Роман Саган - локальна історія і генеалогія

04/08/2025

Плотича Велика по уступленю Ϻõcҝαлїв.

Понизше наведений лист писав Л. Кондратович (70 лїтний старець, зі села Плотичі Вел., пов. Бережани) [тепер с. Плотича Козівської громади] до свого сина Фелїкса у Вілксбери, Па. [Пенсильванія]. Лист писаний 26 вересня, а прийшов до Америки 5 падолиста 1915 р. Лист подаєть ся у виїмках.

Мої дорогі Дїти!

Ми, Богу дякувати, здорові, але не всї. Каська, Гануська і Тодорчина Юльця були дуже хорі, але тепер вже здоровійші. Домінко, Польцьо і Ганя Тодорчина померли на одну слабість. Домінка і Ганю поховали на цвинтари, а Польця в городї. То війско його ховало і не позволило його ховати на цвинтари. Я поставив йому тимчасом деревляннй хрестик, а як Бог дасть спокій, то може хто і на фігуру спроможеть ся. Добре йому там, нехай з Богом спочиває. Домінко помер 12, Ганя 14, а Польцьо 16 вересня. За 5 днів троє минули ся.

Богато людий хорує і богато вже повмирало. Трохи людий виздоровіло, але дуже богато ще хорих. Бог сьвятий знає, як то дальше буде з нами.

Хлїба не маємо нїчого, бо Ϻõcҝαлї старе збіже спалили, а нове викосили і спасли кіньми. Хто нажав і зложив, в копи, то Ϻõcҝαлї те збіже в поли в копах попалили. Лишили ся іно картофлї. Але і ті Ϻõcҝαлї декуди повикопували, а декуди кіньми витратували.

Плотичі, Богу дякувати, Ϻõcҝαлї не спалили, іно два доми, а то Мітренґи і Цвая. Зате понищили богато будинків і дерев. Де яке лише було, все вирубали.

Я до Вас передтим не писав, бо не було куди листа післати. Ϻõcҝαлї не пустили нїодного листа нї від нас, нї до нас. Тай не було на чім написати, бо Ϻõcҝαлї знищили всї папері, що лише найшли.

З моєї кузнї забрали Ϻõcҝαлї все начинє до начальника, тільки міх лишили і то багнетами його подїравили.

Ϻõcҝαлї зрабували всї конї, худобу, свинї, кури, гуси, качки, де лише тільки побачили.

В нас велика дорожня. Хоч би і мав гроші, та купив би збіжа, то нема де його змолоти. Ϻõcҝαлї всї млини порозбивали і попалили. З нашого млина анї знаку не лишило ся. Мости на греблі спалені, став спущений.

Дуже тяжко нам тепер жити, бо нема в чім ходити анї за що купити. Тим добре, що повмирали, бо вже нїчого не потребують і не страхають ся так як ми, коли кождої хвилї смерть в очи заглядає. Не жалуйте за ними, бо вони щасливійші від тих, що лишили ся тут на сьвітї.

Не жалуйте того, що Ви не є тепер дома. Щасливі Ви, бо не бачите того нещастя, яке дїяло ся і дїєть ся з нашим народом. Як неодна мама бідить з дїтьми по полях. Кому лишила ся корова, то має бодай чим себе і дїти закропити. А в кого нема, то сам і його дїти млїють з голоду. Хиба тільки, що дечиїх бараболь накопає.

Як Ϻõcҝαлї виганяли людий з домів і казали їм іти до Рõсії, то обіцяли богато землї: казали, що будуть побирати поживу і гроші. Було богато таких дурних, що Ϻõcҝαлїв послухали, покинули своє майно і повиходили зі своїх сїл. А тодї Ϻõcҝαлї сейчас хати порабували, а відтак попалили.

Поздоровляю Вас всіх троє,
Ваш тато Л. Кондратович.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 154, 30.12.1915 р. - С. 1.
, , , #краєзнавство, #листи, #галичина, #плотича
Фото з фондів австр. архіву: Плотича над Стрипою, 1915 р.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, які, може, колись дочекаються окремого видання, як цінне в багатьох аспектах історичне джерело, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

03/08/2025

Страшне знищенє в Денисові.

Понизше наведений лист писала Оришка Дусанівська (Денисів, пов. Тернопіль) [тепер Купчинецька громада] до свого сина Івана в Нюарку, Н.Дж[ерсі]. Лист писаний 29 падолиста 1915 р.

Село Денисів належить до найбільше сьвідомих сіл в Тернопільськім повіті. Великі заслуги коло осьвідомленя сього села положили бл.п. о. Вітошинський і народний учитель Еміль Бородієвич. На цїлу околицю були звісні хор і орхестра з Денисова. Перед 8 роками основано там "Торговельну Спілку", яка містила ся у величавім домі, побудованім коштом кількох тисячів корон.

Дорогий Сину!

Вже півтора року до Тебе не писалам. Вже собі гадалам, що нїколи не будемо до себе писати.

Ми, Богу дякувати, здорові, але житє наше дуже небезпечне. Все здаєть ся нам, що смерть за плечима. Передше сидїли ми через два дня в поли "на куті", а через дві ночи ночували під цвинтарем. Як іно Ϻõcҝαлї увійшли в наше село, то ми дуже їх бояли ся; до села було тяжко приступити.

Ϻõcҝαлї страшно знищили наше село. Майже цїлий малий Денисів спалили. Спалили також школу, читальню, дім "Торговельної Спілки" і дім "Сокола". Памятник Тараса Шевченка, який стояв напроти спілки, розбили.

Ми остали ся в страшній нуждї; лишили ся ми в одних сорочках і в одежи, в якій ми утїкли зі села. Решта вся погоріла. Ми дещо поховали по льохах, але Ϻõcҝαлї все порозбивали і спалили. Нема де сидіти, нї в що одягнути ся, анї нема чим жити.

Все збіже Ϻõcҝαлї знищили: старі стіжки попалили, збіже на пни зеленцем викосили. То тепер не знаємо, хто нам дасть хлїба, що ми бідні будемо тепер їсти.

Дотепер сидїли ми в комірнім у стрия Івана. Один день перед Николаєм стрий померли.

Тепер напишу Тобі новину про наших хлопцїв: Андрія і стриєвого Дмитpa. Коли Нїмцї сказали, що Ϻõcҝαлї може знова повернуть до Денисова, тодї Андрій і Дмитро зладили собі хліб і шматє та хотїли іти до Бережан, щоби вступити до війска. Оба вийшли ще в село. У Андрія Берестецького стояв на кватирі командант від телєфону. Він побачив їх, а думаючи, що се шпігуни, казав, "постови" їх приарештувати. Ми ходили з мамунею, просили за ними, плакали і представляли, що вони не є шпігуни, але тутешні. Наша просьба на нїщо не здала ся. Забрали їх до Плотичі на протокол. З Плотичі взяли їх до Бережан, а відтам до Галича, де їх заасентирували. Вони добре виправдали свою невинність і тепер є на Угорщині на "абрихтунку".

Через цїлий час, як у нас били ся, ми були у великім страху. Встаючи і лягаючи дякуємо Богу, що нас устеріг від смерти. Коли мõcҝõвсьҝuй гранат впав на стриєву хату, то розбив її і побив на смерть четверо стриєвих дїтий, Гануську, одного австрійського жовнїра, що тоді був в хаті, і 5 нїмецьких жовнірів, які були на подвірю. В тій хатї, в якій ми мешкали, то лише вікна повибивало, бо ми сидїли у великій хаті з Нїмцями. Та велика хата була нїмецькою канцелярією. В нїй писало все трох писарів, але як було нещастє, то їх в хатї тоді не було. Як упав гранат, то нас поглушило, що ми всї память потратили. То одну хату поторощило на камуз і все, що було в хатї. Друга стриєва хата стоїть, але ми її покинули, бо в нїй дуже небезпечно. Ми тепер мешкаємо у вуйни.

Ми тепер дуже бідні. Не маємо нї коний нї корови. Ϻõcҝαлї все зрабували. Навіть всї дзвони з церкви забрали.

Тепер Тобі напишу, котрих хлопів Ϻõcҝαлї убили: Корпака, його сина Николу, Нюнька Михльового (академика), коваля, що робив на скарбовій кузни і ще двох якихось зі Львова. Тих всїх похоронили на збочи на Завистовськім ланї від болота, як їдеть ся до зелїзного моста. Там, де їх побили, в тімсамім місци всїх шістьох похоронили. Знова за нашими городами убиті: Никола Забоєцький, Михайло Казїцький, Гриньно Савак, Тома Чамбул, Антін Головка, Данило Цьопик і Іван Чорнїй з Купчинець. Також Теклю Маркову куля забила, як вона ішла бараболї копати. Сестрі Варварцї щось стало ся і збожеволїла.

Я пишу і пишу, але не можу всего описати, бо на все треба би з великого вола шкіри.
Здоровлю Тебе щирим серцем і всїм гараздом. Будь здоровий і просимо о скорий відпис.

Твоя мама Оришка.
Писала Твоя сестра Маринка.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 153, 28.12.1915 р. - С. 1.
, , , #краєзнавство, #листи, #галичина, #денисів, #купчинці
Фото з фондів австр. архіву: Вигляд на Стрипу та зруйнований залізничний міст біля Денисова, 1915 р.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, які, може, колись дочекаються окремого видання, як цінне в багатьох аспектах історичне джерело, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

03/08/2025

В 1930-х роках у Козівці біля Козови мешкав кнур Тазь, який "знав" своїх прадідів... 🙂
А тепер? Скільки навколо нас людей без роду-племені, які нічого не знають про своїх предків, та і знати не хочуть. Перекотиполе...

Send a message to learn more

02/08/2025

Острів і Буцнїв коло Тернополя зовсїм спалені.

Понизше наведений лист писала Марія Гуральчук (Острів коло Тернополя) до свого мужа Йосифа в Монтреал (Канада). Лист писаний 10 падолиста 1915 р. і післаний через Росію.

Села Острів і Буцнїв лежать кілька кільометрів на полуднє від Тернополя. В тих селах відбував ся через кілька днїв бій, коли союзні війска хотіли здобути перехід через ріку Серет. Коли однак настала осїнь і упали дощі, австрійські і німецькі війска уступили нa захід в напрямі Денисова і Купчинень, де заняли приготовлені становища на зиму.

Дорогий Мужу!

Пишу до Тебе лист, але не знаю, чи Ти його будеш читати. Хочу Тобі описати, як ми тепер жиємо. Всего описати я Тобі не годна, тільки пару слів. Наше житє дуже а дуже сумне. Ми знаємо, що і Тобі, як прочитаєш сей лист, не буде весело.

Ми опинили ся в страшній бідї. Нашу хату спалили; зовсім згоріла, навіть стеля запала ся. Не маємо тепер навіть де переночувати. Пашню всю забрали; решта згоріла, не лишило ся ані зерна анї стебла соломи. Цїле обістє знищене, навіть паркан довкола обістя до одної дошки розібрали.

Вже десять тижнїв минуло, як ми лишили ся без своєї хати. Чотири неділи сидїли ми по ямах. Тепер нема анї що їсти, анї де сидіти. Як той чоловік, що топить ся на середині глибокої ріки і но може доплисти анї до одного, анї до другого берега, так само і ми тепер: від Тебе помочи не годна дістати, а сама не годна собі дати ради. Одно вороги забрали, а друге спалили. Щоби хотів хоч трохи прожити на сьвітї, так нема чим. То не так, ян бувало колись, один погорів та другі його запомогли. 240 нумерів зовсїм погоріло, лишило ся ледви 120. Лишив ся той бік від Якова К. аж по місточок. Буцнїв спалений зовсім. Всім нам однакова біда.

Бараболї я викопала, маю 47 мішків. Як би не тї бараболі, то вже згинули би ми з голоду. В нас тепер все дуже, дороге: лїтра нафти коштує 70 центів; метер матерії, що колись платили по 30 центів, то тепер і за 2 корони не можна дістати; чоботи, що давнїйше коштували 8 корон, то тeпep треба дати 30 корон.

Тяжко жити тепер на сьвітї, дуже тяжко. Колись в нас було добре, то ми нарікали, що біда. Доперва тепер знаємо, що значить біда.

Написала би, я Тобі більше, та не знаю, чи лист дійде до Тебе. Доношу Тобі ще одну сумну новину. Позбули ся ми кавальчик поля, бо не було Як жити. Серце пукає зі жалю, коли гляну довкола і виджу, як то, все спустошене. З тої гризоти не годна я вже і по сьвітї ходити. Я і всї троє дїтий ще здорові, але як дальше буде, то Бог сьвятий знає.

Кінчу той сумний лист, більше не пишу, бо не знаю, чи він до Тебе дійде. Поздоровляю Тебе сердечно. Бог знає, чи колись ще раз побачимо ся.

Твоя вірна жінка Марія.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 153, 28.12.1915 р. - С. 1.
, , , #краєзнавство, #листи, #галичина, #острів, #буцнів

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, які, може, колись дочекаються окремого видання, як цінне в багатьох аспектах історичне джерело, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

01/08/2025

Всюди нещастє від ҝαцαпiв (Письмо з Босни).

[Про культурне становище українських колоністів в Босні (тобто Боснії) на початку XX ст., деструктивну діяльність мõсквõфілів та паралелі з теперішнім часом. Стилістику зберігаємо]

До львівської "Свободи” прислав один кольонїст Українець з Босни отею допись, яку подаємо яко один з тисячних примірів, до чого може довести ҝαцαпcтвo.

В Боснї є поверх 9.000 українських кольонїстів, що живуть окремими осадами, мішано з Мαзурαмu або й поодиноко. На жаль, всі вони засуджені на винародовленє, бо недалекий час, як стануть Сербами. Причинилися до того головно галицькі ҝαцαпи. Вони розкинули між наших кольонїстів свої видавництва і заохотили їх до православя. Під впливом ҝαцαпcькoї агітації в 1910 р. богато наших людий приняло сербське православє і нині вони вже цурають ся своєї народності! Ходять до сербських церков, дїтий учать в сербських школах тай всї зачинають по сербськи говорити. Навіть дїти, виховані в лісі коло худоби, переймають сербські пісні, між собою говорять по сербськи і так відзивають ся дома до своїх родичів. Про старшу молодїж, що робить по фабриках, нема що й говорити. Вона говорить лише по сербськи, співає сербські пісні, а дівчата віддають ся за Сербів. Словом, наші кольонїсти в Боснї не довго втримають ся при своїй народности.

Є тут кількох сьвящеників Українців, але вони заняті головно будовою церков і до просьвітної організації малу прикладають вагу. Лише в Прняворі і Каменицї є читальнї "Просьвіти” і ті місцевости ще опирають ся сербщинї. А чейже так могло би бути і в инших кольонїях. Так щож, ҝαцαпcтвo і наше недбальство виставило їх на загибіль.

Крайна пора взяти ся до ратунку, коли не хочемо, щоби 9 тисяч наших людий в Боснї пропало раз на все. Отрясїть ся з поганої сербщини, говоріть чистою українською мовою, виховуйте дїтий в українськім дусі і не відчужуйте ся від 30 і кілька мілїонів своїх братів. А передівсїм читайте українські часописи, котрі сполучать вас знову з народом, з якого ви вийшли, читайте українські книжки, які піддержать у вас українського духа, а стережіть ся ҝαцαпщuнu, бо вона веде вас до загибели.

Новосїльський.

Газета "Свобода", Рік XXII, Ч. 32, 06.08.1914 р. - С. 4.
#краєзнавство, #листи, #боснія, #босна, #галичина, #колонізація, #еміграція, ,
Фото: Приче из прошлости Прњавора https://www.facebook.com/stariprnjavor
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

30/07/2025

Лист [1915 року] зі шпиталю в Славонії, писаний до сестри і шваґра в Америцї. Прислав нам його до опубликованя Павло Крачковський з Фол Рівер, Масс.

Дорога моя Сестро і Ви дорогий Шваґре! Лист від Вас я отримав і сердечно Вам за него дякую, бо дуже він мене розвеселив. Як мене цьотка на війну випроваджала, то гіркі cлeзи за мною проливала.

Ви питаєте мене, чи я маю що їсти і чи не голодую. Я тепер не голодую, бо в шпиталях добре нас доглядають; зате я голодував через три місяцї, бо три місяцї бив ся з Ϻõcҝαлямu і бувєм одинайцять разів в штурмі на баґнети, але з Божої волї нїчого менї не стало ся. Аж коло Перемишля стрінула мене пригода.

Ми напали в ночи на Ϻõcҝαлїв і билисьмо ся аж до рана. Тодї я дістав в колїно кульку з põcійcьҝõгõ ґвера і зараз два жовнїри занесли мене до полевого шпиталю. За три дни після того мене відвезли до Будапешту, а їхав я до сего міста через цїлих 5 днїв. В Будапештї витали нас дуже сердечно цивільні люди і всього нам давали. Нас всїх ранених приїхало разом 7 соток. В будапештськім шпитали менї витягнули зараз кулю з ноги. Тут я був один місяць, а відтак відїхав до місцевости Белїсце (в Славонії), де в шпитали і доси перебуваю.

Дорогі мої! Як дістанете той лист, то не смутїть ся, бо вже на Бога надїя, що війна незадовго скінчить ся, бо наші війска тепер Ϻõcҝαля побють. Поздоровляю Вас всїх кревних, знакомих і всїх Русинів. За мною не сумуйте, бо я є жовнїром, а жовнїр має всьо витримати —

Михайло Крачковський з 55 полку піхоти.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 33, 20.03.1915 р. - С. 2-3.
, , , #краєзнавство, #листи, #шпиталь, #крачковський, #галичина
Фото: Шпиталь у Відні, пацієнти грають в карти, Österreichisches Staatsarchiv

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

29/07/2025

Ϻõcҝαлї обдирали до останної сорочки.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років]

Понизше наведений лист писала Марія Білецька (Дрищів, пов. Бережани) [примітка - тепер с. Надрічне Бережанської громади] до свого брата Николи в Толедо, О[гайо]. Лист писаний 8 падолиста 1915 p.

Дорогий мій Брате! Пишучи до Тебе, сльозами вмиваю ся, бо на серци велику тугу маю. Лишила ся я круглою сиротою. Hї Тата нї Мами анї обійстя, де на сьвіт родила ся. З маєтків остала лише купа попелу.

Лишив ся брат Стефан зі жінкою і двома дїточками, то сидять в її тата. Їм лишили ся дві корови, конї Ϻõcҝαлї забрали. Але Стефан може ще пійде до війска, бо кажуть, що aceнтирунок буде завернений.

Тато померли за ставом у Михайла Недїльського, бо своєї хати не мали. Брат Василь був трохи в дома, бо був утїк з рõcійсьҝõгõ полону ще тоді, коли ми були під Рõcією. Наші ҝαцαпu видали його і він пійшов назад в полон до Рõciї.

Мій муж Дмитро пише, що є здоровий, але на урльоп не приходив. Що би Бог змилував ся наді мною, аби мій муж прийшов до дому. Лишила ся я сама з двома дїточками. He маю нич, бо мене знищив цїлком той бісурменський нарід. Корову забрали, безроги забрали, все понищили, останню cорочку витягнули зі скринї... Тепер зима приходить, а тут анї в що вбрати ся, анї що їсти, анї патиків за що купити. Смерть готова.

Твоя жінка Теодозія то мала щастє, бо бодай корову виховала [заховала, мабуть в лісі] перед тими звірюками. Я не годна була. Малі дїти, я не могла відійти, бо мусілам перше їх хоронити [тобто переховувати].

Як собі те згадаю, то мало що з розуму не зійду. He на мої сили всe те пережити і перетерпіти. Коби лише Господь дав, щоби мій муж повернув. Я зі всїх, найгірше бідую.

Дякую Тобі, Бpaтe, що лист до мене написав, і прошу Тебе не забувай мене. —
Твоя сестра Mapiя Білецька, замужнa Рабій.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIV, Ч. 1, 01.01.1916 р. - С. 1.
, , , #краєзнавство, #листи, #галичина, #дрищів, #надрічне, #бережани
Фото з фондів австр. архіву: Село Дрищів, північніше Бережан, у часі Великої війни 1914-1918.
©️ HistoriaUcrainae. Дозволяється поширення дописів і світлин через "поширити" без обмежень. Копіювання і подальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію. Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
Підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

28/07/2025

До Берлїна (про те, як мocкaлi проводили свою "сво" у 1914-1915 роках) .

А то вам той цар російський,
То так як дитина
Розплакав ся, розкричав ся:
Хочу до Берлїна!
І не хоче вам, сарана,
Нї пити, нї їсти,
До Берлїна, до Берлїна
Хоче пішки лізти.
Його стрийко йому каже:
Чекай-же, Миколо,
Таж ти знаєш, що там в Польщі
Трястя наоколо.
Як же пійдеш до Берліна —
Хочеш ся втопити?
Треба вперед без озеро
Дорогу зробити;
Зберім з десять мілїонів
Салдатів здорових
Та виб'ємо з цих дорогу,
Як з плит мармурових.
Заб'єм багна солдатами,
Красно зарівнаєм,
Тоді оба до Берлїна
На баль поманджаєм.
Минув рік вже, як зачали
Салдатів топити,
А дороги нї пів милі
Не могли зробити.
Бере цар та усе пхає
Салдатів, канони
В тото трястя. Уже пійшли
Цілі мілїони.
Цар Микола, нї штаб його
О тоє не дбають,
Задурених салдатиків
Іще много мають.
І закляв ся цар Микола,
Казав раз: Їй Богу,
Що він мусить зі салдатів
Зробити дорогу.
Цар російський страх хвалив ся,
Що Берлїн здобуде,
Що в Берлінї на Рождество
Сьвяткувати буде.
Різдво давно вже минуло
Й друге наступає,
А цар русский православний
До Москви втїкає.

П. Бендина, з Канади

Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 115, 30.09.1915 р.
, , , , #гумор

27/07/2025

Кажуть, у 1915 р. петербурзьке "Новое Время" теж писало, що "потерь нет", але от що з того вийшло (трошки гумору часів Першої світової)...

Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 123, 19.10.1915 р. - С. 3.
, , , , #гумор