Роман Саган - локальна історія і генеалогія, Galizien, Ternopil (2025)

28/09/2025

Приготування до прийнятя архикнязя Рудольфа, Тернопіль, дня 1 липня 1887 р.
[дописи з "Діла", 135 років від часу Крайової етнографічної виставки, стилістику зберігаємо].

Вчора від години 9 до 11 вечором відбулася проба електричного освітленя тих вулиць, котрими переїздити буде Архикнязь, а іменно вул. Аґенора [теп. Чорновола], що веде від двірця залізниці, части вул. Панської [біля теп. Театрального майдану] і вул. Ґімназіяльної [Сагайдачного], на котрій побудовано величні тріюмфальні ворота. Весь той проїзд освічувало 14 лямп електричних, а вконци 5 лямп освічувало пляц Собєського [майдан Волі], заступаючий ту місце ринку, а особливо тую часть, що притикає до будинку коменди місцевої, в котрому замешкає архикнязь підчас свого побиту в Тернополі.

Рівночасно в огороді обоч вул. Низшої Стрілецкої [тепер це сквер ім. Митр. Шептицького біля вул. Січ. Стрільців] відбулася проба освітленя великої корони, устроєної з різнобарвних лямпіонів, котра підчас побиту архикнязя уставлена буде на пляцу Собєського перед будинком коменди.

Обі проби вийшли дуже гарно і принадили тисячі публіки, що прохожувалася освітленими улицями. Цікава річ, що серед тої публіки найбільше було җuдiв, котрі в Тернополі, як звісно, не такі то надто світлолюбиві. Не диво затим, що з уст деяких пeйcaтux консерватистів чули ми наріканє на то нове світло, котре по їх думці - таке остре, що дивитися на него не можна... Хвалили собі свої лоєві шабасівки.

Другі ворота тріюмфальні будуються перед міським садом [теперішній Старий парк]. В самому саду, перед павільоном вистави побудовано трибуни для публіки (ціна місця 2 з.р.).

Комітет устроюючий виставу одбуває що дня засіданя; всі його члени ненастанно заняті працями около приготованя вистави. Уставленя і розпорядок предметів в павільоні, крім пп. Володислава і Тадея Федоровичів, веде також спроваджений зі Львова артист-маляр п. Макаревич.

Газета "Діло", Річник VІІІ, Ч. 68, 20 червня (2 липня) 1887 р. - С. 2
, #діло, #електрика, #рудольф, , #тернопіль, #тарнополь, #галичина
Фото: вул. Аґенора Голуховського в Тернополі, вигляд у бік центру міста (де видніє ратуша), 1913 р., polona.pl
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

28/09/2025

Історія одного села з часу põcἰйcьҝõгõ наїзду. [про події в Жовтанцях та околиці у 1914-15 роках]

Одною з найбільших сїльських громад в краю є Жовтанцї Жовківського повіта [тепер громада Жовтанці біля Львова]. Село положене при мурованій дорозї зі Львова до Камінки Струмилової і віддалене від Львова несповна три милї, до того доволї заможне, було від давни осередком мõcҝвõфἰльcьҝõї аґітації. Особливо в послїдних роках, коли місцеві сьвященики Українцї, парох о. декан Кипріян Ясеницький і сотрудник о. Михайло Прокурат, стали працювати над осьвідомленєм парохіян, зачали заїздити до Жовтанець мõcҝвõфἰльcьҝἰ аґітатори зі Львова (прим. редактор "Прікарпатской Русї" Семен Лубенський, і звісний мõcҝвõфἰльcьҝuй орґанїзатор Онуфрій Ґецев) та на зборах в місцевій читальни Качковського підбурювали селян проти сьвящеників Українцїв, захвалюючи притім православє і põcἰйcьҝἰ порядки. В селї розкидали богато примірників "Голоса Народа", а навіть "Прікарпатской Русї", і всїми способами підсичували ненависть селян до українства. При виборах більшість голосів ішла все на мõcҝвõфἰльcьҝux кандидатів (при кількох послїдних виборах на Семена Лабенського) і мõcҝвõфἰлu докладали всїх сил, щоби ратувати свої впливи в Жовтанцях, підривані щораз більше роботою о. декана Ясеницького і о. Прокурата.

Прийшла війна. Місцеві сьвященики, боячи ся погроз мõcҝвõфἰлἰв, виїхали з села. Душпастирські обовязки сповняв короткий час сусїдний парох Українець о. Володимир Ґоцький з Колоденця, але його невдовзї Μõcҝαлї арештували, передержали кілька тижнїв в арештах в Жовкві, а опісля у Львові, а відтак одного з перших вивезли на Сибір до Томска.

На Жовтанцї і околицю наїхали мõcҝõвcьҝἰ дїячі. Кілька загорілих селян мõcҝвõфἰлἰв (Петро Годованський, Юр. Антоняк, Томко Вихопень і Собко Кельбіс) та Олена Кашуба, жінка Гриця, порозуміло ся з начальником повіту Зубовим в Жовкві, ґенералом-губернатором Бобрінським і волинським архиепископом Евлогіем; зачало ся перетяганє на православє. В падолистї м.р. з'їхали з великою парадою Евлогій, Бобрівський, якісь ґенерали і чиновники, привитані процесією місцевого польського пароха кс. Анилєвича. В село кинули ся ҝõзаҝu і ще дідня силою зігнали до церкви всїх людий, грозячи карами тим, хто важив би ся не прийти до церкви. По богослуженю підчас проповіди накинув ся Евлогій з великими лайками на Українцїв і на унїю і, не питаючи ся нїкого, проголосив, що від нинїшного дня всї присутні є православні.

До Жовтанець на батюшку прийшов Василь Стисло, галицький мõcҝвõфἰл, родом зпід Перемишля, вихованець житомирської семинарії. Вже підчас наїзду оженив ся він з мõcҝвõфἰлҝõю учителькою з недалекого Кукизова і, висьвячений Евлогієм на попа, осїв в Жовтанцях, забираючи собі всї річи, урядженє і одїж о. декана Ясеницького. В церкві і поза церквою нападав на Українців і на Австрію, а в його поганій роботї помагали йому головно згадана Олена Кашуба і настановлений Μõcҝαлямu війт Петро Годованський. Отворено читальню ім. Качковського, засипано село мõcҝõвcьҝuмu ґазетами і голошено, що Україні і Австрії прийшов конець. Тесаме роблено і в сусїднім Колоденци, де рівнож осїв православний батюшка.

Прийшла весна і з нею погром мõcҝõвcьҝux війск. Ще на кілька тижнїв перед тим, заки Баварцї заняли Жовтанцї, батюшка Стисло голосив на проповідях, що "ґерманци" допускають ся страшних звірств, всїх мyщuн вἰшaють, а жἰнкaм вupἰзyють грyдu, що в відповідній хвилї мусять всї утїкати з цїлим добутком, який можна забрати. Тесаме голосили в селі мõcҝõвcьҝἰ жандарми. Що більше, батюшка Стисло в червни с.р. візвав присутних в церкві публично до рабованя Українців, а навіть сам, дібравши собі кількох селян, на день перед своєю утечею (з суботи на недїлю 19 червня с.р.) рабував цїлу ніч на Середсїлю і Заставю, забираючи селянам худобу, свинї і дріб; вернувши з цїлонічного рабунку, станув до Служби Божої і по відправі сїв з жінкою на фіру, вивозячи з собою шість фір, навантажених ріжним зрабованим добром.

В суботу 19 червня с.р. було в селї правдиве пекло. Від хати до хати ходив Стисло і мõcҝõвcьҝἰ жандарми, змушуючи людий силою до виїзду до Põcἰї. Голосний плач лунав в селї. Ще страшнїйша була неділя 20 червня с.р. Непроглядні товпи народа, вигнані в рідних хат жандармами, застрашені байками про "звірства Нїмцїв", а дехто ще й заманений обіцянками (Стисло розказував в церкві, що кождий селянин дістане безплатно в Põcἰї 25 морґів ґрунту на власність, що põcἰйcьҝe правительство вибудує кождому хату і господарські будинки та дасть худобу), - залягли дорогу до Камінки Струмилової. Вози, наладовані ріжним домашним знарядєм, на возах плачуть жінки і дрібнї дїти, коло возів корови, телята і свинї, попри вози селяни, а з боку мõcҝõвcьҝἰ жандарми і салдати, все те поволи рушило вперед. На всїх лицях безкрайна розпука! В тім дни виїхало із Жовтанець 379 родин (самі греко-католики, тільки один латинник) в числї 2.000 душ. В селї остала тільки половина грецько-католицького населеня, і то біднійшого, бо всї богатші виїхали до Põcἰї. З церкви забрав Стисло три найкрасші фелони, всї лїпші стихарі, три чаші, євангеліє, золоту ложочку і всї ручнї хрести.

В громадї остали всї ті, котрі давнїйше гуртували ся коло читальнї "Просьвіти, і меньше заможні. Самі Μõcҝαлї вилїчили селян з мõcҝвõфἰльcтвα. Нинї кождий їх проклинає, і село, давнїйше тяжко доступне для української роботи, нинї ненавидить Μõcҝαлїв і їх дикі порядки. Свого пароха о. декана Ясеницького приняли незвичайно радісно і горнуть ся до него та йому помагають. Слово Українець стало вже всїм зрозуміле. Управа в громадї перейшла однак в руки латинників, яких нема навіть десятої части і які перед війною, яко найбіднїйші в громадї, не мали найменьшого голосу. До власти покликало їх жовківське староство.

Половина хат в селї порожна. Збори втїкачів зібрали рõcἰйсьҝἰ бранцї, змолотили і відставляють на стацію для австрійського війска. Під зиму обробили мало. Богато втїкачів зачинає вертати; доси вернуло около сотки селян з родинами, всї страшно змізеровані, потратили майже все, що взяли з собою. 3 поміж повернувших наші власти арештували 27, але більшість їх невдовзї випустили; решта сидить в жовківських арештах, але є надїя, що і тих випустять, бо нема проти них поважних замітів. Між иншими вернув Петро Литвин аж десь зза Луцка і розказує, що галицькі селяни-втїкачі страшенно бідують; ночують під голим небом, їсти нема що, пють воду з баюр, слабші вимирають як мухи. Μõcҝαлї втїкачами не журять ся зовсїм. Навіть сам батюшка Стисло, який так захвалював мõcҝõвcьҝuй рай, примирає з нужди і мусить спати під голим небом на поли.

З куликівського деканату втїкло з Μõcҝαлямu трох мõcҝвõфἰльcьҝux парохів: Ольшанський з Честень, Крайчик з Цеперова і Пелех з Желдця; таксамо втїкла з родиною попадя Кмицикевичева з Сулимова.

З инших мõcҝвõфἰльcьҝux громад Куликівщини прогнано до Põcἰї богато селян, яким треба помогти в поворотї до краю. Околиця Жовтанець війною не дуже знищена, зате всюди сум з причини обезлюдненя значної скількости громад.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 154, 30.12.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #жовтанці, #колоденці, #куликівщина, , , #львівщина, #галичина
Фото: Цвинтар німецьких вояків часу Першої світової війни, Eugene Garnaev

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

27/09/2025

Погром у Львові: про трагічні події 27 вересня 1914 року.

В недїлю дня 27. вересня дійшло насаджуванє "істинно-pyccҝої" культури у Львові до самого вершка. Устроєно погром. Сї люди, котрі хотїли мешканцям Львова показати благодати pociйcьҝої культури, не могли забути за такий "спеціял" як погром. Салдати дали вислів своїм диким забаганкам і на улицях міста впало 49 невинних жертв з їх руки.

Пійшло з того, що один салдат почав кричати на Краківській площи, що йому хтось украв рубля. Инші салдати, яких досить крутило ся в тій околици, піднесли крик, що їх бють. За чверть години зявив ся цїлий віддїл піхоти, який почав стріляти на прохожих і до вікон. Таку стрілянину устроєно на Казимирській улици і на бічних уличках побіч неї, на Краківській площи і на Жовківській улици. Рівночасно инший віддїл піхоти і козаків стріляв на Галицькій площи до вікон і се є найлїпший доказ, що погром був пляново приготований. Вислїдом погрому було — як згадано — 49 жертв. Ранені бояли ся навіть признати, щоби не наразитись на смерть і тому їх число, незвісне.

Сей погром мав виразний пpoтuҗuдiвcьҝuй характер, хоч між жертвами більша половина була христіян. Стріляли салдати в җuдiвcьҝiй дїльници, а коли представителї громади прийшли до ґр. Бобрінського жалувати ся на такі надужитя, то сей заявив, що тут винні самі Җuдu, бо вони "ошукували" салдатів при продажі.

Війскові власти мали вправдї зробити "строге слїдство" між салдатами, яке нїби то виказало, що хтось стріляв з револьвера з одного вікна до жовнїрів і ранив їх трох. Але тих трох ранених салдатів нїхто не бачив і не мож було їх найти в жадній касарни. Мимо сього пійшли війскові власти ще дальше. Вони сконфіскували кілька домів і казали позамуровувати всї віконця на стриху. Відтак остро заборонили цивілям носити оруже і дозволили салдатам робити у кождого прохожого ревізію за оружем. Салдати сейчас вміли використати сей розказ і, ревідуючи людий за оружем, забирали гроші, годинники, перстенї і все, що лише знайшли в кишенях.

Не тяжко представити собі настрій населеня по погромі. Люди бояли ся виходити на улицї. А треба додати, що вісти про погроми доходили і з краю. Між иншими устроєно погроми в Золочеві, Камінцї Струмиловій, Бібрцї, Бучачи, Чорткові, Дрогобичи і в Бориславі.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 37, 30.03.1915 р. - С. 2.
, , , #краєзнавство, #листи, #газети, #публікації, #погром, #львів, #галичина
Фото: Під час погрому 1914 р. у Львові, горить синогога Темпль на площі Старий Ринок, Tuszynski Ladislaus, private collection.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
Більше вісток з минулого: https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae

27/09/2025

Повістка, але... 1923 рік: Іван Керніцький, 1897 р.н., син Петра і Варвари з Йосипівки біля Кривого, мав зголоситися 5 квітня 1923 року в 7 ранку до комісії у Козові.

, #генеалогія, #історія, #краєзнавство, #повістка, #поборові, #козівщина, #документи
Більше вісток з минулого: https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae

26/09/2025

Лист, який одержав Д. Жеребко у Віннїпеґу від свого брата, котрий є тепер в рõcἰйcьҝἰм полонї.

Дорогі Братя! Доношу Вам відомість, що я здоров. Бувєм на війнї 4 місяцї і злапали мене до Põcἰї. Тепер менї велика біда, бо тут великі морози, а я не маю в що убрати ся. Просивбим Вас, щобисьте прислали менї якусь поміч, бо менї велика біда. Бувєм 5 разів в битві і жалую, що мене там не вбили. Бог винїс мене зпід смертоносних куль, але менї дуже прикро, що я в неволи. Більше не пишу, тілько поздоровляю Вас. Бувайте здорові! — Ваш брат Вас. Жеребко.

* * *
Господарка Ϻõcҝαлїв у Станиславові.

Зі Станиславова вивезли Ϻõcҝαлї в глубину Põcἰї всїх визначнїйших Українцїв. До тих жертв належать між иншими: лікарі др. Янович і др. Грушкевич, професори ґімназіяльні: др. Сабат і др. Демянчук, пралат Гордїевський, ректор духовного семінаря о. Ломницький, судовий радник Кульчицький, директор банку Губчак і маґістратський урядник Величко.

* * *
Всї с.с. Василіянки зі Словіти погинули.

Львівські часописи доносять, що підчас загального переполоху утїкало також около 30 сестер Василіянок з монастиря в Словітї перемишлянського повіта [тепер - у громаді Глиняни]. Підчас утечі попали ся разом з возами на поле, де з обох сторін падали гарматні стріли. Де двох бєть ся, — там третий... терпить. Так стало ся й тут. Гарматні кулї падали так густо, що ні одна зі сестер не лишилась живою.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 37, 30.03.1915 р. - С. 2-3.
, , , #краєзнавство, #листи, #спогади, #бранці, #станиславів, #словіта, #галичина
Фото: Відступ Ϻõcҝαлїв з Галичини із заручниками і "трофеями", 1915 р.

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

25/09/2025

З Новосандеччини. [про події на Лемківщині у 1915 р.]

Як по здобутю нашими війсками Перемишля, так і по відзисканю Львова, відбувають ся по тутешних лемківських селах торжественні благодарні богослуженя і манїфестації. Під проводом своїх українських сьвящеників, котрих тут доперва тепер в часї воєнних нещасть навчили ся люди любити і цїнити, сходять ся Лемки з сусїдних сіл з процесіями до одної церкви, де величаво і торжественно дякують Богу та просять, щоби Господь Бог хоронив їх і на дальше від мõcҝõвcьҝõї навали.

Такї процесіональні і торжественні величаві маніфестації відбули ся на св. Івана (7 липня с.р.) особливо прекрасно при великім здвизї народа в Матїєвій і в Ростоцї великій, де поприходили з процесіями люди з Лабової, Нової веси, Лося і Мохначки нижної. Даєть ся тут однак відчувати брак наших сьвящеників, бо ті, що є, з працї умлївають, коли їм приходить в недїлю чи сьвято обслужити кілька гірських громад.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 129, 2.11.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #лемківщина, #лемковина, #матієва, , #новосандеччина
Фото: Maciejowa, cerkiew Opieki Bogurodzicy, Henryk Bielamowicz

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

24/09/2025

3 Мостищини (лист до д-ра Здорковського у Відни). [про події в краї у 1914-1915 роках]

Утїкаючи перед Ϻõcҝαлямu, хотїв я їхати до Відня, але на жаль вже було за пізно і не було чим, бо конї, котрими я їхав, робили 3 милї денно, так що в Сяноцї вже зловили мене Ϻõcҝαлї і по довших короводах нагнали мене назад до Мостиск. В Мостисках застав я усьо зруйноване. Ϻõcҝαлї покрали усї річи, акти канцелярійні навіть з ями попалили. З річий Вн. П. Меценаса утримало ся лиш не много, що встигла слуга перенести до себе на Закостелє; решта - велика більшість - і усьо з канцелярії знищене i опалене. Навіть в хатї не можна було мешкати, бо з хати п. Кваківної зробили собі Ϻõcҝαлї формальний вихід на свої потреби. Поза тим спалили 3 каменицї і зруйнували усьо місто до чиста. З інтелїґенції застав я п. Помірка, котрого заходом утримано в порядку важнїйшї акти Народного Дому, і п. Чухраєву, у котрої я замешкав враз з жінкою.

Ϻõcҝαлї спостерегли зараз мій поворот і поворот п. Степана Байдали, зарядили слїдство, чи справдї орґанїзували ми Укpaїнcькux Cтpiльцїв, заборонили нам виїзджати, а навіть прийшли по нас і жандарми - нас арештувати. Ми оба знюхали чим то пахне, і дали знати ногам: п. Байдала в сторону Краківця, а я в сторону Немирова. Мене по дорозї арештували і завели до Городка, а відтам спровадили до Мостиск назад для справдженя ідентичности особи. По дорозї коло Цьвіржи використав я нагоду спочинку вартівників і утїк пораз другий, а сим разом у воду і в хащі, де перележав 2 дни, а відтак ночами з села до села утїкав дальше. Зразу по пустих хатах крив ся, а відтак скривала мене по черзї наша українська інтелїґенція в селах Віжомля, Мужиловичі, Підлуби, Яворів, Нагачів (під Немировом), де я був 5 місяцїв трохи в лїсї, трохи в селї. Доперва 16 червня с.р. увільнили мене наші війска, що перли Ϻõcҝαлїв поза Перемишль до границї і сейчас 18 червня я удав ся домів. По дорозї здибав ся я з п. Байдалою, що виставив голову з криївки.

В Мостисках зрадїли мною дуже Українці і Җuдu. Підчас утечі довідав ся я, що Ϻõcҝαлї визначили по 4 тисячі рублїв нагороди за зловленє мене і п. Байдали. Нашому лихови причинились Юзько Покиданець і мій сталий фірман Михайло Чухрай, котрі Ϻõcҝαлїв стало інформували про кождого Українця, а Покиданець побирав по 40 рублїв за кождого арештованого. Його заходам завдячує своє арештованє і вивезенє на Сибір з Українцїв п. Помірко і Михайло Лутчин, селянин з Соколї. Утїкли з Ϻõcҝαлямu до краю рубля з боязни перед карою Покиданцї, Михайло Чухрай, Мазурик, кількох Поляків з Мостиск, о. Копко, завідатель з Малнова (ҝαҵαԥ), о. Сїнкевич, парох з Серн (ҝαҵαԥ) і много инших.

В Мостисках повстала азійська холєра на велику міру: денно умирало по десять осіб так, що я перенїс ся до Негрибки. До Мостиск на разї їхати не вільно. В Мостискім повітї всюди панує холєра і якась страшна пошесть на худобу. Люди і худоба, яка ще остала, мруть там як мухи. Повіт від війни потерпів дуже. Дня 1 серпня с.р. їду до Керменд до війска. -

Любомир Данилович, канд[идат]. адв[окатський].

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 129, 2.11.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #мостиська, #мостищина, #львівщина, #галичина
Фото: Вулиця Панська в Мостиськах, 1912 р., polona.pl

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

22/09/2025

Лист з Перегінска, повіт Долина [тепер громада Перегінське, район Калуш].

Слава Ісусу Христу! Дорогий наш Сину Николо! Пишемо до Тебе сей лист, але Бог знає, чи Ти його будеш читати, бо вже 10 місяцїв минуло, коли ми мали лист від Тебе. Ми не знаємо, чи Ти ще там у Канадї жиєш, бо ми чули, що з Канади таксамо беруть до війни, то Бог знає, чи Ти ще при житю. А коли будеш той лист читати, то будеш собі пригадувати, що той лист ще мої родичі писали, але своїх родичів Бoг знає, чи будеш видїти. Ми в краю від години до години смерти вичікуємо, бо смерть кождому в очи заглядає. Бо відколи сьвіт настав, то ще такої біди і муки нїхто не чув і не запамятав, яка тепер у нашім ріднім краю, що Ти би не пізнав де наше село Перегінско.

Дорогий наш Сину Николо! Ми пишемо до Тебе того листа на Божу волю, або дійде або нї. Як дійде і як його прочитаєш, то будеш знати, що в нашім краю дїє ся. Бо як Ти ще був в краю, то Ти нераз чув, що люди просили Бога, аби війна і Бог людий покарав тою війною, а тепер Бога просять, аби тота війна швидко скінчилась, але мало хто лишить ся при житю, а хто й лишить ся, то таксамо запамятає.

Дорогий наш Сину Николо! Ми писали вперед до Тебе веселі листи, що ми здорові і що нам добре поводить ся, а тепер пишемо, що ми слабі і перепуджені і дуже зле нам поводить ся. Бо ми ще минулої весни гарно були повеснували і гарний хлїб був уродив ся, але ми вже нашої працї в осени не зібрали, а що троха були ми зібрали, то і то пропало через війну.

Як зробила ся чутка, що буде війна, то кождий ходив так як на огни. А потім прийшло, аби всї резервісти вибрали ся до 24 годин і дуже богато народу зібрало ся другого дня коло церкви, то пійшло зараз пятьсот самої резерви. То з процесією їх виправляли аж до Крехович, а потім таксамо знов прийшло до 42 року, то навіть з поля забирали людий від жінок та від малих дїтий. Наші оба зятї пійшли, а Твої сестри лишили ся вдовами і їх дїти сиротами, а у селї великий сум. Не мож було перейти через наше село, бо жінки пращали ся з чоловіками, а вони з своїми діточками, що на все сиротами лишають ся, а їх жінки вдовицями. То потім в селї аж лячно було, бо нїчого не чути, лиш завідня і великий сум: жінки плачуть за чоловіками, а дїти за татами. В недїлю церква порожна, бо мало хто в селї лишив ся. Боже, Боже! Аж не можу витримати.

Нашим селом ішли два рази прокляті Ϻõcҝαлї: перший раз ішли через 4 дни, але шкоди не робили. Як розложили ся за селом на Кудрявци, то в селї дуже напудили ся, а вони казали: "Вам нїчого не будемо казати, тілько скажіть, куда ваше війско пійшло". То хто не хотїв казати, того мучили та забивали і від того у селї зробив ся великий переполох, а потім пійшли далї. Як ішли, то аж земля гудїла, страшно дивити ся було, і ми чули, що здибали ся з нашим війском коло Рожнїтова, то страшно було слухати, як стріляли: від того стріляня земля трясла ся, хати здригали ся і вікна сипали ся, худоба ревіла, конї ржали, пси вили і кождий в хатї клячав і Богу молив ся, а у кого ще було чим сьвітити, то цїлу ніч сьвітив і нїхто спати не лягав і зі страху самі не знали, що мають робити. Одні по дворі ходили, а другі до ям ховали, що могли, але то мало що поратувало.

Другий раз, як ми вчули, що до нас ҝõзαҝu ідуть, то хто лиш жив, то напудив ся, бо тоті, що перший раз були зайшли, то досить надали кождому страху. Отже, як учули, що тоті ҝõзαҝu ідуть, то нарід зачав з села втїкати і втїкали, куди хто міг, куди очи несли, лиш аби утечи з села. То одні пійшли в Карпати, аж на [Осмолоду], а богато по ямах сидїло. Ті ҝõзαҝu як тота саранча відразу зачали робити збитки: найперше обрабували наше село і кожду хату, що їм під руки попало: конї, худобу і кури, а потім зачали палити наші хати і дуже збиткували ся і робили велике варварство над жінками і бідними дївчатами і нїхто не міг анї випросити ся, анї втїкати. І навіть шматє, котре добре, то забрали, а котре було гірше, то в огонь кидали. Нашого ксьондза вбили, жінкам і дївкам груди і уха відрізували, збіжа забрали і таке тепер у нашім краю і ми тепер належим до Põcἰї.

Ми були поховали 8 міхів бараболь до ями і то вишукали! Мн, Синку, тепер дуже слабі, а я ослїп на одно око з тої нужди. В селї голод великий і холод, бо їсти нема що, а палити нема де, бо половина села вигоріла, а хоч ще деякі хати лишили ся, то нема чим палива привезти, бо худобу забрали. Одягнути ся нема в що також, бо таксамо забрали, а гірше попалили. Кавалка хлїба ніхто би не купив, бо дуже дороге і то ще нема де купити, а хоч би і було, то нїхто не має крейцаря. Соли таксамо нема і не мож дістати, нафти таксамо нема, але трісками сьвітимо. Боже, Боже! Чи довго ми так будемо мучити ся?

Може Ти жиєш і може Тобі там добре, то Богу дякуй, щось втїк перед сим нещастєм, бо тут вже був би Ти певно не жив, були би Тебе давно убили. У нас була таксамо холєра, аж поки дуже не постуденїло. Ми би Тобі богато написали, але не вільно. У нас почти нема, але тут у нас був чоловік з Põcἰї і ми йому той лист передаємо. Скоро його дістанеш, то відпиши чим найборше, таксамо на Божу волю: або дійде або нї. Але абись писав на põcἰйcьҝuй край. І ще ми забули Тобі написати, що Василя Короля жінку взяли Põcἰянu і нїхто не знає що з нею стало ся.

Дорогий Сину! Просїть там Бога і ми тут просимо, щоби то нещастє нас минуло як найскорше, бо тут не до витриманя. Ми би хотїли написати до Петра і до Михайла Т., але не знаємо адреси і до Юстини Б. і до Гринька і до Михайла P., то як Ти з ними будеш, то се їм прочитаєш. І ще раз молїть ся разом Богу о спокій і о мир у краю.

Кінчимо писати, бо не знаємо і так, чи дістанеш сей лист. На другий раз ми Тобі більше напишемо.

Здоровимо Тебе сердечно, бувай здоров!
Твої родичі В. і Н. В.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 45, 20.04.1915 р. - С. 2-3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #перегінське, #перегінськ, #перегінско, , #рожнятівщина, #калущина, #галичина
Фото: Галицькі діти в Перегінську, 1916 р., Österreichische Nationalbibliothek

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

21/09/2025

Про події в Острові біля Радимна та у Перемишлі в 1914-1915 роках.

Лист з Острова, пов. Ярослав [тепер у ґміні Радимно, повіт Ярослав] до о. Бронислава Ґоцького у Відни:

Дорогий Тату! В нашій хатї був якийсь штаб, а Ϻõcҝαлї зза Сяну її острілювали і два ґранати впало до сальону. Церков стоїть. Хата дїрава стояла до Йордану. Ϻõcҝαлї розбили пивницю і розікрали всї річи: ліжка, зеркала і столи рубали і палили. Така сама доля стрінула і нашу красну читальню. Фабрика дахівок також знищена. Зі стодоли, стайнї, курника, шпихлїра і дзвіницї нї слїду. В церкві був мõcҝõвcьҝuй шпиталь війсковий, все сьвітло забрали Ϻõcҝαлї і всї річи, - остав тільки тетрапод в українськім стилю. Й.Смочкевич продав осталу корову за 50 рублїв, але йому ҝoзαҝu відобрали сї гроші. В осени була в селї холєра, котра богато наших людий перетеребила. Кароля Головача повісили Ϻõcҝαлї ще в осени - за то, що застрілив одного ҝoзαҝα. В Радимнї Μõcҝαлї також всї річи з плєбанїї вивезли в Põcἰю. Сава і Славко Панківський утікли з перемиського ґарнїзону по здачі Перемишля. Сава є дома, принїс на на памятку 2 хустини з прапора полкового.

Коли Костек був перший раз в Перемишли, вступив до епископа Чеховича. Сей дуже постарів ся, був ослаблений і згризений. Казав, що не пережиє тої війни. Зараз по занятю Перемишля впало до палати 30 донських ҝoзαҝἰв (найбільших розбійників) "шукати за Австрійцями", значить рабувати, причім епископа дуже зневажали. Доперва потім виєднав собі від етапної команди позволенє, що може не приймати простих вояків на кватиру. Колиж до Перемишля приїхав цap, мав мешкати в палатї епископа. Передтим зробили ҝoзαҝu стислу ревізію за бомбами, але то не перешкодило сконфіскувати яко "річи подозрілі" - запаси вина і меду. Та ревізія так епископа перестрашила, що пукла йому артерія в мозку і він нагло помер.

З Перемишля, з неволї, з острівських втїкло кільканайцять людий. Ганка Кубака пійшла до етапного команданта і їх прискаржила. Дістала за се від него в нагороду 10 нагайок - але казав всїх з Острова "уцїкінєрів" забрати і післав на Сибір. Разом з Перемишля втїкло 5.000 людий, а щоби було до рахунку, то о півночи зробили Ϻõcҝαлї лови, і чи був війсковий, чи ні - брали, аби брак заповнити.

Перeд приїздом цαря всїх радників судових, професорів і професорок повиганяли чистити улицї. Хто не хотїв робити, били нагайками: мущини діставали 24, панї 14 нагайок. Всїх виганяли витати цapя, але люди замикали ся в хатах і парада не вдала ся. В Põcἰю вивезли меблї "Руської Щадницї", д-ра Загайкевича, посла Лїбермана і инших. Самих фортепянів вивезли до 300.

рубрика
Газета "Свобода", Рік XXIII, Ч. 129, 02.11.1915 р. - С. 3.

, , , #краєзнавство, #газети, #листи, #острів, #радимно, #ярослав, #перемишль, , , ,
Фото: Музика на вулиці Перемишля під час põcἰйcьҝõї облоги, Österreichisches Staatsarchiv

[примітка: продовження серії публікацій про долю нашого краю в часі Великої війни 1914-1918 років, стилістику зберігаємо]
©️ HistoriaUcrainae, Дозволяється поширення публікацій ч-з "поширити" без обмежень. Копіювання і дальша публікація будь-якого тексту чи його частини - за нашої згоди із вказанням нас як джерела.
Пишемо про локальну історію та генеалогію... Більше вісток з минулого рідного краю шукайте тут:
https://www.facebook.com/HistoriaUcrainae
https://www.facebook.com/HistoriaLoci
А підтримати наші краєзнавчі проєкти можна тут: https://www.privat24.ua/send/gc7ij

Роман Саган - локальна історія і генеалогія

28/09/2025

28/09/2025

27/09/2025

27/09/2025

26/09/2025

25/09/2025

24/09/2025

22/09/2025

21/09/2025

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category