Марина Душина психоаналітикиня

  • Home
  • Ukraine
  • Sumy
  • Марина Душина психоаналітикиня

Марина Душина психоаналітикиня Психоаналіз це метод «лікування словом». Вільними асоціаціями проторюється шлях у царину несвідомого

Дорі Лауб (2005) у статті під назвою «Травматичне припинення наративу та символізації» цитує Мура (1999), який стверджув...
20/12/2025

Дорі Лауб (2005) у статті під назвою «Травматичне припинення наративу та символізації» цитує Мура (1999), який стверджував, що травмований суб’єкт не може знати, чи сталася травматична подія, доки інший не надасть їй форми наративу. Людина може знати свою історію лише тоді, коли вона розповідає її тому, кого Лауб називає «внутрішній ти»/“the inner thou” (внутрішнім іншим). Але оскільки травма критично вражає як внутрішнього, так і зовнішнього іншого – адресата будь-яких діалогічних стосунків – вона руйнує можливість емпатійної діади у внутрішній репрезентації світу, не залишаючи суб’єкту ані всередині, ані зовні нікого, до кого можна було б звернутися. Ця катастрофічна втрата хорошого об'єкта змушує жертву інтерналізувати єдиний доступний об'єкт, самого агресора, як злоякісного селф-об'єкта (Kohut, 1971), з яким вона ідентифікується. Далі Лауб стверджує, що фрагментуючий вплив травматичного досвіду можна краще зрозуміти, якщо ми приймемо існування незв’язаних, не-нейтралізованих похідних потягу до смерті. Свідома пам’ять першою страждає від цих незв’язаних похідних потягу до смерті. Крім того, стирання травматично втрачених об’єктів і самого травматичного досвіду може викликати у постраждалого повне забуття або сумніви у достовірності і справжності його досвіду, загрожуючи його відчуттям ідентичності та безперервності. Лауб стверджує, що саме травматична втрата (внутрішнього) хорошого об’єкта та лібідинальних зв’язків з ним звільняє нейтралізовані досі сили потягу до смерті та посилює клінічні прояви його похідних. «За відсутності внутрішнього чуйного «тебе» немає ні прив’язаності до об’єкта, ні його катексису» (Laub, 2005, стор. 316–317).

Ґерсон (2009) пише про «мертвого третього». «Мертвий третій» - результат втрати «живого третього», на якого людина раніше покладалася, довіряла, і стосовного якого чи який розвинув відчуття особистої безперервності й значення. У зв’язку з цим третій виконує елементарну функцію зміцнення відчуття сенсу, місця та мети особистості.

Живий третій - це внутрішня структура і простір для діалогу з іншим. В разі його втрати, стирання, знищення людина опиняється замкненою у внутрішньому мертвому просторі, де неможливий діалог і сенсоутворення, з якого немає виходу.

На фото робота Eva Hesse

#травма #свідок #свідчення #війна #втрата #клінікасвідка #травматичнийдосвід #маринадушина #психоаналіз #суми

08/12/2025

Send a message to learn more

Щоби можна було сказати «так» самому собі, треба мати можливість сказати «ні» обʼєкту.Важливо, щоб для формування Я немо...
12/11/2025

Щоби можна було сказати «так» самому собі, треба мати можливість сказати «ні» обʼєкту.

Важливо, щоб для формування Я немовляти, яке дозволить йому говорити «так» собі, мати приймала те, що воно може говорити їй «ні», і не лише у формі «ти погана», але й у деяких випадках у формі «ти не існуєш».

Андре Ґрін «Робота негативу», 1986

#роботанегативу #заперечення #розвиток #дитинство #немовля #агресія #психіка #материнство #виховання #маринадушина #психоаналітик #суми

Керолін Ельячефф у своєму есеї ділиться свідченнями розгублених батьків:«Я мама трансгендерного хлопця, який зараз переб...
23/10/2025

Керолін Ельячефф у своєму есеї ділиться свідченнями розгублених батьків:

«Я мама трансгендерного хлопця, який зараз перебуває в процесі переходу і, попри мою боротьбу, невдовзі зазнає каліцтва, хоча він ніколи не виявляв жодних ознак трансідентичності аж до того дня (у 16 років), коли друзі повели його цим шляхом. Вони називають себе “його родиною”, а всіх інших, таких, як ми, цисгендерів (cisgenres) – вважають ворогами. Я хочу поділитися своїм свідченням, щоб ви продовжували відстоювати свої погляди, адже завдяки вашій присутності в медіа мій голос буде почутим також».

«У мене є син, йому 22 роки, і він з дитинства мав труднощі в соціальних стосунках. […] Зрештою він замкнувся у своїй кімнаті і в Інтернеті. Через кілька місяців він повідомив родині, що трансгендер. Тоді ми з’ясували, що в Інтернеті він знайшов американський трансгендерний форумом, який тепер вважає своєю “спільнотою”. Він перейняв усю лексику цього новоязу (novlangue). Вже три роки він не має жодного соціального життя, майже не виходить із кімнати. Для мене він жертва психологічного насильства, що здійснюється через Інтернет і соціальні мережі над особистістю, формально повнолітньою, але вразливою (депресивна схильність, риси синдрому Аспергера). […] Як визначити, в умовах цієї нової епідемії, частку впливу – чи навіть психологічного контролю – соціальних мереж над уразливими особистостями: підлітками та дорослими, схильними до вразливості?»

«У Франції виникає нове соціальне явище, яке повільно вбиває наших дітей – це “раптово набута гендерна дисфорія”. Мій син був надзвичайним хлопчиком із блискучим майбутнім, мав захоплення, чудово навчався, я вважала себе щасливою мамою. У 17 років він перейшов до нового ліцею, де познайомився з новими друзями, переважно учнями, які шукали свою гендерну чи сексуальну ідентичність. Я побачила, як мій син за чотири місяці радикально змінився і занурився в пошук ідентичності, який раніше для нього не мав жодного значення. Його сумніви стали для нього очевидністю: “Я – жінка”. Проте протягом усього дитинства він не виявляв жодних психологічних або поведінкових ознак, які могли б свідчити про страждання, пов’язане з ідентичністю. Раптово він змінив свій одяг, прийняв жіночі манери й став агресивним, коли ми запитували про цю раптову зміну. Моя люба дитина стала для нас чужою – той ніжний і поважний підліток зник».

«Моя 16-річна донька кілька місяців тому повідомила мені, що страждає на гендерну дисфорію, хоча я не помічала до того жодних ознак. Згодом я з’ясувала, що її головним джерелом інформації був Instagram, зокрема акаунти дуже активних молодих людей, які закликають якомога швидше пройти перехід без жодної психологічної допомоги (!). Моя донька, здається, сподівається здійснити соціальний, медикаментозний і хірургічний перехід, думаючи, що це вирішить усі її проблеми. Я вважаю, що період локдауну її вразив і спричинив певний дискомфорт. Вона сама визнає, що саме тоді почала цікавитися темою трансгендерності. Впевнена, що роблю правильно, я відвела її до психолога, яка, побачивши доньку лише двічі, порадила мені звертатися до неї в чоловічому роді. Ба більше, вона сказала у присутності моєї доньки, що медикаментозний і хірургічний перехід є логічним продовженням. Я розумію, що важливо слухати дитину, але сподівалася почути більш виважену думку. Маю враження, що багато психологів і психіатрів у Франції нині надають перевагу негайним почуттям дитини, не намагаючись дослідити їхні причини. Також я помічаю, що майже в кожному ліцеї є один або кілька підлітків, які висловлюють ту саму потребу, що й наші діти. Чи не є це знаком загального неблагополуччя?»

Запрошую до наших груп аналітичних читань, щоб разом досліджувати клініку трансгендеру.

Ми приділимо увагу соціально-культурному контексту, родинним звʼязкам, питанням етики і закону, а також різниці у підході в роботі з дітьми і дорослими, які ставлять питання про свою стать та/або хочуть здійснити медичний перехід.

Ми розглядатимемо кілька перспектив: школа обʼєктних стосунків та лаканівський погляд.

Три групи:
Пн на 11:00
Вт на 19:00
Сб на 10:00

Групі по понеділках потрібен 1 учасник.

Чекаємо на вас 🙌🏻 у нас цікава і дружня атмосфера. Форма для реєстрації нижче

Старт вже 3 листопада!!!

#аналітичнічитання #психоаналіз #трансгендер #лакан #маринадушина

Документальний фільм Petite Fille («Маленька дівчинка») режисера Себастьяна Ліфшіца, який показали на Arte у грудні 2020...
03/10/2025

Документальний фільм Petite Fille («Маленька дівчинка») режисера Себастьяна Ліфшіца, який показали на Arte у грудні 2020 року, відкрив для широкої публіки тему ґендерної дисфорії у дітей, її сімейне проживання, діагностику та медичне лікування.
Petite Fille розповідає історію Саші, хлопчика восьми років, який, за словами матері, дуже рано висловив бажання стати дівчинкою «як вона», бо почувався дівчинкою. Це було витлумачено як бажання “стати жінкою”.
Мрія Саші здійснюється негайно: дорослі не пропонують йому нічого іншого, і в ім’я “самовизначення дитини” він може стати тим, ким хоче. У його випадку дівчинкою. А бути дівчинкою означає прийняти всі жіночі стереотипи (у вбранні, зачісці, манерах) і грати з цим під схвальним поглядом матері. Мати радіє, що її дитина має унісекс-ім’я, бо це позбавить її необхідності його змінювати. Цей етап має назву - соціальний перехід. Він починається в родині. Цей вислів був підхоплений деякими інституціями як ознака ідеологічного конформізму, який засвідчує, що емоційне відчуття потребує зміни імені та займенника, щоб відповідати «пережитому» ґендеру. Так хлопчики зазвичай починають з того, щоб їх називали «вона», а дівчтака - щоб «він», бо такою є їхня воля.
Ім’я, дане батьками при народженні - ритуал із глибоким символічним значенням, який вводить дитину в історію родини та в спільноту людей, тепер вважається dead name, буквально — «мертве ім’я» (nom mort ou morinom).

Згідно зі свідченнями, які нам вдалося зібрати (але які, звісно, не відображають усієї реальності), маленькі діти зазвичай не стикаються з серйозними перешкодами у своїх родинах, якщо хочуть вдягатися як дівчинка або як хлопчик і грати в ігри, соціально приписані кожній статі. Матері охоче їх у цьому підтримують, батьки реагують мало або ж відверто поділяють точку зору матері: «раз йому чи їй так краще». Мати Саші також не раз заявляє, що завжди мріяла про доньку, але психіатр категорично запевняє її, що «це не має жодного значення». Тож для її сумнівів і запитань не залишається жодного місця. Оскільки «це не має жодного значення», ми так і не дізнаємося, чи Саша підпорядковується бажанню своєї матері, чи ні.
Брати й сестри, а також коло друзів, зазвичай проявляють солідарність, і якщо деякі батьки друзів висловлюють певне невдоволення, їх легко переконують власні діти - мовляв, треба бути «толерантними». У цьому віці дівчинка, яка заявляє, що вона хлопець, викликає менше занепокоєння, ніж хлопчик, який, як Саша, висловлює бажання бути дівчинкою.
Ситуація змінюється в підлітковому віці: після шоку, розгубленості й сумнівів, які може викликати камінг-аут підлітка (ми ще побачимо, наскільки на це впливають соціальні мережі), батьки залишаються безсилими перед фізичними й зовнішніми трансформаціями дитини - зміною одягу, носінням компресійних жилетів для стискання грудей (binders) або геніталій (gaffs). Зміна імені й займенника, яку дитина нав’язує батькам, часто призводить до серйозних сімейних конфліктів — як між поколіннями, так і між самими батьками. Прийнявши інше ім’я, ніж те, яке було дане при народженні, молода людина вписується в трансгендерну спільноту, здійснюючи своєрідну «духовну трансформацію». А якщо захоче звідти вийти, вона буде визнана зрадником, адже повернення назад (détransitionner) вважається єрессю серед «вірних». Підлітки або молоді дорослі, які наважуються на це, зазвичай уникають свідчити відкрито - через страх перед переслідуваннями.

«La fabrique de l’enfant-transgenre». Caroline Eliacheff, Céline Masson. 2022

Йде набір у нові групи аналітичних читань. Досліджуємо цього разу клініку трансгендеру

30/09/2025

Ну, я не можу не додати від себе, що викладачі, з якими маю честь бути цього року в команді, були саме тими, ким ще студенткою я захоплювалася. Вони не вчили нас сухій теорії, разом з ними ми вчилися слухати, чути і відчувати, давали простір для запитань, мислення і творчості.

Ви не можете не прийти на цей курс 😌

Address

вУлица Воскресенська, 8б, каб. 7
Sumy
40000

Website

https://marynasoul.wixsite.com/mainpage, https://instagram.com/life.is.inside.me?ig

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Марина Душина психоаналітикиня posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Share

Category