Roman Sagan - local history and genealogy

28/03/2026

28/03/2026

Лист зі Старого краю (Пише о. Теодор Цегельський, перед війною парох в місточку Струсові, пов. Теребовля [тепер у громаді Микулинці]. До редакції надіслав Петро Заяць з Ню Йорку). Бібрка, 6 мая 1916.

Христос воскрес!
Любий Петре!

Нинї Прийшов Ваш лист з 21 лютого 1916 на мою радість, що не забуваєте про мене. Я, жена і найстарша донька Анна, перебували тяжкі часи в дорозї через цїлу Гaличинy на возї (80 миль) в 1914 роцї аж до Пряшева на Угорщинї, де перебулисьмо 2 місяцї, відтак 14 падолиста 1914 до Відня зелїзницею, де ми були до 21 грудня 1915, звідки дістали ся до Бібрки, міста повітового, 5 миль на полудне від Львовa, а 15 миль від Струсова на північний захід. Тут завідую парохією, але без пенсії і поля; побираю лише за Струсів 160 корон місячно, що дуже не стає в часї дорожнї.

Мій син Теньо в Теребовли. Коло нього моя сестра Юзя і донька Стефка. Левко, професор ґімназіяльний, з жінкою і моїм сином Николою в Струсові.

Син мій Роман (офіцир) в неволї в Суздалю. Син мій Володимир (кадет-аспірант) на Мораві. Сини Гірняка (струсівського дяка) один, др. Никифор — отаманом, Юзьо — цуґефірером, а Влодко капралем при Укpaїнcькux Cїчoвux Cтpiльцяx. Самі Гірняки старі в Струсові. Родичі Ваші теж в Струсові. Мабуть живуть спокійно.

Я стягнув, не маючи зимової одежі, ревматизм суставів і дуже докучає менї біль лівої руки.

Йосифа Заяця зі Скали (передмістє Cтрусова) бачив я часто у Відні в шпитали, а також Петра Ворону, Павла Вруського і Стефана Горвата, бувшогo мого наймита.

Полягли нa війнї Михайло Клодзїнський (офіцир), син мельника з Варваринець, і Юлько Пелех (офіцир), син директора з Варваринець, а, як кажуть, також Дена Конрад, син Михайла, Юлько Невядомий і Кароль Раба, зять Гринька Кароля, але то не є ще уже певне.

Умерли в парохії в часї війни Петро Огроднїк, Іван Рижевський, Лука Янковський, Аґнїшка Дичковська, Артимон Бас і Зофія Кобилянська, жінка Михайла.

Моє мешканє, то є всї річи, постїль, книжки зрабували Μõcҝαлї. Млин і фільфарок спалені і часть коло моста від костела старого. Заздрість стара цїла спалена. Не знаю, що стало ся з церквою в Струсові, яку я вже випровадив був аж до головних аркад. Дзвони всї Μõcҝαлї позабирали і з церков і з костела в парохії Струсів та і тут в Бібрцї нема жадного дзвона.

Поздоровляю Вас, Любий Петре, і всїх моїх знакомих. —
о. Теодор Цегельський, з родиною.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXV, Ч. 45, 19.04.1917 р. - С. 4.
, , , #цегельський, , #краєзнавство, #розповіді, #листи, #струсів, #заздрість, #варваринці, #тернопільщина, #галичина
Фото: вигляд на Струсів, бл. 1910 р., Biblioteka Polona (T. Wasiewicz)

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

26/03/2026

Спес Пьотр-Казімєж, син Міхала і Анни (Spes Piotr Kazimierz s. Michała i Anny) - уродженець села Комарівки на Бережанщині, польський військовик, який загинув у Катині.

Народився 9 вересня 1885 р. у Комарівці Бережанського повіту в сім'ї лісничого Міхала Спеса і Анни зі Стшешковських. Навчався у Бережанській гімназії, але після 5 класу, вирішив будувати військову кар'єру.

У 1903 р. Пьотр записався до австро-угорської армії. До вибуху Першої світової він закінчив унтер-офіцерську школу, отримав звання плутонового і вахмістра. Був інструктором з навчання "аспірантів" офіцерських у Брно, а далі - підофіцером рахунковим.

1 серпня 1914 року на посаді командира взводу 7 полку уланів був відправлений на російський фронт, у грудні 1915 - на румунський, а в липні 1917 - на італійський. Тут, 1 листопада 1918 р. Пьотр потрапив у полон, перебував у таборі інтернованих в Турині.

В якості штаб-сержанта вступив до армії Галлєра, і вже в травні 1919 р. у її складі повернувся до Польщі, де воював за незалежність. Певно ж, проти ЗУНР та українців, але тут ми вже можемо подивитися на події з історичної точки зору, як на трагедію для обох сторін того конфлікту... Пройшов 5-місячні курси у Центральній школі унтер-офіцерів піхоти у м. Грудзьондз.

Від 1919 р. служив у Війську Польському в складі 3 Полку Стрільців Підгаланських, у 1920 році воював проти більшовиків і був поранений під Києвом. 1925 р. отримав звання поручника, службу продовжував у 68 полку піхоти.

В 1931 р. Пьотр-Казімєж вийшов у відставку. Жив у м. Вжешьня біля Познані, де провадив роботу офіцерського "касино" (себто клубу) 68 піхот. полку. Був одружений на Гізелі Фіялковській, з якою мав доньку Марію.

З початком війни з Німеччиною, був мобілізований, потрапив у полон до совєтів. Станом на квітень 1940 р. перебував у Козельському таборі для військовополонених, а 28 квітня 1940 р. був направлений у розпорядження начальника УНКВД по Смоленській обл.

Доля тих бранців була вирішена ще 5 березня постановою політбюро ЦК ВКП(б), та і списки були вже давно готові. Поручник Пьотр-Казімєж Спес був розстріляний 30 квітня 1940 р. в Катинському лісі серед тисяч інших польських військовополонених "виходячи з того, що всі вони є закоренілими, непоправними ворогами радянської влади"...

Вже в наш час Пьотр-Казімєж був нагороджений медаллю Незалежності, а у 2007 році, згідно постанови президента Лєха Качинського, отримав звання капітана посмертно.

На фото - запис про народження Пьотра-Казімєжа Спеса в селі Комарівка повіту Бережани від 9 вересня 1885 року з метричної книги.

Така ось невеличка розвідка для сусіднього села, бо маємо багато спільного... Задля збереження пам'яті. Цікаво, чи там знають про свого земляка?

#спес, , , , , #комарівка, #катинь, , , #історія, #краєзнавство, #імена
©️ Dybsche, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Підтримати наш проєкт з історії рідного села можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

25/03/2026

Лист зі Старого краю (Пише Яків Руснак, родом з Пядиковець, пов. Кіцмань [тепер громада Неполоківці], Буковина, тепер полонений в Põcἰї. До поміщеня прислала п. Марія Шкварчук з Ню Йорку, Н.Й.).

Вознесенск, 8 сїчня 1917.

Дорога Маріє!

Цьвіте моєї давної знакомости. Припімнуло ся менї в далекім краю Твоє житє і в тяжкій недолї я згадую про Тебе та посилаю Тобі сим листом сердечний поклін і привіт.

При сїй нагодї згадаю дещо про Твою родину. Мама Твоя і Іхтима не мають від Тебе жадної відомости.

Я був на війнї в самий Великдень 1915 року. Всїх нас забрали до війска, а остали ся лише слїпі та криві. Хати погоріли від ґранатів, бо битва була страшна. Люди ховали ся по ямах.

Я вже 12 місяцїв в полонї. Здоровий, але дуже тяжко жити на чужинї без родини.

Здоровю Тебе і Мафтїя.
Яків.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXV, Ч. 41, 07.04.1917 р. - С. 3.
, , , #краєзнавство, #розповіді, #листи, #пядиківці, , #неполоківці, #кіцмань, #буковина

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij