
23/01/2025
Цей пост не про собак чи котів. Це про суп, борщ і мою першу сесію.
Десять років тому. Перша консультація. Сиджу така за ноутом, хвилююся, клієнтка щось розказує, а я роблю вигляд, що професіонал 😅. Вдома тихо, всі попереджені, що я працюю. І тут…
– Іра! Що готувати? Суп чи борщ? – заходить мама.
Я жестом показую: "Не зараз, мамо 🙏". Вона дивиться, думає, що я глуха, і підходить ближче.
– Ну так суп чи борщ? 🍲
Я вже вся червона 😳, клієнтка на екрані, я жестами мамі: "Вийди, будь ласка 🙌". Але мама в образі:
– Ти там що? Працюєш? На комп’ютері? Робота – це коли з дому виходиш! А не оце… 💻
Вимикаю звук, швидко вибачаюсь перед клієнткою 🙈 і шепчу мамі: "Мамо, я заробляю гроші, давай потім! 🫠" Але всередині я вже трясусь.
Тоді це здавалося катастрофою. Сором, нерви, відчуття, що перша сесія – це і остання 😟. Але я продовжила. Довела ту консультацію до кінця, і знаєте, що зрозуміла?
Мама – це мама, а моя робота – це моє 💪. І ніякий суп чи борщ не завадить мені робити те, що люблю ❤️.
От тепер пишу й сміюся 😂, а тоді було зовсім не смішно. А у вас були такі моменти, коли доводилося захищати свої мрії? Розкажіть! 🌟