Марина Душина психоаналітикиня

23/10/2025

Керолін Ельячефф у своєму есеї ділиться свідченнями розгублених батьків:

«Я мама трансгендерного хлопця, який зараз перебуває в процесі переходу і, попри мою боротьбу, невдовзі зазнає каліцтва, хоча він ніколи не виявляв жодних ознак трансідентичності аж до того дня (у 16 років), коли друзі повели його цим шляхом. Вони називають себе “його родиною”, а всіх інших, таких, як ми, цисгендерів (cisgenres) – вважають ворогами. Я хочу поділитися своїм свідченням, щоб ви продовжували відстоювати свої погляди, адже завдяки вашій присутності в медіа мій голос буде почутим також».

«У мене є син, йому 22 роки, і він з дитинства мав труднощі в соціальних стосунках. […] Зрештою він замкнувся у своїй кімнаті і в Інтернеті. Через кілька місяців він повідомив родині, що трансгендер. Тоді ми з’ясували, що в Інтернеті він знайшов американський трансгендерний форумом, який тепер вважає своєю “спільнотою”. Він перейняв усю лексику цього новоязу (novlangue). Вже три роки він не має жодного соціального життя, майже не виходить із кімнати. Для мене він жертва психологічного насильства, що здійснюється через Інтернет і соціальні мережі над особистістю, формально повнолітньою, але вразливою (депресивна схильність, риси синдрому Аспергера). […] Як визначити, в умовах цієї нової епідемії, частку впливу – чи навіть психологічного контролю – соціальних мереж над уразливими особистостями: підлітками та дорослими, схильними до вразливості?»

«У Франції виникає нове соціальне явище, яке повільно вбиває наших дітей – це “раптово набута гендерна дисфорія”. Мій син був надзвичайним хлопчиком із блискучим майбутнім, мав захоплення, чудово навчався, я вважала себе щасливою мамою. У 17 років він перейшов до нового ліцею, де познайомився з новими друзями, переважно учнями, які шукали свою гендерну чи сексуальну ідентичність. Я побачила, як мій син за чотири місяці радикально змінився і занурився в пошук ідентичності, який раніше для нього не мав жодного значення. Його сумніви стали для нього очевидністю: “Я – жінка”. Проте протягом усього дитинства він не виявляв жодних психологічних або поведінкових ознак, які могли б свідчити про страждання, пов’язане з ідентичністю. Раптово він змінив свій одяг, прийняв жіночі манери й став агресивним, коли ми запитували про цю раптову зміну. Моя люба дитина стала для нас чужою – той ніжний і поважний підліток зник».

«Моя 16-річна донька кілька місяців тому повідомила мені, що страждає на гендерну дисфорію, хоча я не помічала до того жодних ознак. Згодом я з’ясувала, що її головним джерелом інформації був Instagram, зокрема акаунти дуже активних молодих людей, які закликають якомога швидше пройти перехід без жодної психологічної допомоги (!). Моя донька, здається, сподівається здійснити соціальний, медикаментозний і хірургічний перехід, думаючи, що це вирішить усі її проблеми. Я вважаю, що період локдауну її вразив і спричинив певний дискомфорт. Вона сама визнає, що саме тоді почала цікавитися темою трансгендерності. Впевнена, що роблю правильно, я відвела її до психолога, яка, побачивши доньку лише двічі, порадила мені звертатися до неї в чоловічому роді. Ба більше, вона сказала у присутності моєї доньки, що медикаментозний і хірургічний перехід є логічним продовженням. Я розумію, що важливо слухати дитину, але сподівалася почути більш виважену думку. Маю враження, що багато психологів і психіатрів у Франції нині надають перевагу негайним почуттям дитини, не намагаючись дослідити їхні причини. Також я помічаю, що майже в кожному ліцеї є один або кілька підлітків, які висловлюють ту саму потребу, що й наші діти. Чи не є це знаком загального неблагополуччя?»

Запрошую до наших груп аналітичних читань, щоб разом досліджувати клініку трансгендеру.

Ми приділимо увагу соціально-культурному контексту, родинним звʼязкам, питанням етики і закону, а також різниці у підході в роботі з дітьми і дорослими, які ставлять питання про свою стать та/або хочуть здійснити медичний перехід.

Ми розглядатимемо кілька перспектив: школа обʼєктних стосунків та лаканівський погляд.

Три групи:
Пн на 11:00
Вт на 19:00
Сб на 10:00

Групі по понеділках потрібен 1 учасник.

Чекаємо на вас 🙌🏻 у нас цікава і дружня атмосфера. Форма для реєстрації нижче

Старт вже 3 листопада!!!

#аналітичнічитання #психоаналіз #трансгендер #лакан #маринадушина

03/10/2025

Документальний фільм Petite Fille («Маленька дівчинка») режисера Себастьяна Ліфшіца, який показали на Arte у грудні 2020 року, відкрив для широкої публіки тему ґендерної дисфорії у дітей, її сімейне проживання, діагностику та медичне лікування.
Petite Fille розповідає історію Саші, хлопчика восьми років, який, за словами матері, дуже рано висловив бажання стати дівчинкою «як вона», бо почувався дівчинкою. Це було витлумачено як бажання “стати жінкою”.
Мрія Саші здійснюється негайно: дорослі не пропонують йому нічого іншого, і в ім’я “самовизначення дитини” він може стати тим, ким хоче. У його випадку дівчинкою. А бути дівчинкою означає прийняти всі жіночі стереотипи (у вбранні, зачісці, манерах) і грати з цим під схвальним поглядом матері. Мати радіє, що її дитина має унісекс-ім’я, бо це позбавить її необхідності його змінювати. Цей етап має назву - соціальний перехід. Він починається в родині. Цей вислів був підхоплений деякими інституціями як ознака ідеологічного конформізму, який засвідчує, що емоційне відчуття потребує зміни імені та займенника, щоб відповідати «пережитому» ґендеру. Так хлопчики зазвичай починають з того, щоб їх називали «вона», а дівчтака - щоб «він», бо такою є їхня воля.
Ім’я, дане батьками при народженні - ритуал із глибоким символічним значенням, який вводить дитину в історію родини та в спільноту людей, тепер вважається dead name, буквально — «мертве ім’я» (nom mort ou morinom).

Згідно зі свідченнями, які нам вдалося зібрати (але які, звісно, не відображають усієї реальності), маленькі діти зазвичай не стикаються з серйозними перешкодами у своїх родинах, якщо хочуть вдягатися як дівчинка або як хлопчик і грати в ігри, соціально приписані кожній статі. Матері охоче їх у цьому підтримують, батьки реагують мало або ж відверто поділяють точку зору матері: «раз йому чи їй так краще». Мати Саші також не раз заявляє, що завжди мріяла про доньку, але психіатр категорично запевняє її, що «це не має жодного значення». Тож для її сумнівів і запитань не залишається жодного місця. Оскільки «це не має жодного значення», ми так і не дізнаємося, чи Саша підпорядковується бажанню своєї матері, чи ні.
Брати й сестри, а також коло друзів, зазвичай проявляють солідарність, і якщо деякі батьки друзів висловлюють певне невдоволення, їх легко переконують власні діти - мовляв, треба бути «толерантними». У цьому віці дівчинка, яка заявляє, що вона хлопець, викликає менше занепокоєння, ніж хлопчик, який, як Саша, висловлює бажання бути дівчинкою.
Ситуація змінюється в підлітковому віці: після шоку, розгубленості й сумнівів, які може викликати камінг-аут підлітка (ми ще побачимо, наскільки на це впливають соціальні мережі), батьки залишаються безсилими перед фізичними й зовнішніми трансформаціями дитини - зміною одягу, носінням компресійних жилетів для стискання грудей (binders) або геніталій (gaffs). Зміна імені й займенника, яку дитина нав’язує батькам, часто призводить до серйозних сімейних конфліктів — як між поколіннями, так і між самими батьками. Прийнявши інше ім’я, ніж те, яке було дане при народженні, молода людина вписується в трансгендерну спільноту, здійснюючи своєрідну «духовну трансформацію». А якщо захоче звідти вийти, вона буде визнана зрадником, адже повернення назад (détransitionner) вважається єрессю серед «вірних». Підлітки або молоді дорослі, які наважуються на це, зазвичай уникають свідчити відкрито - через страх перед переслідуваннями.

«La fabrique de l’enfant-transgenre». Caroline Eliacheff, Céline Masson. 2022

Йде набір у нові групи аналітичних читань. Досліджуємо цього разу клініку трансгендеру

30/09/2025

Ну, я не можу не додати від себе, що викладачі, з якими маю честь бути цього року в команді, були саме тими, ким ще студенткою я захоплювалася. Вони не вчили нас сухій теорії, разом з ними ми вчилися слухати, чути і відчувати, давали простір для запитань, мислення і творчості.

Ви не можете не прийти на цей курс 😌

30/09/2025

Мені пощастило взяти участь у міжнародній конференції “Перенесення: відлуння іншого або між зустріччю та ілюзією» від Український Психоаналітичний Союз як доповідач. Я страшенно хвилювалася. І тільки зараз усвідомила, який сенс це все мало для мене: завдяки цій зустрічі з колегами я нарешті можу осмислювати війну і все, що вона з нами зробила, говорити про неї нарешті не з місця болю або пасивного сприймача.

Після доповіді, міркуючи над запитаннями і коментарями колег, я помітила дещо цікаве: я прийшла на конференцію зі своїм перенесенням (це так до теми!); я - свідок, який шукав цього Іншого, до кого б я могла звернутися, який почує моє свідчення, зможе його прийняти, зберегти, передати далі. Я згадала, як їдучи містом побачила в лобове скло білборд з написом «Вина світу». Я втупилася в той напис і подумала: «ого, це хто такий сміливий?» ( бо я прочитала «вина» з наголосом на «а», такий ось прорив несвідомого). Українці не перші, хто вважає що Світ глухий, слабкий, мовчазний і бездієвий спостерігач (не свідок! Тепер я знаю, що це радикально різне), який лише «занепокоєний». До війни в Україні світ бачив багато терору і геноциду, з тих пір у Великому Глядачеві мало що змінилося. Ось сенс і зміст мого перенесення, з яким, як я зрозуміла, прийшла на конференцію про перенесення. Людям які проживають війну і терор потрібен цей інший свідок, а не спостерігач. Спостерігач, як на мене, це або про перверсивну насолоду, або про байдужість, яка залишає того, хто звертається із закликом, у відчаї, болю і деструктивності, доля якої непередбачена і загрозлива. І тільки свідок - це той, хто несе надію на життя, нехай не фізичне. Людина на краю життя мріє залишити слід, і таким чином продовжити жити символічно… Важливо просто вірити, що потойбіч щось існує, що все це було не даремно.

Хтось із колег запропонував поміркувати над лаканівською надією і тією, про яку говорила я, спираючись на погляд Алессандри Лемми. Це цінне запитання, як і всі решта, які заслуговують на окремий час і навіть конференцію. Та якщо відповідати нашвидкоруч, я б сказала так (і вибачте мені мою зухвалість): Лакан не жив і не працював під масованою атакою дронів зі штучним інтелектом від яких тікаєш, а вони не падають просто як бомби, вони женуться за тобою. Але це мої емоції. Насправді, питання треба досліджувати. Я вдячна всім за цей теплий простір! Спільноти - сьогодні це саме те місце, що підтримує нашу віру і надію.

Дякую Nina Savchenko за запрошення ❤️, всім доповідачам і учасникам!

29/09/2025

«Ґрін припускав, що у лікуванні не-невротичних пацієнтів маємо справу не з економікою несвідомого бажання, а з “логікою відчаю” (Urribarri, 2013, с. 21). Ця логіка менш організована, ніж логіка первинного процесу, і змушена мати справу з неопрацьованими елементами, що походять з Воно. Мислення домінує над роботою негативного (Green, 1999). Завдання аналітичної роботи полягає в тому, щоб трансформувати галюцинації у слова, які створюють наратив про історію пацієнта, перетворюючи марення на гру, а смерть — на відсутність.

У випадку таких пацієнтів саме провал галюцинаторного здійснення бажання є базовою моделлю для розуміння психіки. Цей провал є наслідком травматичного зіткнення з первинним об’єктом. Неможливо інвестувати мнемічний слід, оскільки він викликає біль або жах. Замість того щоб викликати досвід задоволення, на перший план виходить досвід страждання. Психічна реальність декатектується; пацієнт відходить у “власний особистий тілесний і сенсорний простір” (Urribarri, 2013, с. 293)»

Negative hallucinations,
dreams, and hallucinations:
the framing structure and its
representation in the analytic setting
Rosine Jozef Perelberg

Про все це і набагато більше вже цього тижня. Чекаємо всіх з нетерпінням:

https://docs.google.com/forms/d/1FhpbE4QWZzTMUqOlvG1WAtUo5Pl-SPc1UrxHgxR_19E/viewform?edit_requested=true

Last call, колеги!
На цих вихідних , 4-5 жовтня, у Zoom розпочнеться курс спеціалізаціі з клінічного психоаналізу «Психоаналітична робота з не-невротичними пацієнтами».

Хто вагається, або ще міркує про цю спеціалізацію - зараз вирішальний шанс застрибнути в останій вагон!

Викладачі дуже чекають на зустріч з новою групою. Для нас початок роботи завжди хвилююча подія. Кожен рік у взаємодії з групою народжуються нові теоретичні пошуки, нові клінічні обговорення, виникає новий культурний і психоаналітичний контекст.

24/09/2025

«Психіка — це стосунки між двома тілами, одне з яких відсутнє» Андре Ґрін

«Ґрін зазначає, що коли мати тримає немовля на руках, вона залишає в ньому відбиток своїх обіймів, і це становить структуру-обрамлення, яка за її відсутності утримує втрату сприйняття материнського об’єкта та його негативну галюцинацію. Структура-обрамлення є результатом інтеріоризації материнського оточення, створеного материнською турботою. Це — “первісна матриця майбутнього катексису” (Green, 1986b, с. 166). Здатність до негативної галюцинації матері лежить у витоках репрезентації; саме на тлі негативності вибудовуються майбутні репрезентації об’єкта. Це і є роль негативного у його структуротворній функції (Green, 2005a, с. 161; 2005b).
З цієї перспективи негативна галюцинація передує будь-якій теорії репрезентації. Негативна галюцинація створює потенційний простір для репрезентації та інвестування нових об’єктів, а також умови, за яких можуть відбуватися діяльність мислення і символізації.
Підкреслюючи роль відсутнього Іншого в конституюванні психіки, Ґрін прямує в традиціях як Віннікотта, так і Біона. Це відсутність як “проміжна ситуація між присутністю… та втратою” (Urribarri, 2005, с. 205).»

Стаття: «Negative hallucinations, dreams, and hallucinations: the framing structure and its representation in the analytic setting» Rosine Jozef Perelber

Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів

Реєстрація триває:
https://docs.google.com/forms/d/1FhpbE4QWZzTMUqOlvG1WAtUo5Pl-SPc1UrxHgxR_19E/viewform?edit_requested=true

22/09/2025

Потяг народжується з першим криком немовляти. Але цей крик сам по собі ще нічого не означає: без присутності іншого, здатного його почути, прийняти і відповісти, він згасає, а разом із ним згасає й сам потяг. Водночас саме немовля має силу викликати присутність цього первинного Іншого, буквально закликаючи його до буття. Вже тут виявляється, що суб’єкт не може постати поза стосунками.

Фройд, розглядаючи долі потягів, описує три шляхи, які утворюють справжню «граматику» потягу. Спершу він виокремлює активність (на прикладі скопічного потягу) - дивитися на зовнішній об’єкт. Далі йдеться про обернення на себе - відмова від об’єкта і спрямування погляду на власне тіло. І нарешті, він окреслює перетворення на протилежне - від активного «дивитися» до пасивного «бути тим, на кого дивляться». Саме на цьому етапі формується нова ціль – бути представленим перед іншим, аби бути ним побаченим. У цій третій фазі вже закладається можливість появи нового суб’єкта.

Лакан розвиває цей третій такт далі. Він замінює фройдівське поняття пасивності на поняття пасивізації: «зробити себе видимим». За видимою пасивністю тут відкривається активна дія, яка уможливлює зайняття позиції об’єкта. У цьому жесті, який Лакан називає першою фундаментальною операцією становлення суб’єкта – операцією відчуження – немовля не лише робить себе об’єктом погляду, але й постає як суб’єкт.

У різних реєстрах ця динаміка набуває різних форм: в оральному – «зробити себе тим, кого смокчуть»; у скопічному – «зробити себе тим, на кого дивляться»; в інвокативному – «зробити себе почутим». У кожному з них немовля, діючи, викликає в Іншого певний відгук – батькову усмішку, материнську ніжність тощо – і саме цього хоче немовля. У таких моментах воно стає агентом надлишку задоволення, який виробляє щось нове: нову суб’єктивність в іншому й водночас себе самого як суб’єкта.

Таким чином, доля потягу завжди вписана у стосунки з первинним Іншим: у жест, яким немовля не тільки вимагає бути побаченим, почутим чи відчутим, але й самим цим вчинком засновує власну суб’єктивність.

Більш детально про звʼязок потягів і первинного обʼєкта, а також невдачі на їхньому шляху поговоримо на спеціалізації з клінічного психоаналізу. Тож чекаю вас на своєму модулі:

https://docs.google.com/forms/d/1FhpbE4QWZzTMUqOlvG1WAtUo5Pl-SPc1UrxHgxR_19E/viewform?edit_requested=true

Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів

15/09/2025

«я ніколи не була одна… не мала такого досвіду», «усе моє життя - суцільна боротьба зі смертю» - говорила одна аналізантка, яка страждала на панічні атаки і продовжувала розігрувати цю боротьбу за виживання буквально на тілі, воюючи з раковими клітинами.

Суперництво двох близнюків, яке почалося ще в материнській утробі, тривало роки, аж доки аналізантка не почала складати свою історію, знаходити нове знання і сенси.

Феномен зникнення плода виявляється в перші тижні багатоплідної вагітності приблизно в 50% випадків, після чого вагітність розвивається як одноплідна.

Моя аналізантка «виборола» своє право жити і зʼявитися на світ ціною значно меншої ваги тіла у порівнянні з вагою тіла своєї сестри-близнюка. «Я завжди їй заздрила…».

Її довго не покидала ідея лікуватися нетрадиційно - протипаразитарними препаратами. (Авжеж, щоби знищити нарешті паразита-близнюка, який забирав більше місця і поживних речовин собі, через що другий близнюк - моя аналізантка - виснажувалася). Внутрішньоутробному досвіду боротьби за життя двох клітин потрібна була символізація, аби зупинити цю агресію, цю війну ракових клітин на тілі.

#психоаналіз #перинатальнапсихологія #немовлята #близнюки #маринадушина #суми #материнство #вагітність

13/09/2025

Форма для реєстрації:
https://docs.google.com/forms/d/1FhpbE4QWZzTMUqOlvG1WAtUo5Pl-SPc1UrxHgxR_19E/viewform?edit_requested=true

#сороми
У переходному просторі між соціальним та індивідуальним виникає сором. Сором існує між інтрапсихічним та інтерсуб‘єктивним.
Інтрапсихічний вимір відсилає до життя потягів, і тут ми теоретично мислимо сором між теорією сексуальності та нарцисизмом.
Клод Жанен описує первинний сором, який співвідноситься з безпорадністю, захопленістю Я суб’єкта. Та розвивається по типу розвитку тривогу. Це дорепрезентативний афект, який вказує на невдачу пасивності Я перед потягами. І ця невдача підриває далі розвиток Едипа, підлітковий вік, тобто у разі провалення пасивізації перед потягами, далі сором функціонує як сигнал тривоги.
Триває набір на курс спеціалізаціі з клінічного психоаналізу , початок 4-5 жовтня.
Детальна інфлрмація у коментарях.

Для асоціацій робота Mariia Abdulakh.

09/09/2025

На відміну від Кляйн, Дональд Віннікотт вважав, що заздрість, садизм та ненависть є складними почуттями і розвиваються у людини згодом, залежно від первинного середовища. Агресія для Віннікотта - це ознака життя. Якщо жорстокість не метаболізується людиною, яка доглядає немовля, то вона переживається дитиною як щось смертельне, анігілююче. Незріла психіка немовляти просто ще не здатна інтегрувати настільки сильне збудження і опиняється в стані «примітивної агонії».

Про наслідки у дорослих Ференці писав, що «такі пацієнти страждають на вроджену слабкість у своїй здатності жити» (Ференці «Небажана дитина та її потяг до смерті», 1929р.)

У своїй праці «Острів мрій Шандора Ференці» Хосе Хіменес Авельйо вводить термін «пристрасть смерті», щоб описати «залишкову пристрасть як слід у суб’єкта від садистичного акту іншого».

Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів

Форма для реєстрації на курс із клінічного психоаналізу:

https://docs.google.com/forms/d/1FhpbE4QWZzTMUqOlvG1WAtUo5Pl-SPc1UrxHgxR_19E/viewform?edit_requested=true