Майстерня психолога Людмили Богуцької

19/07/2025

Батьківські зустрічі на Коперника дарують нові знайомства і глибокі бесіди.
"Чому дитина не чує наше “заспокойся” і що з тим робити?» - така тема була вчора.

Побачили себе в емоційних ситуаціях через вправи і метафори.
Познайомились із простими, але глибокими техніками саморегуляції: дихальними, тілесними, творчими.
Вчились перекладати “батьківську” мову на мову емоційної підтримки.
Створили власні “карти” реагування — як залишатись берегом, а не хвилею.

Домовились з учасницями лекторію реалізувати практику “емоційна аптечка” та “мову визнання емоцій” та спостерігати за власними реакціями у стресі — і починати з себе.

05/07/2025

Що у нас із думками, коли відчуваємо сором?
Яка стратегія реагування переважає?

Психіатр Дональд Натансон описав сором як реакцію на переривання таких емоційних станів як інтерес-збудження або задоволення-радість, коли ми натикаємося на перешкоди для можливості виконувати наші бажання.

Він розглядав сором як прожектор, що висвітлює усі наші недоліки і невдачі.

У світлі цього прожектора дуже некомфортно, тому замість того, щоб спрямувати енергію на відновлення або перегляд своєї ідентичності, люди намагаються вибратися з нього, використовуючи стратегії, описані чотирма напрямками компаса.
Інструмент для самодослідження у вигляді опитувальника перекладена в кінці сторінки зі статтею.

Авторська публікація Марії Макухи про концепцію "компасу сорому" Дональда Натансона та короткий опитувальник

04/07/2025

Зустрілись дорослі люди і мали тему цікаву, що дві години нам як одна пісня:
"ЛЮБИЙ, я не лайкну кожну твою дію!" - розмовляли про живу батьківську присутність і здорові межі у взаємовідносинах з дітьми.

Чи справді з дитиною потрібно бути "другом"?
💬 Де проходить межа між довірою й панібратством?
🚦 Як виховувати з любов’ю, але не дозволити всього?

Живий, чесний і корисний діалог про баланс:
між відкритістю і дисципліною,
між довірою і відповідальністю,
між «я поруч» і «я веду».

Проводити батьківські зустрічі в бібліотеці на Коперника в до-ковідні часи були моєю традицією, то може ж знову час від часу.
Тема дівчата накидали на два роки вперед 😆

01/07/2025

Вигадала привід зустрітися, ну а в нашій бібліотеці завжди раді)
Тож, кажіть)

27/06/2025

У мене дві кишені.
Одна — важить трохи більше. Там прийняття, яке подарували мені — таке безумовне - воно не напоказ. Там маленьке визнання, яке було не в гучних словах, а в щирій радості від того, що я є.

Це кишеня з дивним внутрішнім теплом: як долоня друга, як повідомлення "в тебе ок?" у правильну хвилину, як тиша, яку не хочеться заповнювати.

А інша — пуста.
Часто я торкаюся її краєм пальців — не зі страхом чи образою, а з уважністю. Вона про ті місця і зв'язки, в яких я вічно розгублена або винна, в яких мене не чекають і не слухають. Або чекають, але глухо продовжують називати мене не моїм іменем.
Ця кишеня як нагадування: не все дає поживу. Неможливо отримати те, чого для мене нема.

І я вдячна, що маю обидві.
Бо саме ця порожня кишеня допомагає помічати вагу повної, допомагає не витрачати себе там, де не приймають.

Я вчуся не фокусуватись на дефіциті і обираю ту кишеню, що містить тепло.
І щодня кладу туди ще щось: добре слово, вдячний погляд, спогад про зустрічі з тими, хто пам'ятає як легко додається і множиться зі мною радість.

#думкавбуквах

23/06/2025

Наважитися - означає на мить втратити рівновагу. Не наважитися - означає втратити себе.
© Сірен К'єркегор

19/06/2025

Коли мене провокують, я не вступаю в діалог, а збільшую дистанцію.
Чому? Бо це не про розмову. Це про контроль.
Є люди, які живуть не сенсом, а реакціями. Їм не цікава твоя правда — їм потрібна твоя злість, виправдання, емоція. Як тільки ти відповідаєш — вони відчувають владу.
У народі побутує таке позначення цього явища - емоційне паразитування — коли хтось живиться твоїми реакціями й через них вибудовує стосунки. Чим більше ти пояснюєш — тим сильніше вони закріплюються в позиції впливу.

І коли ти перестаєш грати —
вони губляться. Бо мовчання ламає сценарій.
Ти не реагуєш — і їм нічим керувати.
Не пояснюєш — і нема що перекрутити.
Не захищаєшся — і нема кого перемагати.
Іноді мовчання - це знак сили і ніколи не є ознакою слабкості.

Часто суперечку можна перемогти просто одним своїм рішенням в неї не вступати.

Бо твоя енергія — це приз.
І коли ти виходиш із гри, гра закінчується за твоїми правилами.

26/05/2025

Глімер — це тригер навпаки.
Не лякає, а заспокоює. Не смикає нервову систему, а огортає її теплою ковдрою.

Термін glimmer (від англ. — «проблиск») вперше описала психотерапевтка Деб Дана.
Наш мозок постійно (і підсвідомо!) сканує світ на предмет небезпеки. Якщо знаходить щось тривожне — вмикається тривога.
А якщо помічає щось безпечне й приємне — заспокоюється. І тоді активується вагусний нерв, нервова система переходить у стан спокою, знижується рівень кортизолу, вирівнюється дихання. Мозок починає працювати краще — більше ресурсу, ясності, бажання діяти.

Це як натиснути «перезавантаження», але м’яко, через відчуття.

Типи глімерів і як вони працюють:
• Дотик:
Відчуття теплої чашки в руках, шерсть кота, м’яка піжама після душу.
Вони заземлюють, допомагають тілу "вийти з тривоги".

• Зір:
Сяйво свічки, сонце крізь листя, ідеально впорядкована полиця.
Візуальні глімери знижують напругу, бо мозок любить естетику та передбачуваність.

• Слух:
Звук кавомашини зранку, сміх друга, улюблений плейлист або тиша після шуму.
Це нагадує: «ти вдома», «все ок».

• Запах:
Аромат кави, нової книги, дощу на асфальті, власного крему для рук.
Запах — найшвидший шлях до підсвідомості. Він миттєво викликає спогади й емоції.

• Смак:
Перший ковток чаю, улюблений шоколад, свіжоспечене печиво.
Смак активує зони задоволення, допомагає тілу відчути «я в безпеці».

І що важливо — глімери працюють навіть тоді, коли ми про них не думаємо. Але якщо помічати й збирати свої, ефект буде сильніший. Це як створити власну аптечку з ресурсів.

Глімери — це про ментальну гігієну.
Про щоденні маленькі речі, які знімають напругу, заряджають енергією та повертають до себе.

Я часто збираю особисті колекції — як плейлист, тільки для душі. І клієнти мої стають також завзятими чи то колекціонерами, чи то чарівниками. Ну бо хто ще вміє в простому бачити диво?

#думкавбуквах

21/05/2025

На люблю розчаровувати, але треба визнати, що мати терапію - зовсім не гарантія добрих змін на щасливе життя. Бо психотерапевт точно не ельф і не зробить за клієнта все, поки той спить.

Клієнт може чесно сидіти в зручному кріслі своїх 55 хвилин на тиждень, справно платити і плескати собі за кожне усвідомлення.
Але якщо в його житті:

– жодного живого контакту, окрім кур'єра — не дивуйтесь, що мозок голодний;
– замало руху — бо пошук зарядного не сильно сприймається як рух до змін;
– режим дня виглядає як погана музика: імпровізація, хаос і повний сюрприз — а потім ще й дивуємось, чому тривожність не минає;
– руки нічого не творять, крім скролу й стиснення чашки кави — не чекайте глибинного заземлення;
– крайнє зацікавлення стосується знижкового розпродажу, але душі трохи сумно, бо їй хочеться високого, естетичного, трансцендентного… а не лише «шо б поїсти»
То повірю такому клієнту на слово, якщо скаже про "поганих фахівців" і "нічо та ваша терапія не дає". Йому - ні.

Психотерапія — це дієво. Але вона не робить дива, коли вся інша реальність схожа на хаос після вечірки.

Я не фантазую — це з практики життя і кабінетних історій.

Сеанс запускає процес. А далі — або середовище дає йому шанс, або ви як та рослинка в шафі без світла: формально живі, але… не надто.

Хочете змін? Станьте добрим садівником свого психоемоційного ґрунту.
Нема секрету в тому, що навіть найкраща терапія не врятує від повної відсутності звички жити якось організовано.

14/05/2025

Триматися можна за стіни, особливо коли ці стіни з кульбабами і говорять норвезьким прислів'ям.

Герой - це той, хто знає як протриматися ще одну хвилину ©

13/05/2025

"Терапія - це бути присутньою, навіть коли нічого особливого не відбувається. В повільності клієнта, в його ковтку чаю, в мовчанні, у фразі "я не знаю" - трапляється більше терапевтичного дотику, ніж в сотні слів, які звучать, пливучи звичною течією", - одного разу почула і запам'ятала.
Тоді перевірила це в кріслі клієнта.
А тепер зустрічаю в кріслі терапевта і не дивуюсь.

Проте, це можливо тільки тоді, коли терапевт дійсно знає, що робить.

25/04/2025

«Плач як дощ: часом він делікатний, а часом несподіваний і сильний, але завжди необхідний для життя землі. Як земля без дощу висихає і тріскається, життя без сліз стає пустелею. Якщо ми не можемо плакати, ми відгороджуємось від інших людей. Люди побоюються, що якщо вони розплачуться, то втратять особу. Часто я чую, як жінки після глибокого плачу говорять, що вони виглядають жахливо. Це правда, що їхні обличчя трохи не зібрані, але часто вони виглядають світлішими. Їхні блискучі очі та порозовілі обличчя нагадують небо після дощу. Воно чисте, ясне та свіже.
Коли проходить буря, вмите свіже небо стає чистим, а світ здається зануреним у спокій.

Уривок із книги: Лоуен, Олександр. «Психологія тіла. Біоенергетичний аналіз тіла.»