charis_asgard, Vinnytsia (2025)

26/10/2024

I see people often confuse being (chronically) tired with burnout.

yes, long hours, high expectations and always on definitely play their part in burnout. Yet in my opinion they cause tiredness but they do not burn you to the ground, and all you need is a good rest.

UNTIL you have other factors that play a crucial role in burnout:

1) meaningless -- you do not see the real MEANINGFUL purpose for things you do. "The company needs it, and I need money" is a meaning on a very short run for many people. You can invent the purpose that is important to you (and just to you) like "I make money to save stray cats in my spare time" - and then you'll definitely last for longer.

2) lack of recognition. When you are not noticed for your achievements and the great things you do (especially in lack of purpose) -- it's a head shot for your motivation.
And when I say recognition - I do not mean praising. It's a good word from the manager, "wow" from colleagues, possibility to discuss what you did and not get feedback "stop showing off/whineing". The well deserved salary raise or premium is good too as an addition to people seeing your success...

3) ... and supporting you in failures. If you cannot talk to your colleagues about challenges you face (for any reason) it will add to your burnout a lot. Having even one friendly person in the team or company you can talk to about almost anything work related (or even personal that affects work) mitigates this factor.

4) too much ambiguity, unclear requirements and not set deadlines. Usually this s**t comes in a bundle with the previous three and becomes a final drop.

is my perspective valid?
what do you think about that?

p.s. on the video it's me practicing the transfer of tattoo sketch on skin)

———
Hi!
I provide coaching and psychological consulting sessions (6 years of experience).
if you need one - DM me ☺️

23/10/2024

Вінничани, та ті хто можуть добратися до Вінниці 24 жовтня (завтра) - ви можете зробити тату за 400 грн (матеріали)

Я зараз проходжу навчання татуюванню в чарівної майстрині Ольги в Вінниці і мені на завтра (після 12 дня) потрібна модель. Якщо в вас є задумка і мало грошей - є я )
Ольга керуватимемо процесом, тож не дасть напартачити.

В поки я тренуюсь на штучній шкірі, вчора вчилася робити контури та штрихувати (забула назви)
Оце моя перша робота )

#татуювання #модельтату

22/10/2024

Що ж, я добралась до свого навчання татуюванню з )

Страшно цікаво!

01/10/2024

Деяким людям варто повчитися людяності і підтримці у Chat GPT...

Це ми з ним моє резюме мучали, я з нового року ніяк не могла сісти і його переписати по нормальному.
Вчора сіли, сьогодні дописали ☺️

А ви що як?

23/08/2024

"Comfort zone" is NOT COMFORTABLE.

I hate misleading naming. Someone might say that I'm obsessed with precise terminology, I always look for words that reflect the concept in the most accurate way.

so on Wednesday having an inspiring and thoughtful dialog I remembered once again the most misleading concept I've ever heard of:
so called "comfort zone".

issue with it is that comfort zone is about anything BUT comfort.
it's zone of fear, doubts, regret, guilt, shame, and feeling miserable.

the paradox is that really comfortable space doesn't keep you hostage - you can easily go out for experiments and get back for rest and reprocessing, and you do not have a slightest thought like "oh, I'm stuck, I need to get out". it just don't come to you mind when you have found your really comfortable zone.

but the space that people usually adress as "comfort zone" is actually the zone of familiar suffering: you know it, you can tolerate it, you know what to do if it gets worse.
Paradoxically you feel safe there. Not because it is safe and free of pain, but because it's known and manageable (as you think of it).
It's like domestic abuse: you know what to say to your partner, when they get mad, and you can lock yourself in bathroom in case of emergency. And you feel ashamed, willing to leave, but you are too afraid "what if it will be even worse? what if lock in another bathroom won't work?"

Can you blame the person for this?
Sure, _you_ can, but you know, life has a really twisted sense of humor 🤨

so. back to the meaning behind "comfort zone" that we often use, trying to describe disturbing yet manageable situations we are stuck to, not having resources to change and/or hoping that it will get better somehow.

I would call it "zone of accustomed suffering" or "familiar uncomfortable zone" as it reflects meaning behind it properly...

What do you think?

19/08/2024

I have borderline personality disorder,

at least my psychiatrist confirmed it in 2020 (I was suspecting it starting 2018).

Later, in November 2023 I was diagnosed with . It was ironically fun, as being a consulting psychologist I made YouTube streams about BPD and in 2020 while making them I came to the conclusion that BPD is not actually a disorder.
It is a maladaptive coping strategy that a person with a VERY NERVOUS SYSTEM (in Ukrainian it sounds really fun, "дуже нервова система") develops in response to an unfriendly environment.
In other words it's some kind of complex posttraumatic disorder, .

Being really deep into the BPD topic and having multiple clients with confirmed diagnoses, eventually I come to the conclusion that actually no personality disorder is a disorder. All of them are adaptations, developed by children to survive. As children do not fully understand the complex context of life events, they develop different strategies based on their interpretation.
The only predictor of what disorder may be developed - it's the energy management system of the person. Having high energy and easily restoring it, a person most likely will develop histrionic, borderline, or obsessive compulsive ones. Having low energy and slowly recharging, a person most likely will develop schizoid or avoidant ones...

And for all them there is a way to make symptoms easier and a person's life much better. But it's hard and takes a lot of time, as attempts to change usual response are unconsciously considered life threatening, so the human psyche is trying to avoid it at any cost.

this long post may be considered a support to anyone struggling to change their behavior and failing. It's okay, because your brain sees other ways of acting as a death sentence. You are not stupid, you are not no good, it's just not enough to understand what is wrong, you need a lot of time to convince your brain that it's not dangerous.
You are doing great, keep going!!!

PS. On the photo is my arm after rescuing my cat from another aggressive cat. My ovn cat did it to me, and I cannot blame her as she was scared to death.

14/10/2023

Чому психотерапія із людьми із межовим розладом особистості (borderline personality disorder, пограничное расстройство личности, ПРЛ) є такою важкою?

(Доречі, на мою думку краще казати "людина із МРО", а не "межовик" якийсь, бо цей розлад НЕ визначає людину, це просто кривувата адаптація на основі особливостей ЦНС, яку можно коригувати, угу)

Давно вже хотіла написати про це, але то часу не було, то не до того, то те, то інше...
Нема кращого місця, ніж старий добрий плацкарт в потязі до Києва )

Тож почнемо.

Якщо дуже коротко -- бо то є випробування на межі (а часто і поза межою) психічних можливостей як психотерапевта, так і клієнта.

Якщо довго, то це буде, мабуть, не одна стаття, а декілька, в яких я поступово вибудую детальну картину, що ж коїться із клієнтом в психотерапії.
Маю зауважити, що я спиратимусь не тільки свій особистий досвід як клієнта та психотерапевта, але й на дослідження та матеріали, які мені трапили останніми роками під час дослідження цієї теми.

Але спочатку я зауважу деякі факти, які, на мою думку, є важливими для діагностування МРО, хоч они і не перелічені в офіціальних критеріях. Це важливо для розуміння того, що я писатиму далі, але пам'ятайте, що ці критерії НЕ визначають МРО, вони лише доповнюють список симптомів із DSM-5 для більш точної діагностики.

Перше. Людина із МРО дуже жвава, енергійна, "душа компанії". В неї дуже багато енергії, вона буквально підзаряджається (по відчуттям) поряд із іншими людьми.

Друге. Людина із МРО дуже погано розуміє власні емоції, вона буквально не може сказати, що зараз відчуває, вона погано розрізняє відтінки почуттів (тривогу, злість, гнів, сум, втому!!! вона може вважати за одне й те саме)

Третє. При цьому людина із МРО вльот зчитує наймаліші зміни в емоційному стані іншої людини, яки зазвичай миттєво поділяються на дві категорії - безпечні і небезпечні (гнів, смуток, туга, втома, тощо). Небезпечні викликають миттєве бажання робити щось, щоб людина перестала це відчувати. Маю сказати, що вони досить ефективні в підтриманні та покращенні настрою людей, ага.

Четверте. Людина із МРО не відчуває страху, вона просто не розуміє, що це, коли мова про неї, і в той же час легко визначає, коли інша людина боїться. Я дуже часто чую "я нічого не боюсь, правда". Відчуття, яке б інші люди могли назвати страхом, людині із МРО можут видаватися збудженням, ажітацією, тривогою, злою радістю, "прєдвкушенієм". Та навіть любов'ю. (Ага, це винос мозку)

П'яте. Коли з якоїсь причини людина з МРО ізольована від можливості "живого спілкування" із людьми, вона починає відчувати незрозумілу напругу, яку деякі люди часто описують як "внутрішня пустота". В такому стані людина стає дратівлива, може наражатися на сварки, зачіпати оточуючих, сратися в чатиках, коментарях, пабліках. Як тільки поряд з'являється будь-яка людина, це почуття зникає.

Шосте. Будь-яка напруга у спілкуванні та міжособистісній взаємодії викликає в людини реакцію "все пропало". За цим, часто, слідує грандіозний скандал. Чому так, я опишу якось потім.

Сьоме. Але мабуть одне з найголовніших: хамелеон, актор, "тисяча масок". Людина з МРО може прямо казати, що не розуміє, яка вона насправді, бо поруч з різними людьми вона абсолютно різна, по разному себе поводить, реагує, навіть манера говорити може мінятися.

Наче нічого не забула, потім додам, якщо згадаю.
Ще раз зазначу -- це не діагностичні критерії самі по собі. Це додаткові штуки, які можуть допомогти відрізнити МРО від кПТСР, РДУГ, РАС та навіть шизоїдного розладу особистості, обтяженого травматичним досвідом (було в моїй історії і таке).

І, мабуть, я таки буду робити вікіпедію )))
Бо ну не можу я писати "гладко-велико", в мене думки скачуть. Я навчилась їх причісувати і якось систематизувати, щоб було зрозуміло, але... але )

Далі буде...
але для цього я потребую вашої уваги та відгуків, задавайте питання )

#ПЛР #закулисье

25/03/2023

Це я на станції Слотердейк. Зараз 8:45, мій автобус їде о 9, з дому я вийшла о 8:07, чекала автобус на зупинці до 8:22. І Гугл, і GVB (транспортна приложуха) показували, що якщо я і попаду на Слотердейк, то о 8:59, якщо буде моя вдача. А так о 9:17, ага.

Здавалось би, про що цей допис?
А він про те, що мені знадобилось 9 місяців, щоб трошки порозумітися із місцевим транспортом, та знати, що від Амстердам Центраал кожні 3-5 хвилин їде потяг через Слотердейк, і їде 5 хвилин. Цього мені не показував ані Гугл, ані транспортна приложуха, точніше вони показували неоптимальні потяги, які приводили мене на місце о 9:15, ага.

Це моторошний та плутаний пост про те, що курвить вимушених переселенців найбільше - ти ніхуя не розумієш, як тут все працює. І треба щонайменше півроку, щоб почати орієнтуватися хоч наполовину так, як було вдома: де магазини, де що краще купувати, де смачна кава, як встигнути, коли часу обмаль, як домовитись із лікарем, куди іти, коли тече кран, тощо.
А потім закінчується контракт на аренду, або тебе виганяє приймаюча сім'я, або джобцентр не апрувить житло, або ще якась їбанина, і ти переїзджаєш, і їбаніна починається знов...

Так і живемо 💙💛
І це ніхуя не рай, навіть коли є робота і живеш не в ангарі (а буває і так)

#люди #українцізакордоном #українапонадусе

24/01/2023

За гроші не можна купити щастя, але можна купити медичну страховку, комфорт та психотерапію... А це є наразі вкрай необхідні (хоч і не достатні) складові щастя, якщо ви відповідальна людина з айкью вище 110...

#нотаткинабігу #закулисье

15/11/2022

Не всі психологи однаково корисні

Що не так із підкастом Субботи про РДУГ

#прл #рдуг #сдвг

21/08/2022

Природа настільки очистилась, що з мене рветься внізапний текст про психологію. А душить душі чарівнії пориви я не звикла, тож тримайте.

Для тих, хто завжди поспішає, коротенький зміст, який зводиться до банальшини:
"Визнання фактів зберігає купу грошей та кілометри нервів". А ще знімає потребу в безлічі психотерапієгодин, але то таке, то для слабаків )

А тепер, коли поспішаючі побігли далі, ті, хто залишився, перейдемо до міркувань.
Всі чули фразочки кшталту "просто визнай вже, що"... і далі щось такеє, що ти маєш швиденько визнати і життя твоє одразу типу налагодиться (ніт). Але ніхто не пояснює, що такеє то "визнай", як його їсти і головне -- а що б***ь з цим визнанням робити потім.

Ітак.
Почнемо.
Що то за звір такий "Визнай"?

От на вулиці дощ іде. Це важкувато заперечувати, бо як вийдеш без парасольки, то одразу змокнеш. Не виходить заперечувати.
А от взяти, наприклад, "я -- дурний".
А покажіть мені людину, яка от так с ходу визнає, що вона -- йолоп, якого ще світ не бачив? Я таких не бачила ) Гадаю, що ви теж не бачили, але скрізь бачили людей, які постійно доводять, що ні, вони не йолопи.
Але давайте просто уявимо таку людину, яка от раптово (мабуть головою вдарилась) такая "бляяя, який же я довбень! Ні, ну правда ж довбевнь... Отримав дві вищи освіти, бо хотів довести, що не дурачок. Спочатку мамці доводив, потім вчителю в універі, потім роботодавцю... Набрав тих навчальних курсів, як собака блох, хоча насправді то потрібні мені були лише оті два, на які я не пішов, бо вони були дешеві... А я ж то гадав, що хороше буває тільки за великі гроші... А ще скільки часу витратив, сперечаючись с дурнями, ой мама дорога, я ж гадав, що я розумний, можу їх чомусь навчити хорошому, переконати..."
Самознищувальний текст можна продовжувати нескінчено за своїм смаком, головна ідея все одно буде та, що "я зробив стільки дурні, намагаючись довести, що я мамкин розумничок"...

Або, оце моє улюблене: "я маю бути хорошою дитиною своїм батькам, вони мене по справжньому любили, але я такий мудак, що допамагало лише пиздити".
Тут починаються в'єтнамськи флешбеки (не знаю, як у вас, у мене починаються) і аж очі розбігаються, навіть не зрозуміло -- а що тут визнавати то треба? Що я погана дитина? Що вони любили? Що пиздили, бо я дурень? Не зрозуміло навіть, с чого почати...

А давайте почнемо з того, що вони вас не любили. Ага. Оці ваші батьки вас не любили. Тут вже в мене інші в'єтнамські флешбеки, мабуть їх мав кожен, хто хоч раз спробував заперечити авторитет та любовь батьків.
Тож уявимо собі таку абстрактну людину (безумовно наволоч, бо батьків треба любити... любити, я сказав!), яка така собі сидить і промовляє (мабуть теж головою вдарилась сильно): "але ж вони мене не любили... вони просто вирішували свох задачі, їм було треба удавати, що вони "нормальна сім'я", от вони і завели дитину... а що з нею робити -- не знали. Бабці сплавити не вийшло, але ж діти -- то діти, вони непосидючи, галасливі, особливо малі... от і робили все, що було можна (а за їх гадкою можна було все), щоб заткнувся та не мішався... І не треба було намагатися заслужити їх любов та визнання... Я ж не намагаюся з черешні яблок зірвати. А там не виросла любілка, нічим було любити. Так, життя скрутне було, жорстоке, не відросла любілка, але дитина то чим винувата? Я чим винуватий, що вони отакі упіздні? Чому я маю доводити, що я заслуговую на любов, повагу, увагу... вони мене не любили, коли говорили, що роблять щось задля мене. Особливо вони мене не любили, коли пиздили, щоб "людиною вирос"... Вони. Мене. Просто. Не любили."

Всіх захистників батьків та інших "вони робили що могли" прошу пройти далі та не товпитися.

Уважний та обізнаний читач вже здогадався, що це "прийняття" -- це те саме, що відбувається, коли людина перестає борсатись, та, визнавши дійсність, падає в депресію. Бо валиться вся картина світу, що була вибудована раніше, те, що здавалося сталим, мов скеля, виявляється просто власною неготовністю визнати реальність. Ну і ще (здебільше) всякою їбаниною, яку в дитинстві насадили оточуючи, а прополоти нема кому...

Тож переходимо до другої частини нашого балету:
Ну, припустимо, визнали ми щось такеє, що дуже не хотілося. Ну там, що в вас великий ніс, криві зуби, волохаті ноги, або ви дуже громко регочете над несмішними жартами. Ну і з батьками все було не так добре, як хотілося б. Або хлопець робить не теє і не так, як вам треба... ну або дівчина, або небінарна істота, то не суть.

І що тоді робити? Ну, окрім як лежати на полу і страждати.
Подивитися, що тепер з оцім визнанням сталося з вашим світом. Як він змінився? І що ви можете з цим спробувати зробити?

На цьому кроці дуже багато людей падає в ту саму пастку, в яку падали і раніше, але начебто ж вони визнали, тому "ви не поняли, єто другое!"
І починає людина мріяти, що вона там, не знаю, доведе батькам, що вона розумна, що хлопця можна вмовити поводитись так, як треба, що роботодавцю можна довести, що його поведінка з підлеглими веде до пиздецю і так далі...
Стоп.
От просто СТОП.
Якщо в ваших планах на майбутнє є щось на кшталт "він/вона/вони все зрозуміють, треба тільки знайти вірні слова" -- ви заходите на нове коло, не треба так.

Тож. Питання ставимо так:
Що я ГОТОВИЙ робити, щоб ЖИТИ далі ось з цим. В умовах, що воно не зміниться і буде зі мною назавжди? На що я готов піти, які зміни, які зусилля готов покласти?

Наприклад:
"Так, я дурень, але я краще зосереджуся на оцьому проекті, бо він мені цікавий, і знань вистачає, і колеги допомагаючи, все одно все на світі я не вивчу, та й все мені і не цікаве".
"Так, ніс в мене завеликий, але я ж знаю, що оцім людям подобається, а всім я все одно не зможу подобатись... може й не треба нічого з цим носом робити"...
"Батьки мене не любили. Я не можу їх змінити. Мені дуже боляче, я не можу зараз проводити з ними багато часу, бо це нагадує мені про моє дитинство. Але я готовий надсилати їм гроші та знайти людину, яка буде їх доглядати"...
"Ну отакий в мене партнер... Чи готовий я змиритися з його особливостями і жити з ним отаким? Чи його особливості для мене занадто?"

І коли ви знайдете відповідь на питання, як ви готові жити в дивному новому світі, задайте головне питання "Для чого я збираюся все це робити? Щоб що?"
І як тільки в вашій відповіді є "для того, щоб вони/вона/він" або щось такеє -- робіть глибокий вдих і промовляйте собі "наша пісня гарна й нова, починаймо її знову" )))

Ну і маленьке зауваження для тих, хто вважає, що має все зробити сам і правильно:
Любі хлопці, дівчата та інші котики та створіння -- якщо б все це було б можна просто сісти і зробити, то психологи були б не потрібні )
Самостійно зробити все це можна, так, але це буде ітераційний процесс, і просто сісти і все порішати за один разик ви не зможете. Бо кожне таке визнання буде тягнути за собою інші факти, які ви не визнавали, то ж процесс тривалий і багатокроковий.

Як я нещодавно сказала комусь: "Розуміння -- це не стан, це процесс" )

Десь тут я, мабуть, і полишу писати, бо вже видохнулась )
Хто дочитав -- молодець, поділіться, будь ласка, враженнями та думками ❤️

#пограничноерасстройстволичности #ПЛР #прл

13/07/2022

Селфі людини, яка прокинулась о 6, більше не змогла заснути і поїхала на роботу о 7:30...

А два місяці тому я переймалась, що мені на роботу на 8:30... До роботи мені півгодини, якщо що 😅

#закулисье #моргенмуффель #погромист #ранок #нароботу

charis_asgard

26/10/2024

23/10/2024

22/10/2024

01/10/2024

23/08/2024

19/08/2024

14/10/2023

25/03/2023

24/01/2023

15/11/2022

21/08/2022

13/07/2022

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share

Category