10/10/2025
Чоловіки переживають горе інакше. І ця інакшість часто робить їхній біль невидимим для інших.
З дитинства багатьох хлопчиків вчать триматися, «не плакати», бути сильними й мовчазними. Коли приходить втрата, чоловік не завжди дозволяє собі сльози чи відкритий відчай. Його горе може ховатися у тиші, в роботі «до знемоги», у безсонних ночах із телефоном у руці, у різких словах або навіть у віддаленості від тих, кого він любить.
Це не означає, що він не страждає. Навпаки. Часто біль чоловіка прорізає ще глибше саме тому, що він не має безпечного простору для його вираження. Його можуть не зрозуміти: «ти ж сильний», «час лікує», «потрібно рухатися далі». Але горе не минає за календарем, воно змінює хід усього життя.
Чоловік може проживати втрату через дію — ремонтувати, будувати, брати на себе обов’язки. Це його спосіб тримати світ від розпаду. Але за кожним цим рухом стоїть біль, який він не вимовив уголос.
Їм теж потрібне право на сльози, на тремтячий голос, на мовчання поруч із кимось, хто не вимагає «зберися». Бо горе не робить чоловіка слабким. Воно робить його живим.
І, можливо, найцінніше, що ми можемо дати чоловікові у втраті — це бути поруч, не тиснути порадами, не вимагати сили, а дозволити йому бути справжнім. Бо його горе не гучне, але воно справжнє, глибоке і вартує простору, де його можна прожити.
