06/02/2026
Про чаші на йозі.
А точніше — про їх відсутність на моїх групових заняттях.
Сьогодні хочу трохи прояснити цей момент, бо питання виникає регулярно.
Традиція використання тибетських чаш походить не з класичної йоги. Їх коріння — у гімалайських регіонах, у буддійських ритуалах, медитативних практиках та звукових церемоніях. Це окрема, самостійна традиція роботи зі звуком, вібрацією та увагою.
У класичних текстах йоги — немає згадок про чаші як інструмент практики. Йога працює передусім із тілом, диханням, увагою та свідомістю. Звук у ній присутній, але здебільшого у формі мантр, ритму дихання або внутрішньої тиші.
На моїх групових заняттях я не використовую чаші свідомо.
Під час шавасани я завжди супроводжую практику голосом. Для мене це спосіб м’яко провести людину всередину: через слова, паузи, дихання, відчуття тіла.
Це не «проти» чаш і не «за» — це просто мій шлях у викладанні.
А вам ближче шавасана в тиші, під голос чи зі звуковим супроводом?
Цікаво почути!
