02/03/2026
Давайте знайомитися.
Я родом з Ужгорода. Батьки приїжджі, тато з Полтавської області, мама з Львівської, тож я точно не класична закарпатка. Хоч народилася і виросла тут, в університеті й після мене вперто називали полькою. Іронія: своя — але ніби з легким акцентом “не зовсім”.
Я прожила в Ужгороді більше 50 років.
Тут я народилась і вчилась, закінчила університет.
Працювала більше 20 років, пройшовши шлях від участкового гінеколога до кандидата медичних наук та роботи в обласній гінекології.
Я повертаюсь кожного разу і помічаю, що нічого з часу мого відʼїзду не змінилось.
Тут звіряють годинник по людях, що ходять тими самими маршрутами, що й ви роками.
Тут практично усі один одного знають і вітаються.
Ті самі улюблені прогулянкові зони, ті самі улюблені кафешки, де знають все про твої смаки.
Можна після роботи вискочити на термали, а на вихідних на лижі тут чи за кордон.
Все близько і все знайомо до дрібниць.
Вихідні- це завжди посиденьки з друзями чи кумами.
Тепло. Затишно. Класно.
Можна подурачитись разом з дітьми, і ніби повернути час назад.
Але на кілька днів, хоч люблю це місто.
А потім знову мені не вистачає ритму мегаполісу, і я радію що переїхала в Київ.
А які емоції у вас, коли ви повертаєтесь в місце звідки родом?
