Roman Sagan - local history and genealogy

03/01/2026

Лист з села Стефкови, повіт Лїско, писаний дня 15 червня 1915 до Івана Коваля в Бурнгам, Па. [Бернгем, Пенсільванія] (Прислав до поміщеня Іван Соротяк, товариш І. Коваля).

Дорогий Мужу! Моє теперішне поводженє таке, що я його і моїм ворогам не зичу. У нас були Μõcҝαлї цїлу зиму і дуже наші люди натерпіли ся від тих кровожерцїв бісурманів. Менї взяли 2 штуки рогатої худоби, а 2 штуки ще маю, але днесь-завтра і то возьмуть...

Я посїяла дуже мало, бо всьо зерно забрали і тепер за жадні гроші нїгде його не вкупиш. У нас тепер велика посуха. Вівса нема.

В нашім селї був три рази асентирунок; забрали всїх хлопів від 18 до 42 року житя; лишили ся тілько старі і немічні люди. Стрикови одної ночи вкрали Μõcҝαлї дві корови, а коня пробили і він на другий день здох. І так нам тоті бісурмани всьо забрали, а хто просив, аби го так не кривдили, то того били нагайками. І так нам платили за нашу пращо. Але Бог милосердний над нами змилував ся і наші австрійські війска вигнали тоту дичину мõcҝõвcьҝy.

Більше Ти, дорогий Мужу, не можу нїчо о війні писати, бо не знаю, чи тот лист від мене отримаєш. Як дістану від Тебе відповідь, то напишу більше. -

Поздоровляю Тя дуже красно і сердечно. Твоя вірна жена
Марія Коваль.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 109, 16.09.1915 р. - С. 5.

, , , #краєзнавство, #листи, #стефкова, #стефкове, , #лісько, #Лемківщина, #Лемковина, ,
Фото: Церква Св. Параскеви (1840 р.) з bieszczady.name

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

02/01/2026

Лист з Добростан, повіт Городок [тепер громада Новояворівськ], писаний дня 6 серпня 1915 до Стефана Юркевича в Ст.Джозеф, Мо. [Міссурі]

Коханий Сину! Ми - Богу дякувати - здорові, але підчас війни втїкалисьмо три рази на инші села. Підчас нашої мандрівки кулї падали на нас як дощ. Тяжкий ворог стояв тут від жовтня минулого року аж до кінця мая сего року. Щастє, що наше війско став спустило, то голодні Μõcҝαлї кинули ся на риби, инакше були би нас з ногами зїли.

Вороги забрали з Білогори 11 господарів, а село Затоку спалили до чиста. Забрали також всїх Нїмцїв (мабуть кольонїстів - Ред.) з околицї і всїх наших людий з Качмарів і з Волицї. Лишили ся тілько ті, що ще перед часом поховали ся в лїсах. Люди позакопували були свої лахи і збіже в землю, але ворог повідкопував, лахи попродав, а збіже забрав. Всї людські маєтки забрали - навіть одної корови нїкому не лишили, анї одної курки! Ми свою корову якось виховали, але нам взяли ялівку і дали нам за неї 22 ринських, а вона була варта більше нїж 200 корон.

Тепер годї чогонебудь докупити ся. Одна корова коштує 800 корон і то годї дістати. Чвертка бульби коштує 2 К і 3 шустцї, фунт муки 1 К, лїтра круп 1 К, лїтра пенцаку 1 К, а рижу і пшона нігде нема. Хлїба тут нїхто не видить, бо його і у Львові нема. Місто (Львів) трохи попалили, а трохи порозвалювали. Жuдu з голоду гинуть. Добре, що ми маємо корову, бо без корови нема що робити. -

Поздоровляю Тебе, Твоя мама
Ганя Юркевич.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 109, 16.09.1915 р. - С. 5.

, , , #краєзнавство, #листи, #добростани, #новояворівськ, #яворівщина, #львівщина, #галичина

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

29/12/2025

Põcἰйcьҝἰ звipcтвa в українській громадї.

Під тим заголовком поміщує суботнїшня "Rеісhsроst" слїдуючу допись з воєнної пресової кватири:

Урядові доходженя що-до рõcἰйcьҝux звірств на Буковинї продовжують ся і виводять на денне світло жорстокі подробицї.
З великого матеріялу подаєть ся отсей спеціяльно замітний урядовий протокол:

Протокол зладжений в Чернівцях дня 3. серпня 1915.

Являєть ся о. Діонїз Митрофанович, греко-православний священник і парох в Топорівцях, 76 літ, вдовець, батько 4 дїтей і подає з плачем і серед нервозних ридань таке:

Було страшно. Жию вже так довго, я старець богато досвідчив вже і бачив, але нїколи не повірив би, що люде, що христіане можуть стати ся такими звірюками, такими підлими убійниками і рабівниками.

Та недїля у вереснї м. р. [минулого, тобто 1914 року], в яку мõcҝõвcьҝἰ орди впали до Топорївець, остане менї на все як грізний спомин. Як Тaтape або Iндiянe впали вони з пекельними вересками в супроводї бecapaбcьҝõї голоти в село, впали передовсїм до җuдἰвcьҝux шинків і склепиків, рабували і плїндрували усе, а чого вони і їх гієни не вспіли забрати, розбивали і нищили. Без милосердя били кольбами і нагайками ридаючих зрабованих і з глумом посміхались як катовані вили ся з болю.

Відтак впали вони на приходство. Від кухнї аж до парохіяльної канцелярії все перекинули, отвирали скринї і куфри і забирали все з собою. Два, годинники, золотий і срібний, які висїли коло бюрка зрабували, так само як всї инші цїнні предмети. Все білє і одежу витягали з шаф, ділились нею і пакували все в широчезні, правдоподібно на сю цїль зроблені кармани. Все, що не хотїли собі задержати, віддали свойому товариству.

Церковні гроші — близько 10 кор[он]. в нїклевих монетах закрали, мою біблїотеку пірвали на куснї і зрабували готівку в квотї 800 К в сріблї, яку я сховав по другім поворотї до кухнї. Приступив до мене провідник з готовим до стрілу крісом, один салдат звернув вістрє великого ножа проти моєї груди, підчас коли другий, кричучи і закусуючи зуби, махав нагайкою перед моїм лицем. Всї кричали "дєнґі“, а як я їх не слухав, кинули мене, старого чоловіка, священика об землю, пірвали убранє на менї і зрабували менї портфель, який по випорожненю кинули. Вони робили зі мною, що лиш самі хотїли а плачі мойого окруженя не впливали на них.

Вкінцї я не міг видержати і закликав до рабівників: "Нинї свята недїля, яку ви так ганебно осквернили. Наша свята православна віра заборонюе рабунків, а ви каженїєте як дикі звірі. Ви не зумієте оправдатись перед Богом, я вас проклинаю!" Проклін дещо вплинув на дикі уми, вони пустили мене, а гершт сказав до своєї бecapaбcьҝõї банди: "Тут нельзя рабувати". Впрочім вже не було що рабувати, — зрабованого вони на віддали.

Кілька днів пізнїше впали знов салдатські орди в село. Аж тепер розпочалось розбійниче мõcҝõвcьҝe господарюванє. Збіже вимолочено і забрано, все понищено, всї господарські знаряди зрабовано. На приходство нападано не менше як сїм разів. З моєї пивницї забрано навіть богослужебне вино мимо всїх моїх просьб, — яке опісля випили серед дикої гульнї. І ті дикі православні "освободителї", які нїколи через увесь час не прийшли на богослуженє, намагались навіть вдерти ся до церкви, щоби там рабувати.

Як мусїли уступати, жадали від кождого власника хати 8 корон. Хто сеї квоти не зложив, того хату спалено. Таким чином жертвою підпалу впало понад 80 домів.

Всю худобу зрабовано і забрано з собою. Не менше чим 70 мущин, передтим маючих господарів, змушувано нагайками до робіт і опісля забрано їх в Põcἰю. Коли в дальшім бігу обставин наші війська знову заняли село, втїк я на приказ нашої військової власти до Чернівцїв. Не вратував я нїщо. На дорогу післав я моїм "освободителям" проклін.

Відчитано і підписано. Слїдують підписи.

рубрика
Газета "Українське Слово", Рік I, Ч. 36, 17.08.1915 р. - С. 3-4.
, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #топорівці, , #чернівці, #буковина
Фото: Нова Іллінська церква (1914 р.), с. Топорівці, Буковина.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

28/12/2025

Лист з села Постолівки, повіт Гусятин, писаний дня 20 липня 1915 до Матвія Сталеного в Сидней, Н.С. [Нова Шотландія], Канада.

Дорогий Мужу! Я лист від Тебе отримала і дякую Тобі дуже красно, бо я на него чекала вже три місяцї. Я - Богу дякувати - здорова разом з дитиною, але моє житє дуже нудне тепер.

В нас вже жнива. Треба би жати, а тут годї, бо мусимо шанцї копати. Щодня мусять наші люди (і то з кождого нумера) йти до шанцїв, бо як би хто не хотїв пійти, то набере нагаїв. Копають ті шанцї з Гусятина аж до нас попід [?] горою і так здовж аж до Красного. Не знати, що то буде тепер з нами. Робота не бере ся нїкого, а люди ходять як позагарувані. Ми крадькома ходили сапати і жати, але всїм не годен іти, бо той лютий ворог наганяє шанцї копати.

Тепер у нас є дуже богато людий, тих від Днїстра, що то їх Μõcҝαлї займили враз з худобою і з кіньми. Вони стоять на травцї на оболоню і там ночують. Всьо оболонє вкрили, що навіть порахувати не годен. А ті люди такі бідні! Не мають що їсти, хиба собі випросять тай тим жиють. Ідуть в село тай наші люди дають їм хлїба. Вже собі вривають, а їм треба дати, бо плачуть і просять. Неодин лишив дома всьо своє, а тут мусить з голоду млїти. Ой, Боже милий, переміни тото! Свою худобу годують з лану: возять конюшину і овес, але самі ті бідні люди дуже голодують.

Є чутка, що і в нас таке буде, що Μõcҝαль буде забирати всю худобу, аби наше війско не мало чим живити ся. Щоби хоть конї лишили ся, бо не було би чим робити. Біда без корови, бо не було би молока, але без хлїба ще гірша біда. Доки ще треба так терпіти і коли той спокій наступить - Бог сьвятий знає. Коби як найборше!

Дорогий Мужу! Ти пишеш, що Тобі нудно. Та я знаю, що невесело, бо яка веселість може бути в такім станї. Але все таки Тобі там лїпше нїж нам тут. Як чоловік встане, то не знає, що робити, бо тут кричить і гонить до шанцїв, а тут знов стріляють. Вже пять днів чути безперестанні гуки десь гейби коло Хоросткова, бо вже наше війско зближає ся. Ми повикопували собі ями, щоби в них ховати ся, як би - не дай Боже - була недалеко битва і як би кулї летіли. Осібні ями приготовили ми тут на шматє. І таке наше житє.

Тепер нїби за час у нас є 130 Μõcҝαлїв; варять собі їсти на оболоню. Вони прийшли разом з тими людьми знад Днїстра і так їх вартують вже дві недїли. Всїх Жuдἰв Μõcҝαль забрав до Копичинець. Ті Жuдu полишили всьо своє добро, яке тепер Μõcҝαлї рабують, а є що рабувати, бо Жuдu не могли взяти з собою нїчого.

Коби Ти знав, яка тут тепер нудь! Через цїлий рік не видїв нїхто нї весїль нї забав, а трунків то анї на лїк нема. Дякуй Богу, що Ти в Канадї; може ше прожиєш, бо тут нема надїї на житє. Моли ся Богу за нас і проси, аби ми ще побачили ся. Як - не дай Боже - ми не будемо жити, то памятай за мою душу - може якої помочи буде треба. Бо що то той сьвіт, але там треба здавати рахунок з нашого житя! І я Тя так прошу, Мужу мій: жий си по божому, все памятай за мене, а як коли призабудеш, то си нагадай, що-сь лишив мене з малою дитиною.

Пиши до мене як начастїйше, бо менї тепер дуже нудь. Прийде недїля, то навіть дзвонів не чути, бо Μõcҝαлї забрали дзвони до Põcἰї, і в Хоросткові також забрали всьо - нїчого не лишило ся!

Треба буде тепер голим по сьвітї ходити. Навіть ременю на чоботи нема, а як де з'явить ся, то за підшитє треба дати 8 ринських. За чоботи для баби або дївчини треба дати 18 ринських - а деж їх взяти, як свинї по коронї - такі тані - і ще нїхто не хоче купити. От така наша біда!

Ксьондз Городницький вже вибрав ся до Põcἰї і так тепер у нас нема нї недїлї нї сьвята. На празник на Івана то наші фірами возили камінь на міст, а коло Габи на городї гатили воду, а решта людий копали шанцї. Аж сум пожирає робити в недїлю і сьвята!

І пишу Ти, що коло нас летїв Европян (аероплян, лїтак) і дуже довго крутив ся, а потім злетїв на долину і ночував на Городници в касарни. І нїхто не знає чий, а тепер ся догадують, що то австрійський, але не годен було пізнати. Переночував і поїхав.

Більше вже не пишу, хотяй писати є що і не змістив би того на десяти аркушах. Здоровлю Тебе разом з дитиною. До милого побаченя! -

Твоя жена Марія Сталена.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 109, 16.09.1915 р. - С. 4-5.

, , , #краєзнавство, #листи, #постолівка, #городниця, #хоростків, #гусятин, #гусятинщина, #тернопільщина, #галичина
Фото: Каплиця святих апостолів Петра і Павла (1890) у Постолівці, світлина Vlad_G

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

26/12/2025

Сьвятий вечер в міщаньскій родинї в Снятинї [на початках ХХ століття, стилістику розповіді зберігаємо].

Руске міщаньство на Покутю є середно заможне, а радше сказати: майже убоге. Виставних сьвят не має з чого робити, а навіть богатші міщани не видають много на сьвята.

Одна піч — шість до вісїм книшів з середної пшеничної муки по половинї з маком і цебулею, а друга піч — чотири колачі з лїпшої муки вистає на три дни сьвят, та ще кілька книшів і всї колачі лишають ся на Новий рік і на Йордан. Колачі, найбільший з проміром 3/4 метра, стоять один на другім на столї відтак від йорданьских сьвят аж до того дня, коли сьвященик навідає ся зі сьвяченою водою; аж потім колачі зїдають.

На вечеру приготовляють чи богаті чи бідні майже ті самі страви: кутю, осолоджену медом, борщ з крепликами, варені сливки, рибу сьвіжу і короп, голубцї, у декого ще тїсто (клюски) платками з маком. Традицийних 12 страв нїколи не буває.

Сусїдуванє з латинниками завело звичай обмінювати ся "вечерою". Сей звичай лежить в тім, що на латиньский сьвятий вечер приносять латинники знайомим або кревним Русинам вечеру, зложену з миски кутї, миски голубцїв, мисчини варених сливок, мисчини риби або коропа і двох книшів, а часом кількох яблок і горіхів. То все має ся відтак на руский сьвятий вечер віддати. Таких "вечер" може бути дві-три, або і більше. Головно родини з мішаними супругами, котрі справляють латиньскі сьвята, дбають о то, аби на руске Різдво мати повні другі сьвята і розносять по кілька "вечер" знакомим руским родинам.

Аж по відданю "вечері" смерком, сїдають всї до своєї вечері. Стіл буває вкритий сїном, і застелений скатертю. На серединї стола ставлять колачі один на другім, а до них приперають книші. На верху колачів дуже часто мож побачити "оплатки", які розпихають поміж руских міщан орґанїсти, хоч нераз міщани не знають, що з тими оплатками робити і лишають їх неторкненими.

Під столом розстелює господар вязку сїна, або соломи. На "покутю" нема звичаю ставити снопа збіжа; роблять се хиба ті, що вичитали про той звичай в книжках, а дехто наслїдуючи їх, ставить вимолочений околіт соломи, як се доводило ся менї бачити. Перед сїданєм до вечері перебирають ся всї в чисте білє і одїж і молять ся довше на вколїшках. Мало в котрім домі ломлять ся просфорою, частїйше за те оплатком, лише при першій ложцї кутї желають собі всї щасливого року і здоровля.

З кождої страви, — розумієсь всї їдять з одної миски, — мусить кождий бодай покушати. Найбільше їдять "кутї", бо солодка. Мясної або молочної страви не сьміє нїхто й бачити того вечера.

При вечери сьвітить ся сьвічка або дві в бараболяних або буракових зроблених ad hoc лїхтарях. По вечері висипують родичі горіхи і яблока на сїно під стіл, а дїти з вереском їх визбирують, приговорюючи: "се когутик а се курка", відповідно до того, чи найдуть в сїнї яблоко чи горіх. Певно, що "когутиків" буде в сїнї менше, бо нїодна господиня не хотїла би мати з насаджених на весну під квочку покладків богато когутів, а сей звичай відносить ся як раз до того. Потім дїти колядують разом з родичами до пізної ночи.

Газета "Руслан", Рік IX, Ч. 287, 25.12.1905 (07.01.1906) р. - С. 6-7.
#різдво, #свята, #традиції, #краєзнавство, #снятин, #снятинщина, #покуття, #галичина
Фото: зима у Снятині від
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

24/12/2025

Коляда на Покутті на початках ХХ століття, стилістику розповіді зберігаємо.

Колядованє під вікнами є у нас старим звичаєм. По великих містах звичай сей не дасть ся примінити, зате по місточках і селах колядники без перепони обходять з колядою хату від хати.

В ріжних околицях заховав ся ріжний час колядованя. В одних на сьвятий вечер не ходять з колядою, аж слїдуючого вечера, в инших колядники вибрали 3 день на коляду. На Покутю в Снятинї, як менї звісно, колядують оба вечірі від смерку до около півночи, після того, як сьвітить ся в хаті.

На сьвятий вечір ледви надворі потемніє, вже лунає під вікнами тонкими голосками коляда, переважно "Бог предвічний", "Ходить Господь по раю“, "Вселенная" і кілька инших; взагалї репертуар коляд вельми обмежений. Колядниками є малі хлопцї, рідко коли дївчата, яких пізнати хиба но голосі, бо "татовий“ чи "мамин" кожух закриває стать від голови до землї, а ще до того шапка на голові надає вигляд хлопця. Дївчата перебирають ся так нарочно, аби їх хлопцї не пізнали і не збиткували ся над ними.

Малі колядники ходять звичайно одинцем, аби не дїлити ся "колядою. Бувають однак колядники по два, три, рідко більше понад чотири. Грає тут ролю висота "коляди". Колядникам не дають хлїба нї оріхів (4 оріхи коштують 2 с), лише по 1 сотикови. Навіть богачі не виломлюють ся з під сего звичаю, бо инакше мали би безлїч колядників. По 2 с дає ся лише колядникови знайомому, сусїдскому синови, або кревному. Двом колядникам дають звичайно 2 с, трем також 2 с, а єсли є їх більше, то 4 с.

Другого вечера крім малих хлопцїв ходять колядувати також парубки гуртами від 10 до 20, а навіть по більше, звичайно з музикою. Парубки колядують однак лише в тих домах, де є дївчина на виданю. Тих колядників трактує ся вже инакше. Коляду їм виносить сама дївчина не менше 1 К[орони] і хвильку з ними на порозї сїний розмовляє, поки мама, після звичаю, не закличе її по імени. Колядуючі парубки водять ся цїлими ночами по місті і колядують, чи в хатї сьвітить ся, чи нї, як лише у кого є дївчина. Не винести таким колядникам заплати, значило би наробити собі клопоту, бо колядники певно зроблять збитка і заберуть "лїсу" чи ворота, або вивернуть пліт від дороги. Пізнїйше бойкотували би дївчину на танцях.

Малі колядники в згаданім містї ходять рідко коли зі "зьвіздою", старші, се є парубки, частїйше з "козою". Зьвізда зроблена з паперу і тому з огляду на небезпеченьство запаленя загати або стріхи, міска полїция нераз відбирає єї колядникам або ломить на місци. За "козу" перебирає ся парубок, обертаючи кожух вовною на верх, а на голову бере козячу маску і роги. Поміж строфками християнскої коляди "коза" "мекає" а другі присьпівують їй: "Ой, козо, козо, козо небого! Дасть тобі сес пан пшенички много".

По колядї один з колядників "вінчує" звичайно отсими словами: "На щістє вам, на здорове з тими сьвятами, яксте дочекали, абисте так опровадили, з щістєм, з здоровєм на-рік дочекали Добрий вечір!" З хати відповідають: "Дай Боже здоровє!"

Газета "Руслан", Рік IX, Ч. 287, 25.12.1905 (07.01.1906) р. - С. 7. [стилістику зберігаємо]
#різдво, #свята, #традиції, #краєзнавство, #снятин, #снятинщина, #покуття, #галичина
Фото: з
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

23/12/2025

Хвальна Редакціє "Свободи"! Прошу помістити зміст писма, котре я дістав зі старого краю з села Сьвяткова Велика, повіт Ясло [тепер Świątkowa Wielka w gminie Krempna], від жінки свого брата Івана. - Д.Капітула з МкАду, Па [Пенсільванія].

Коханий Брате! Лист від Тебе отрималам, за котрий Ти сердечно дякую. Доношу Ти, же ту велика біда була, що чоловік заледво жиє. Сьвяткова спалена по школу (то є пів села) - спалили Μõcҝαлe. І було би вшитко ще яко-тако, як би Μõcҝαлe були не забрали Івана. Взяли єго до Põcἰї і не знаю, що ся з ним діє: чи жиє чи нїт.

Вшитко Μõcҝαлe зожерли, же теперки не є ани що їсти. А що страху ся ми наїли, то ледво же ся жиє. Мати зі страху і з гризоти померла в тиждень по Великодню, а Івана Μõcҝαлe взяли на самий Новий Рік. Я тепер зістала сама з дїтинов і не можу собі дати ради. Не моглам ани посїяти ани не було що. Івана Μõcҝαлe взяли тілько через людий, бо зачали на нього бити і наскаржили, що він єсть "Українец" і про то його взяли. Наколи жиє, то мишлю, що поверне, але певно аж по війнї.

Корову єдну затрималам і коня, а дві корови і два бики то Μõcҝαлe взяли i заледво менї пару рублїв шмарили. Каждому позабирали і навет декому не заплатили ничого.

Поздоровляю Тя дуже краснї і сердечнї я жена Івана, Твоєго брата, і поздоровляє Тя дуже краснї і сердечнї Твоя сестра Юлька. А як можеш, коханий Брате, то менї пришли napу ґрайцарий, бо і не маю з чого жити. Дякую, сердечнї за лист і прошу о прудкий відпис. -

Рузя Капітула.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 108, 14.09.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #листи, #Лемківщина, #Лемковина, , , , , #Крампна, , #Ясло,
Фото: Świątkowa Wielka - cerkiew Michała Archanioła, світлина від Michał Bosek з sad.podkarpackie.travel

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

22/12/2025

Põcἰйcьҝα господарка на Гуцульщинї (Спостереженя очевидця).
У віденськім "Ділї" один Українець, що об'їздив Гуцульщину по прогнаню Ϻõcҝαлїв, розповідає свої поміченя і отсей спосіб:
На Гуцульщинї застав я велику руїну, хоч не таку страшну, як я надїяв ся.

Микуличин сильно потерпів, але церков і парохіяльні будинки стоять, а місцевий парох о. Галайчук остав ся на місци і сповняє свої обовязки.

Яремче майже зовсїм знищене, віллї попалені, а таксамо і в Дорі згоріли всї будинки по обох боках цїсарської дороги. Все таки спасло ся значне число хат і господарських будинків, а тамошні Гуцули томились в зимі по кілька родин в одній хатї.

В Делятинї зробили Ϻõcҝαлї великі шкоди. Більшу пайку җuдἰвcьҝux домів в ринку так спалили, що остали лиш обсмалені мури та стоять комини, які наслїдком дощу розпадають ся і валять ся.

Салдати сплїндрували всї мешканя, в яких нїхто не мешкав. Мешканя урядників, а особливо Українцїв основно порабували та понищили, повиривали двері, побили шиби, поломили вікна, пoвалили печі.

Також понищили, занехарили та спліндрували судовий будинок. На коридори, в судових салях, в кімнатах судіїв, а навіть в кімнатї, в якій переховують ся ґрунтові книги, лишили гній, солому і нехарство. По коридорах і салях порозкидали подерті книги ґрунтові, акти з реґістратури порозмітували, а більшу пайку спалили. Вікна здебільша повибивали, двері познимали, всї замки повиривали, стїни обтовкли, а в деяких кімнатах понабивали цьвяхів у стїни: там вішали салдати свої кріси.

Нїодного мебля не лишили цілого, - салдати зі злоби нароком рубали меблї, а в кімнатах судіїв порубали бюрка і шафи та позабирали з них судейські тоґи і книжки з підручних біблїотек. Від довгих столів повідтинали і попалили ноги; видно столи були їм за високі на прічи до спаня. Перед судовим будинком стоять обкорені овочеві дерева; се салдати облупили кору зі всїх дерев, щоби опісля посохли.

Відходячи, забрали зі собою кілька ґрунтових книг і судову печатку, які опісля покидали, утїкаючи перед нашим війском. Судову печатку найшла наша жандармерія на угорській граници в Яблонові, а одну ґрунтову книгу аж у Ворохтї.

Як наші відібрали Делятин, війскова команда хотїла помістити війско в судовім будинку. Треба було відставити кількадесять жовнїрів, які тяжко напрацювались, заки випрятали гній і сьмітє, полишене "освободителями Галичини". Колиж опісля на приказ властий вернули ся до Делятина судові урядники і суд мав розпочати свою дїяльність, вісїм жінок через цїлий тиждень мило і чистило судові кімнати, які помимо того подобають ще більше на маломістечковий шинк, нїж на бюра судейських урядників.

Дуже лихо поводилось põcἰйcьҝe війско з українським сьвящеником о. Ісайчиком. Команда зажадала від нього, щоби поминав при богослуженях цapя, хоронив на цвинтари коло церкви павших офіцирів põcἰйcьҝux і сповняв для їх війска обовязки війскового капеляна. Колиж він опер ся тому приказови, вигнали його з Делятина на Заріче, спровадили свого батюшку, що відправляв для них богослуженя що недїлї в міській церкві та хоронив офіцирів на цвинтари під самими стінами церкви. На могилах поставили Ϻõcҝαлї хрести з написями, з яких слїдно, що між похороненими було кількох Українцїв.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 58, 20.05.1915 р. - С. 2.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #делятин, #дора, #яремче, #микуличин, #гуцульщина, #прикарпаття, #галичина, #україна
Фото: Змішана арбайт-колона (військові та цивільні) для відновних робіт у Делятині, березень 1915 р., Österreichisches Staatsarchiv.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого рідного краю:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci

20/12/2025

20/12/2025

Лист зпід боєвої лїнїї зі села Беремяни, Залїщицького повіта [тепер громада Бучач], 1915 рік.

Цілий рік були Μõcҝαлї гістьми в тих околицях. Люди бідаки витерпіли чимало, особливо, коли боєва лїнїя була над Стрипою і Дністром. Найбільше шкід та страху зазнали люди тепер при відступленю мõcҝõвcьҝux війск. Загально христіянських селянських загород не нищили огнем; зате забрали все до послїдного - як говорить ся - хвоста: конї, худобу, вівцї, свинї і т.д. А платили що ласка, пр. 20 рублїв та корову. Харчували ся но хатах "як любі гостї". Біда, нужда не до описаня.

Коли боєва лїнїя була дальше на захід, тодї було трохи лекше, бо лише жандармерія перебувала в селї. В часї відвороту Μõcҝαлї вивозили з собою, що могли, особливо із зелїза чи якого алїяжу. Так забрали всї дзвони з церкви, з костела, навіть зі школи, мосяжні та инші річи з ґоральнї, яку спалили. Попалили всї стирти по полях; в сусїднім селї Жнибородах спалили двір. Коли наші війска наступали, Μõcҝαлї видали приказ, що до відклику не вільно нїкому виходити на улицю. Кого піймали, вивозили в Põcἰю. Так вивезли коло 40 людий.

Μõcҝαлї мали сильні окопи коло Чернелицї, де мали за всяку цїну тримати ся. До тих окопів переправив ся 5-тий мõcҝõвcьҝuй полк через наше село, а инший, в Хмелеві, хотїв туди дістати ся, щоби скріпити сили. Μõcҝαлї не з'орієнтували ся та вибили сараки мало що не до ноги свій полк артилєрією з Беремян, бо гадали, що "хитрий австрієць" забрав уже ті позиції. Масу ранених вивозили через Беремяни. Відтак знова вийшов наказ, що не вільно сьвітити нї виходити - аж показали ся наші патрулї. Нарід приймав наших з одушевленєм.

(З львівського "Укр. Слова").

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 146, 11.12.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #беремяни, #бучаччина, #тернопільщина, #галичина
Фото: Церква св. Миколая (1877 р.) в с. Берем'яни, світлина Миколи Василечка.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]

18/12/2025

Лист з села Сквіртне, повіт Горлицї [Лемківщина], писаний дня 3 серпня 1915 до Тараса Хвалика в Джерзи Сіти, Н.Дж.

Дорога моя Кумо і Куме! Ваш лист, який ішов сюди 9 місяцїв, я отримала і дуже ним утїшила ся. З великої радости я аж розплакала ся. Тепер все той лист читаю, бо менї здаєть ся, що з Вами бесїдую.

В нас тут є розмаїті новини. Цїлу зиму були великі битви. В нашім селї не було страти нї в людях нї в маєтку, але по других селах були великі пожарі. В Реґетові згоріло до 60 хиж, а так само в Ґладишові. Нарід позістав без хлїба і без худоби; нема що посїяти анї посадити. Така тут буда, що і за тиждень я би її не описала. Через цїлу яр (весну) була сильна посуха - анї краплї дощу. Котре зерно посходило, то зараз пожовкло і анї од землї не видно.

Доношу Вам, що мати Семана Дзендрана ішла зі Смереківця до Реґетова через поля коло декунків і трафила на бомбу, котра її дуже покалїчила. Повидирало їй твар і вибило очи, а вона стала така синя як зелїзо. Іще жила 11 днїв і померла у шпитали в Санчи. Ще Вам доношу, що менї зрабували з куфра всї лахи.

Більше в нас не чувати нїчого. Люди покус (потрохи) вмирають, а женити ся не женять, бо не є (нема) кому. Дуже ся мі за Вами всїма цне і дуже ся мі сниєте все, же іду на весїля, на кстини (хрестини), десь ся забавляме, співаме. Я ся обуджу, а я на постели. Прошу ся не гнївати, же так паскуднї написано, бо яки писар, таке писаня і ще до того-м атраменту не мала ани пера; в нас не так купити, як ся здає.

Бивайте мі здорови! -
Анна Жила і дїти: Оленка і Джулька (Юлїя).

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 108, 14.09.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #сквіртне, , #горлицї, , #лемківщина, #лемковина, , #галичина
Фото: Церква Кузьми і Дем'яна в селі Сквіртне, bg.agh.edu.pl.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]