися.
Межі — це не стіна, це розуміння: «ось тут закінчуються мої сили, і я маю право їх берегти».

⏱ Завдання дня: спостереження
Сьогодні спробуйте відстежити момент, коли ви погоджуєтеся на щось (зустріч, дзвінок, прохання), хоча всередині не хочеться. Це «хибне так».
Поки не відмовляйте. Просто подумайте: «О, зараз я сказала „так“, хоча хотіла сказати „ні“».

🧠 Чому це важливо:
Ми звикаємо погоджуватися на автоматі. Але щойно ви помічаєте цей момент — стара звичка починає руйнуватися. Неможливо змінити те, чого не бачиш. Коли ви усвідомлюєте, ви отримуєте вибір.

📌 Думка дня:
Сказати «ні» іншим часто означає сказати «так» собі.

16/09/2025

😵 Синдром вигорання може бути у всіх.
Але є "група ризику" - це ті, хто працює у сфері "людина-людина" і вимушені багато та інтенсивно спілкуватися з іншими.
Враховуючи вищевикладене, піклуємось❤️‍🩹 про своїх разом з Оленою Балинською - лікарем-психіатром, начальником Медичного центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору.
Пам'ятаємо, що вчасна профілактика - запорука нашого ментального здоров'я.

ЦПД та ППВ ДУ «ТМО МВС України» по Сумській області

18/01/2026

13/01/2026

10/01/2026

07/01/2026

31/12/2025

29/12/2025

25/12/2025

24/12/2025

14/12/2025

11/12/2025

10/12/2025

16/09/2025

Address

Opening Hours

Telephone

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category