What are the opening hours?

Monday 09:00 - 23:00 Tuesday 09:00 - 23:00 Wednesday 09:00 - 23:00 Thursday 09:00 - 23:00 Friday 09:00 - 23:00 Saturday 09:00 - 23:00 Sunday 09:00 - 23:00

https://www.facebook.com/101622238569327/

Банний простір "Паровіри"

Home
Ukraine
Vorzel
Банний простір "Паровіри"

Паровіри. Тепле місце сили. Територія трансформації духу і тіла. Чиста і світла баня🔥🪵🌿💧 Welcome.

Ми сприймаємо баню як сакральний процес очищення тіла і духу. Наша парна - це місце сили, простір для перезавантаження. І ми дуже хочемо, щоб до нас йшли люди, яким близьке саме таке бачення бані.

У нас тихо, чисто, усамітнено. У нас добре самому, добре з близькими і навіть з маленькими дітьми.

Ми, напевне, перша в Україні баня з повноцінним дитячим куточком. Всі гарячі і потенційно небезпеч

ні предмети сховані або загороджені.

Ми топимо нашу баню дровами, воду для купелі беремо зі своєї скважини, у парній у нас постійний доступ свіжого повітря, а з диванів не хочеться вставати.

А ще у нас є тераса. Велика. Закрита. Гарна. А на терасі - медитативна гойдалка. Ми називаємо це місце банним порталом паровірів.

Баня у нас невелика - максимум 8 дорослих. Територія закрита. На ділянці багато величезних дубів.

Дуже просимо, не несіть до нас алкоголь. Приходьте в баню очищатись. Вона у нас жива і може багато вам дати.

29/07/2025

Хочу третю дитину.
Серйозно.

Пише після відпустки наша Юля Дячук)

І це мене дивує. Або навіть не так: не дивує, а я не розумію, чому і звідки це хочу.

Ще два роки тому були моменти, коли я ледь не проклинала своє материнство. Я плакала від безсилля, кричала від втоми і люто зціплювала зуби, намагаючись стримати свій гнів і не порвати їх, до біса, на шмаття.

Мені здавалось, що бути мамою це - найважче, що може бути.

Власне, так мені здається і зараз, але я все одно хочу третю дитину))

Семенові виповнилось 9.
Марусі 6.
Вони дуже прикольні малі.

Останніх пару місяців мені як ніби пороблено. Я щодня їх все більше люблю. І це не просто банальні слова. Я дійсно це відчуваю. Мене просто плющить від материнської любові.

Хочеться весь час обійматись.
Дивитися, як вони сплять.
Дивитись разом кіно.
Їздити на велосипедах.
Читати їм перед сном.
Слухати їхні діалоги.
Жити разом з ними їхнє дитинство.

Боже, якби ж то хоч на трохи спинити час і зробити так, щоб вони так швидко не росли. А ще краще - повернутись туди, де вони були меншими, а я хотіла одного - щоб вони стали більшими))

І в мене на цю тему до вас запитання.

Чуєте, мами і тати, а у вас як - так само? Разом з тим, як ростуть ваші діти - ваша любов до них також росте?

Чи це у мене вже затягнувся період самотності і я переношу на дітей якісь свої нереалізовані бажання і непрожиті почуття?

І, так, щоб ви, бува, не подумали, що ми живемо в світі рожевих єдинорогів🦄

З темною стороною материнства у нас все окей: я часто на них кричу, регулярно обзиваю трутнями, не рідко буваю такою лютою і такою втомленою, що ледве втримую у роті зовсім не дитячі матюки і мене ну дуууууже вибішує той срач, який вони творять кожну хвилину свого життя.

А ще у мене є подруги.
А у тих подруг є діти підлітки.
І я часто сміюсь і плачу, слухаючи про той хорор, який на мене чекає вже через пару років.

Але … я все одно хочу третю дитину)

Зачати. Виносити. Народити.

І якомога свідоміше і світліше проживати кожен етап її дитинства.

Дитинства, яке минає.
Швидко, як літо.

P. S. Найкращого тата тій третій дитині я хочу, звісно, також. Але якось тихо, спокійно і зараз як ніби й не дуже. І без нього багато роботи))

Тож хай, коли прийде час, його знайде її душа. Знайде і приведе до мене🕊️

22/06/2025

Так виглядає щаслива жінка, яка у день Великого Літнього Сонцестояння зібрала для нас кошик звіробою🌼

19/05/2025

Вернулася з Карпат.
Поки що тільки тілом, пише наша Юля.
Пережила там найсвятішу холодну воду в своєму житті.
Розкажу.
Пізніше.
Хай-но розкладу то все по внутрішніх душевних поличках🧘🏻‍♀️

07/05/2025

- Вадік, це витончена банна еротика, а не брудне порно в пару🐰🍓🤓

Щойно ви прочитали фрагмент особистої переписки нашої Юля Дячук ))

Це вони з телевізійним екс-колегою обговорювали наші банні рілзи.

Писав мені Вадік, пише наша Юля, шо я митець і молодець:

- Дивлюсь тебе, Дячук. І не просто дивлюсь, а ше й тішуся. Бо красіво і талановито. Отак.

Що я вам скажу, браття і сестри?

Люблю я це діло ( коли хвалять), грішна.

А ше більше люблю знімати. І зніматись. І писати. І монтувати

Творити, одним словом, відео контент.

Але зараз вистачає часу тільки на якусь оперативну банну PR рутину. Те, що швидко, коротко і по суті.

Бо я не знаю як у вас - а у мене якийсь тотальний п..ць із часом. Справ і планів - на мільйон. Часу - на тисячу.

Мені моя вчителька з фортепʼяно, яка дуже православно уцерковлена, каже, шо десь там написано, що це перед кінцем світу так має бути. Шо вже давно нас попереджали: перед Великим Тотальним Фіналом - час буде сильно скорочуватись і прискорюватись.

Якщо це так, то за моїми субʼєктивними відчуттями кінець світу має до нас нагрянути десь з дня на день))

Це тільки у мене так? Чи ви також це відчуваєте?

Що це, люди добрі, з нами і з нашим часом не так?

Чому, мзфк, Бах зі своїми 20-ма народженими і 12-ма вижившими дітьми встиг створити цілий музичний всесвіт, а я зі своїми двома вже другий рік не можу навіть почати нещасний (щасливий) власний ютубчик?

Написала вона і поставили три крапки…

Тема не закрита, але мушу бігти, бо в дітей закінчився урок фортепʼяно.

Маленькими свідомими кроками… топчимося на місці🤓

05/05/2025

Була я колись на церемонії Аяваски. Взяло мене тоді знатно)), пише наша Юля Дячук

Таке відчуття було, шо боженька спустився з неба і каже:

- Ну, шо, Дячук, бери ручку і пиши. Це твоє домашнє завдання. Почнеш так жити - буде тобі щастя і здоровʼя))

І наступного ранку, коли я повернулась у нашу 3D реальність, я взяла ручку і записала. Вийшло 7 пунктів. Тепер це як мої персональні заповіді.

Про одну я вам колись вже писала. Вона - моя улюблена, черверта:

Сміливіше проявляй почуття.
Іди, де страшно, що буде боляче. Може, буде, а може і ні.
Якщо буде - проживай цей біль.
Їж його.
Через нього ти ростеш.
Цього хоче від тебе життя.
Живи.

А сьогодні напишу про шосту.
Вона лаконічна, але в ній - цілий світ.

Після майже чотирьох років роботи в бані - кажу вам це впевнено і авторитетно:

Жінка - жива вода.
Памʼятай це і очищай себе💧

Маленькими свідомими кроками йдемо вперед.

Вперед і вгору🐾

15/04/2025

Дзинь.
Вам прийшло нагадування.
Цей четвер - Чистий💧

Нашої Юлі в бані не буде.
Буде робити четвергову сіль.

А ви - можете бути.
І ми би навіть сказали - маєте.
Бути.

Але не скажемо)

Бо всі ми вже дорослі і де нам бути і що робити - вирішуємо самі🧘🏻‍♀️

Світлого і чистого всім Великодня✨

20/03/2025

Розміняла пʼятий десяток.
Так дивно.
Ніби не про мене, пише наша Юля Дячук

Вчора взялася писати про це текст і на половині кинула.

Не йде.
Не хочу.
Не буду.

Мені вже можна.
Я вже доросла.
Мені сьогодні 41.

Зранку дістала карту.
Туз Води.
Рухайся в потоку.

Якщо ви дочитали до цього місця, то це і для вас послання. Ловіть.

«Сейчас вы можете плыть, доверяя тому, что жизнь поддержит вас в вашей расслабленности и принесет вас точно туда, куда вы хотите идти.

Позвольте этому чувству доверия и расслабленности возрастать в вас все больше и больше.

Все, что происходит, происходит именно так, как и должно происходить»⚛️

Світлого нам всім Рівнодення.

Кльово, що я народилась саме сьогодні🤓

Маленькими свідомими - вгору і вперед.

17/03/2025

У цей четвер, 20.03 - Весняне Рівнодення - початок Світлого Сезону✨

Народиться щось нове.
Відродиться щось світле.

І наша з вами реальність почне творити нову себе⚛️

Підіть у цей день на природу.
Хоча б на трошки.

Подихайте.
Побудьте.
Побачте.

Відчуйте, що ми з вами - частини грандіозного Живого. Атоми і молекули незбагненної Реальності.

Так, так, я в курсі, що ми ще й втомлені, задовбані і тривожні просто люди, але от якраз в такі дні, як цей четвер - можна і треба згадати і підсилити свою природну, богом дану велич.

Відчути її в собі.
Згадати тілом.
Запамʼятати духом.

І тоді нам - маленьким переляканим звичайним людям - буде легше і простіше жити це життя.

Дуже непросте і дуже гарне🌿

Маленькими свідомими кроками йдемо вперед. Вперед і вгору🐾

03/02/2025

Вернулась.
Але причепила фото з архіву.

Бо якби я отак - у купальнику - я сфоткалася зараз, пише наша Юля Дячук, ви би почали донатити мені на їжу))

Бо чого? Бо я голодувала.

Спочатку на днів десять прибрала з раціону все молочне, солодке, борошняне і мʼясо-рибне, а потім на три дні прибрала тупо все.

Крім води.
І чашки чаю зі звіробою.

- Нахіба, спитаєте ви.
- Та хз, відповім вам я)

Але якщо серйозно, то через здоровʼя.

Не буду тут розписувати свої діагнози, просто в двох словах: сталася у мене халепа, яку традиційна медицина сучасного часу лікує традиційно і сучасно - конячою дозою сильних антибіотиків.

І я на це діло пішла.

І от минув місяць після того лікування і сталася у мене друга халепа: оті перші антибіотики зробили з тілом те, що сучасна традиційна медицина лікує… па-бам… конячою дозою інших антибіотиків.

І тут я зупинилась.
Зупинилась і задумалась.
Глибоко і тривожно.

- Чуєш, мала, сказав мені внутрішній голос, у тебе ситуація як у тому анекдоті виходить:

- Чуєте, куме, здається ми на халяву гів..а, пардон, наїлись💩

І все це було би смішно, якби не було так сумно. Але от зараз вже і не сумно.

Бо ви ж знаєте ці ситуації в житті, коли реальність дає вам болючого, але чарівного підсрачника і ви нарешті робите те, про що вже давно думали, але все ніяк не збиралися з духом.

У мене це була їжа.

Бо хоч з точки зору середньостатистичного жителя планети Земля, я харчувалася добре, а деколи навіть відмінно, мій внутрішній дієтолог і нутриціолог знали, що можна і треба краще.

Здоровіше.
Живіше.
Свідоміше.
Мудріше.

Ви собі як хочете, браття і сестри, а я переконана: ми живемо в часи якоїсь небувалої і невимовної ненажерливості.

Ми їмо і пʼємо набагато, НАБАГАТО більше, ніж треба нашому тілу.

І це, здебільшого, така гидота, яка навіть самому Мєндєлєєву не могла приснитися в кошмарі.

Навіть якшо вона без цукру, глютену і з твердих сортів пшениці.

І діти наші їдять. І не просто їдять. А сидять на всіх цих чупа-чупсах і желейках, як наркомани на героїні😢

І це є реальність нашого часу і наших супермаркетів. І можна, канєшно, стати на диби, очолити свою власну внутрішню революцію і зробитись якимось принциповим веганом, сироїдом чи праножером, але як на мене - це буде інша крайність.

Тобто, може комусь воно і підходить, а мені, наразі, ні. Особливо при моїй нинішній роботі в бані.

Цікаво, що важливість того, що і коли ти запихаєш у рот, я по-справжньому усвідомила якраз у ці три дні - коли цей рот закрила.

І зараз мені підходить той шлях, який, дай бог, почався цим голодуванням: їсти свідомо, просто, мудро і вчасно.

І деколи - дозволяти собі грішити. Бо піца, хачапурі і все, що пече моя мама, - то святе. І дуже смачне.

Якщо коротко, то ці 10 днів підготовки і три дні голоду, далися мені непросто. І не тому, що хотілося їсти. З цим, якраз, проблем взагалі не було.

Були проблеми із силами. Під час харчової паузи їх взагалі не було. Якби не діти, було би простіше. А так було важко.

Але Юля молодець і справилась.

Щодня, подовгу, гуляла на свіжому повітрі і легенько парилася в бані.

Зараз вже третій день, як я знову їм. І потихеньку повертаюсь до роботи. Реально, як з космосу вернулась))

І з того космосу я принесла вам «благую весть» і величезне прохання від вашого тіла: будь ласка, люди, припиняйте їсти в бані. Від слів взагалі і будь-що.

Навіть оті ваші «невинні» горішки і сухофрукти.

І перед лазнею теж їсти не варто. Щонайменше - кілька годин. Бо найкрутіше і найкорисніше паріння

( воно ж - чистка)

це коли ваше прекрасне, багатостраждальне тіло заходить в парну з абсолютно порожнім шлунком.

Розкажу скоро чому.

Маленькими свідомими кроками йдемо вперед. Вперед і вгору🐾

Р. S. До речі, оті неприємні симптоми, які зʼявились через місяць після першого курсу антибіотиків, після голоду поки що зникли.

Ура.

Дай бог, так буде і далі🙏

27/01/2025

На тиждень зникаю з радарів🧘🏻‍♀️

Баня працює. Я - ні, пише наша Юля Дячук

Буду паритись сама і займатися тілом.

Якось непомітно прийшов той час, коли відчуваєш себе молодим як ніколи, але починаєш думати про старість🤦‍♀️

Вона буде ( дай бог:))
І вона може бути дуже різною.
І отой храм, який в кінці доведеться здавати, треба любити вже.

Бо інакше все може бути дуже не дуже.

Маленькими свідомими кроками йдемо вперед. Вперед і вгору🐾

06/01/2025

Є у мене в хаті один папірчик.
А4, звичайний.
І на ньому написано отаке:

(цитата)

Настоящая 23-летняя бомба.
Обладает енергией, талантом и харизмой на екране.
Потенциал позволяет ей стать одним из ключевых лиц канала 1+1.
Умеет снимать кино.

Ясно, правда, про яку самозакохану персону написані ці слова?)

Так. Ви вгадали.
Про Юлю Дячук з 1+1, пише наша Юля Дячук))

То ж нате вам, браття і сестри, майже фінал моїх мемуарів

«Юля і її телевізор»

Вйо.

Колись, дуже давно, плюси якимось там боком були повʼязані із Грейт Брітан. І на канал, раз на рік, приїжджали британські журналісти. Дивилися як ми працюємо і ставили нам оцінки.

Це був як маленький екзамен. Ти брав свої найкращі сюжети і ви дивилися їх разом. Потім вони «ask some questions” і ти (тобто я) щось там їм їм бекала-мекала своєю примітивною англійською. Про те, що yes, yes, it’s very interesting))

А потім отримувала табель.

Не памʼятаю, на що, крім самооцінки, впливало це тестування, але свій британський табель, разом з медалями за стрибки у висоту і любовними листами, які мені в 13 років писало моє перше кохання, я зберігаю досі.

А ще я зберігаю в собі одну terrible
story. Яка, можливо, поламала комусь життя. Дай бог, щоб я помилилась.

Було мені тоді років 25. І я зі всіх сил вигризала собі місце в пантеоні плюсівських богів. Ну чи хоча би напів, але все одно богів.

Робити це було важко і навіть дуже, бо на якісь цікаві, резонансні події мене посилали рідко. І треба було самій «шукати собі теми».

І от я їду в метро. Додому, після роботи. В руках, як завжди, купа газет, бо на завтра Дячук «у резерві» і значить знову треба придумувати, шо знімати.

І от в прекрасно жовтій газеті «Комсомольская правда в Украине» натикаюсь я на статтю про якогось там начебто педофіла, який завівся у Вінниці. В одному із тамтешніх спальних районів.

Там була якась мутна історія про чоловіка, який нібито заводив пацанят у кущі і просив їх показати пісюни, чи щось в цьому плані.

Одним словом - бридкий недоведений мрачняк, кажу я зараз.

- О, яка «жирна» крутезна історія - думаю я тоді.

І вже через пару днів їду у відрядження до Вінниці.

І знаходжу там тих хлопчиків. І вони нам розказують якісь мутні історії про кущі і нехорошого дядю. І мами їхні - такі місцеві дворові активістки - розказують нам про це.

І отут (фоном починає грати якась тривожна музика) і починається найстрашніше.

Мені потрібно записати другу сторону. Того чоловіка, їхнього сусіда. І я прекрасно розумію, що якщо прийду до нього з камерою і скажу:

- Доброго здоровʼя, підозрілий дядьку. Мене звати Юля Дячук, я з 1+1. Тут ваші сусіди звинувачують вас у сексуальних збоченнях з неповнолітніми - то чи не проти ви за чашкою чаю поговорити з нами про це?

Навряд чи, правда, він на таке погодиться?

Але без другої сторони сюжет видавати не можна. Це - одна із аксіом журналістики. То ж в «геніальної» молодої журналістки народжується «геніальний» план. Традиційний для нашого світу людей з мікрофонами: заскочити зненацька того чувака.

Далі - більше (тривожна музика звучить голосніше). У дядька того - сімʼя. Дружина і маленький син. Школяр. І він щоранку водить його до школи.

То ж наступного дня, на світанку, ми починаємо нашу «спецоперацію». Приїжджаємо до нього під будинок і чекаємо у машині.

Рівно о 8.00 цей чоловік, за руку із маленьким хлопчиком, виходить із підʼїзду…

Що було далі - мені боляче і соромно згадувати досі. Хоч минуло вже років 15.

Я налетіла на нього як дикий коршун. Нахабно і агресивно. І так само агресивно почала засипати відвертими прямими питаннями.

Він намагався втекти.
Хлопчик, якого він весь час тримав за руку, розплакався.
А я - просто «робила свою роботу»

Мені в той момент було абсолютно пох. Я не була ні жінкою, ні людиною, ні, тим більше, майбутньою мамою. Я була сильним цинічним хижаком, який впіймав свою здобич. Або середньовічним інквізитором, який без суду і слідства палив у вогні чергового невірного.

А потім ( викручуємо музичку на максимум) ми ще й піднялися до нього в квартиру і з включеною камерою подзвонили у двері. І зняли обличчя його дружини.

А потім все це видали в ефір. І не замалювали жодного обличчя. І я до останнього моменту була впевнена, що це буде дуже крутий сюжет. І мені за нього ледь не премію дадуть. Бо ми ж педофіла розсекретили. І діточок вберегли.

А мене за нього оштрафували, засоромили і пояснили, що так не можна.

І тоді в моєму світі слова журналістська етика і людська порядність стали не просто гарним текстом, а чимось, що ним також потрібно керуватись.

Потім, у своїй роботі, я робила ще багато помилок. Але цю - запамʼятала найбільше.

Дякую, що прочитали.

Бачити і визнавати темне в собі - дуже неприємно, але дуже треба. Кажуть, із цього багна може вирости лотос🪷

Маленькими свідомими кроками йдемо вперед. Вперед і вгору🐾

26/12/2024

Ну шо ви там вже скучили, нє?

«Юля і її телевізор» знову в ефірі😎

Зараз напишу вам про плюси, пише наша Юля Дячук. Ті, що 1+1.

Отут, кому цікаво, все що було до них:

https://www.facebook.com/share/p/1Bdf2HbYF3/?mibextid=WC7FNe

https://www.facebook.com/share/p/15hF8KCGp5/?mibextid=WC7FNe

https://www.facebook.com/share/p/1FEBuQETMS/?mibextid=WC7FNe

І так, мені 22. Я вже фарбована блондинка, яка закінчує університет і приходить працювати в святая святих того часу - в ТСН на 1+1.

Приходить не сама. З НТН нас тоді перейшло кілька душ. І думаю нам всім було п..ць як страшно. Особисто мені - дуже.

Бо це ж тільки ззовні - 180 росту, довгі ноги і куплені в якомусь стоку перші не базарні шмотки. А всередині - класичне гидке каченя.

І от це класичне гидке каченя потрапляє в плюсівський ньюз-рум, де всі, крім Кості Грубича, дивляться на нього вовком. Принаймні, йому так здається.

Знаєте, як про ньюз-рум колись дуже влучно сказав один із моїх редакторів?

«Серпентарий единомышленников»🐍

Геніально. Запамʼятала на все життя)

(для тих, хто не в курсі, ньюз-рум - це така величезна кімната, де одночасно сидить і працює купа журналістів і купка редакторів)

І от уявіть собі: в цей солідний, поважний, самовпевнений і самозакоханий плюсівський серпентарій якимось дивом потрапляє кілька молодих і нарваних ящірок з якогось там НТН.

Бо це тільки всередині нам було «п..ць як страшно», а ззовні ми були «молодыми и дерзкими». І нормально так сколихнули тогочасне плюсівське болотце.

І знаєте чим? Почали знімати по-своєму. Так, як нас навчили НТВ-шники. Не сухо-офіційно-целофаново, як тоді знімали майже всі, а якось живіше і цікавіше.

Якщо це, наприклад, був сюжет про якісь умовні рекордні надої молока, то ми обовʼязково мали знайти якусь колоритну доярку тьотю Зіну, посадити її біля корови і писати інтервʼю з коровʼячими цицьками в руках.

А потім в стендапі (це коли сам журналіст в кадрі) ще й самі мали сісти під корову і спробувати її подоїти.

І якщо якимось навмисним ненароком перекидалося відро з молоком і ним хтось обливався з ніг до голови - ми вже знали із чого почнемо сюжет🤭

А якщо ця корова, під кінець зйомки, ще й хвицала хвостом нашого оператора, а він, матюкався, але встигав це зняти, то ми обовʼязково вставляли це в сюжет і тішилися як діти.

Це зараз так, здається, знімають майже всі. А тоді так було не прийнято. В новинному телевізорі всі були дуже поважні і дуже солідні.

І між нами почалася війна.
Стара школа журналістики проти нової.

Вони нас вважали вискочками, які не читали жодного пункту жодного міжнародного кодексу журналістської етики. І працюють не про зміст, а про форму. І були ( я про себе) абсолютно праві.

А ми їх вважали старими пердунами і лінивими занудами, які не хочуть піднімати свої, пардон, дупи і вилазити із теплої ванни тогочасних новин. Бо так, як ми, працювати вони не вміли і не хотіли.

Я не буду писати, хто переміг, бо це:

а) очевидно
б) було давно і неправда))

Я вам краще розкажу про Алла Мазур. Про наше знайомство і про те, як я ледь не померла від щастя.

Так от.

Аллочка вже тоді була легендою і найзірковішою зіркою плюсів. Ведучі у ті роки не сиділи в загальному ньюз-румі, у них була окрема кімната, тому ми їх бачили рідко і вони для нас також були трошки іконами.

Особливо для нас - «растаманов из глубинки НТН»))

Я тоді знімала свій другий сюжет на плюсах. Це було перше грудня, день боротьби з ВІЛ. Щоб зробити щось цікаве і не банальне, я вирішила прямо в кадрі піти і здати кров на аналіз.

(повторюсь, це зараз так роблять майже всі, але тоді ( обогі ), ледь не 20 років тому, це було просто таки революційне журналістське па)

І от я роблю цей сюжет. І він виходить в ефір. І хвилин через 10 після ефіру в ньюз-рум заходить Алла Мазур. Вся така гарна, наадреналінена, в гримі.

Підходить до мене, протягує свою тендітну ручку і каже:

- Юля, я хочу потиснути вам руку і подякувати за сюжет. Це дуже хороша робота. Ви - смілива і талановита журналістка, рада, що ви приєднались до нашої команди.

От шо вам тут зараз написати? Шо я тоді ледь зі штанів від щастя не вистрибнула? Правда. Що я потім три дні ту руку не мила? Не правда))

Але мені було дуже і дуже і дуже приємно.

На цьому, сьогодні, ставимо крапку.

Напишу ще на днях епілог і закрию в собі цей гештальт.

Щоб маленькими і свідомими - далі.

Вперед і вгору🐾

Address

Kycheyivs'ka Vulytsa, 6/1
Vorzel
08297

Opening Hours

Monday	09:00 - 23:00
Tuesday	09:00 - 23:00
Wednesday	09:00 - 23:00
Thursday	09:00 - 23:00
Friday	09:00 - 23:00
Saturday	09:00 - 23:00
Sunday	09:00 - 23:00

Telephone

+380984011231

Website

facebook.com

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Банний простір "Паровіри" posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Want your practice to be the top-listed Clinic in Vorzel?