13/08/2025
Господарка Ϻõcҝαлїв і зрадників-ҝαцαпiв в Ременові (повіт Львів).
Понизше наведений лист писала Паранька Тис (Ременів, пов. Львів) [тепер село Жовтанецької громади Львівської області] до свого брата в Шікаґо. Лист писаний 10 жовтня 1915 р.
Село Ременів належить до найбільше сьвідомих українських сїл у Львівськім повіті. Сотка ременівської молодїжи ходила до шкіл у Львові. Місцевий парох, о. Йосиф Іванець, був визначним діячем на народній ниві. Він був дїяльний членом всіх львівських економічних і політичних товариств.
Дорогий Брате!
Чотирнайцять місяцїв минуло, заки я отримала від Тебе першу вістку, а то тому, бо, як сам знаєш, в нашім краю запанував великий неспокій і зайшли великі зміни. Почти устали та не можна було нїчого довідати ся.
Пишу сей лист до Тебе, а проляла я над ним гіркі слези. З цілої родини остало лише нас дві сестри, я і Олена, тa брат Михась, котрий ще в 1914 р. був занятий до рõcійсьҝõї неволі на самого св. Михайла. Сестра Юстина виїхала також до Рõcії, послухала зрадників-мõcҝвõфілів, котрі намовляли і силою перетягали людий на православє.
В нашім селї були великі зміни. Як іно війшли Ϻõcҝαлї до нашого села, тодї Ілько Вовків зробив ся війтом, Василь Салїк заступником, а Олекса Гірак і Петро Кравець присяжними. Нашого війта Українця Кіндрата Сушка, дяка Василя, двох синів сьвященика і чотири инші особи арештовано і вивезено до Рõcії.
Отже сей новий війт, а радше зрадник свого народа, викликав в селї велике заворушенє і зачав заводити рõcійсьҝі порядки. Замкнув церкву, вигнав нашого сьвященика, о. Йосифа Іванця, і спровадив собі батюшку, чорт знає відки.
То ми не ходили до церкви через 8 місяцїв, бо не могли дивити ся на сего дїдька бородатого; хиба деколи ходили до церкви в Руданцях.
Торік на самої Матери Божої утїкали ми до Львова. Там були ми через тиждень, полишаючи все на Божу волю.
Від нас поїхало до Рõcії 35 родин, які послухали намов зрадників. Але декотрі з них вже повернули назад. Твоя сестра Юстина також вернула. Була там З місяцї і переконала ся, які там гаразди.
В нашім селї була слабість. Померло 30 осіб. Ми за Божою помочию всї здорові, тільки Твоєї дядини Гануня була слаба через три недїли, але тепер вже здорова.
Через цїлий час побуту Ϻõcҝαлїв в нашім повіті і селї зносили ми страшне переслїдуванє. Терпіли ми не лише від диких наїзників, але також від своїх зрадників і запроданців, котрі за рублї та з мести до українського народа підняли ся підлої роботи і українською кровю обагрили свої нечесні руки.
Остаточно діждали ся ми освобожденя. Послїдні днї панованя тих розбишаків і кровопийцїв були дуже страшні. Коли наші війска відбирали Львів, тодї Ϻõcҝαлї разом зі зраднинами, утїкаючи в Рõcію, зачали палити, рабувати і бити. Насильно забирали або крали останню коровицю, не зважаючи на крик і плач дрібненьких дїтий. Та і менї, Брате, забрали останню корову, вирвали з рук хлопця та ще його нагайкою побили.
Утїкаючи в Рõcію, зрабували церков. Взяли дзвони, розбили церковну скарбону, забрали 3 чаші, нове євангеліє - одним словом зрабували все, що представляло лише яку вартість.
Дякуємо Всемогучому, що позбули ся тих часів. Не дай, Боже, більше сего видїти. Підчас відвороту Ϻõcҝαлїв був в нашім селї бій через три днї. Село не ушкоджене, лише кілька людий зістало зранених. Кулї свистали над нашими головами. Ми сидїли майже через цїлий час по пивницях і ямах.
Дякую Тобі, Брате, що Ти до мене написав: цїлий рік ждала на лист від Тебе. Тішу ся також тим, що Твоя жінка а моя братова не пристала на православє та не їхала до Рõcії.
У нас вже осїнь. Потрохи засівають поля на зиму, але нема йому, бо всі від 18 до 50 лїт пійшли до війска. Мій чоловік позістав дома а то тому, що слабий на ногу. Брат Федь, хоч не був асентирований і до війска не належав (має вже 38 лїт), пійшов також. Але що робити, така воля Божа.
Дорогий Брате! Доношу Тобі ще одну сумну новину: Твоя жінка вже до Тебе листа відписувати не буде. Що стало ся, про се напишу Тобі пізнїйше. Жаль мені дуже, що Ти остав сам як сирота в далекій чужинї.
Тепер, Дорогий Брате, коли дістанеш отсей лист, то сейчас мені відпиши, бо будемо очікувати його з великою нетерпеливостию.
На тім кінчу лист, бо кроваві слези заливали його; більше писати я не була вже всилї.
Може Бог дасть нам діждати побачити ся разом. Колись, як дожиємо, будемо Собі взаїмно розказувати о тих двох, а може і трох, нещасних роках.
Наші дїди і прадїди розказували нам про диких Тαтαрів і Бісурменів, а ми будемо розказувати про Ϻõcҝαлїв та цареславних посїпаків. Кровю сполокана Україна мусить повстати, бо від найбільше ученого аж до темного, від богача до найнужденнїйшого зарібника - всї зарівно принесли своїй Вітчинї жертву майна і крови.
А коли не стало би крови наших дорогих батьків, мужів, братів і синів, то тодї лишать ся вдови, лишать ся сироти, і прийде час, що і вони, заприсягнувши месть відвічному ворогови, пійдуть у бій за волю, славу і честь Неньки-України.
Поздоровляю Тебе сердечно, Брате, враз з чоловіком і дїтьми. Будь здоровий.
Твоя сестра Паранька Тис.
рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 149, 18.12.1915 р. - С. 1.
, , , #краєзнавство, #листи, #галичина, #ременів, #жовтанці, , #львівщина
[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij
