25/03/2026
Війна...як багато вона зламала і ламає далі...
Їздили з дівчатами і собаками сьогодні до хлопців у військовий шпиталь. Давно не були, зима, не виходило.
А сьогодні нарешті поїхали. Боляче. Дуже боляче (
Але при цьому і радісно від того, що хоть трохи принесли радості наші собаки.
Молодий хлопчина, після контузій, гладить Азарта і каже: "Знаєте, гладжу його і мені якось легше стає. Ось психологи не допомагають, я від них тікаю. А от він допомагає. Знаєте, а ми на позиції часто сухий корм їли".
Ти це чуєш і буря емоцій всередині, але просто слухаєш, головою махаєш.
А він вчепився в Азарта, а той сидить не уходить. Бо відчуває те, що людині не дано.
Вкінці зустрічі дістає стіки меду, дає нам. Ми відмовляємось, а він починає ображатися, то ми взяли...
