15/08/2025
ВНУТРІШНІЙ КРИТИК
АБО
Я САМ ЗНАЮ,ЩО І ЯК МЕНІ ТРЕБА!
До війни я проходила курс із ораторської майстерності– вчилася говорити на камеру. Звісно, перед тим, як перейти до відеоформату, ми розбирали, що ж насправді заважає нам ЗВУЧАТИ.
Я маю на увазі не лише буквально подавати голос, а в найширшому сенсі – проявляти себе тими різними гранями, якими нас наділила природа і сформувалися нашим досвідом.
Що не дає рухатися вперед?
Виявилося, що один із найпотужніших гальм – це «ХТОСЬ»усередині нас.
Це такий собі «квартиронаймач», який живе не десь, а в серці та голові! Цього ворога звати ВНУТРІШНІЙ КРИТИК.
Зброї, якою він нас атакує, вдосталь!
Він тролить, соромить, применшує нашу самооцінку. Він переконує нас, що наші досягнення – це просто випадковість, а ми самі – самозванці.
Знайомо?
Якщо цей монстр уже дістав, поїхали!
Пам’ятаєте дитячий фільм про мисливців за привидами?
Спочатку потрібно було зрозуміти суть привида, а потім ставало ясно, як його ловити.
Отже, передісторія,
або
ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ ГОЛОС КРИТИКА.
Трохи еволюції.
Дитина від 1 до 7 років (та і далі )-це суцільна довіра. Її власна думка про себе та світ, як і критичність, ще не розвинена.
Але! У дитини є «боги» – найрідніші, значущі дорослі, які розповідають, як влаштований світ, що, де, як і навіщо… А також ці дорогі серцю люди обов’язково й детально висловлюються не тільки про світ , а і про те, якою є сама дитина.
І в цьому сенсі комусь щастило, а комусь…
Якщо мама в дитинстві говорила, що ти 🥰🥰🥰 розумниця-красуня, то так воно й закріплювалося.
Якщо батьки (або інші значущі постаті) вчили думати про себе позитивно, якщо і порівнювали, то на вашу користь , не
критикували та
захищали ваші інтереси й кордони- то за такої політики дорослих внутрішній голос людини в майбутньому звучатиме підтримуюче.
А якщо мама говорила, що ти 🐷/🐮/🐸🐢🦍🐏🐓🐁 😞…», а дитина, ймовірніше, цьому вірила…, то 🙈🙈🙈🙈🙈
🙈🙈🙈🙈
голос критика матиме безліч тем для звучання…
Якщо батьки:
🙈 вчили вірити чужій оцінці ( що скажуть люди)
🙈 порівнювали з іншими, часто не на користь дитини
🙈 соромили,
🙈 налаштовували на негатив і критичність до себе,
🙈 не вчили собі співчувати , помилка , а не досвід , ставала головною ;
🙈якщо щось не вдавалося- не підтримували
🙈 знецінювали або не помічали досягнень, применшували їх до «це нормально», «так і має бути»,
🙉 не вчили захищатися від нападів критики,
🙈 самі не захищали від «дурної» оцінки інших,
Це все ставало причиною для появи ВНУТРІШНЬОГО КРИТИКА( ВК🦂)
Отже, знаючи причини ,
можемо розпочати процедуру його «видалення» з нас.
ЯК ПОЗБУТИСЯ ВК
Крок 1 ⭐️⭐️⭐️
ПАМ’ЯТАЙТЕ!
Це не ваш голос!
Починайте помічати, чий голос звучить у вас в середині. . Це дасть змогу відокремити його від себе. Повернути його, хоча б подумки, тому, кому він належить.
+
Починаємо казати внутрішньому хейтеру гучне «це не моє !»
Крок 2 ⭐️⭐️⭐️
Я САМ ПРО СЕБЕ ЗНАЮ!
Вірити внутрішньому критику не обов’язково!
Ви виросли й змінилися. У вас є СВІЙ ГОЛОС. Ви самі розберетеся, що у вас і як. А це означає, що щойно критик починає «їсти вас поїдом», говоріть із ним із позиції самостійності:
• сам розберуся,
• сам знаю,
• сам вирішу,
• сам побачу,
• сам відчую,
• сам виберу,
• сам відповім за зроблене.�І , звісно, І ви маєте дійсно це все робити- БРАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!
Крок 3 🌟🌟🌟
ВІДРІЗНЯЄМО КРИТИКУ ВІД КРИТИКАНСТВА! І Зазищаємо себе від токсичності !
Як відрізнити здорову критику від критиканства?
Перша така, яка дає нам сили покращуватися, вдосконалюватися, а ось
друга – сили відбирає, робить нас меншими й слабшими. Як помітити? Помічайте реакції тіла. Якщо це критиканство – голова хоче втягнутися в плечі, хочеться сховатися від сорому, повага до себе зменшується, а досягнення знецінюються. На енергетичному рівні ми помітимо, як втрачаємо бажання проявлятися.А ще, якщо в таку мить задати собі питання , який зараз у мене вік по відчуттях, то помітимо, що нам точно набагато меньше, ніж є насправді, ми почуваємось дітьми, невпевненими і розгубленими.
Щойно це відчуваєте – відкидайте. Кажіть «фу», «геть», «не моє! не до мене!»
А якщо серйозно, згадайте поради знаючих і просунутих у соцмережах гуру. Що вони рекомендують щодо хейтерів?
Правильно! Видаляти!! Видаляти! Видаляти! Без попередніх пострілів у небо й попереджень!
Згадуйте, що це ТІЛЬКИ ВАШ внутрішній світ, ваш простір, а не чийсь!
Усі в сад!
Крок 4
ЗМІЦНЮЙТЕ ВІРУ В СЕБЕ!
Сумніваєтеся в собі?
Спробуйте такий експеримент:
Виберіть із близьких/знайомих тих, кому довіряєте, хто вас знає, любить і вірить у вас, але при цьому чесний із вами.
Запитайте, що вони бачать у вас?
Упевнена, їхня оцінка, їхня повага поверне вас до реальності.
Загинайте пальці, перераховуючи навіть маленькі перемоги й гідні оцінки.
УСЕ ПРИСВОЮЄМО!
Крок 5
ЗНИЖУЄМО РІВЕНЬ ІДЕАЛЬНОСТІ
Критики стане менше, якщо опустити планку з ідеальності / недосяжності до реальних цілей, а не залишати на рівні, де помилка смерті подібна.
Підтримайте себе думкою, що світ ваш не рухне, якщо зробити помилку. Не святі горщики ліплять.
Допустіть, , що ви помилитеся не раз, і ЦЕ НОРМАЛЬНО.
Історично так склалося, що негативне ставлення до помилок дуже перебільшене, починаючи з часів бідності ресурсів( це повелося з совка, так і фонить до нині)
Крок 6
Ще одна річ, яка історично склалася в пролетарсько-бідні часи, – це думка, що
НЕ ПОТРІБНО бути до себе бережним, жаліти, співчувати. Треба бути залізобетонним і не пускати «сльози й соплі».
А значить, критика себе «попереду паровоза», ну так, по-комуністично-радянськи чесно.
Насправді співчуття до себе – це не ознака слабкості чи ущербності, це ознака людяності. Це означає, що ви й іншому поспівчуваєте, а не доб’єте критикою.
ПИТАННЯ ЗІ ЗІРОЧКОЮ:
Як, на вашу думку, пов’язані питання ідентичності та внутрішнього критика?
Уся річ у тому, що коли ми маленькі, ми не маємо власної критичності й спираємося на те, що дають нам батьки.
І часто, саме батьки, з однобоку так хотіли нам допомогти бути кращими, а з іншого вибрали дуже токсичну і криву форму для підтримки і мотивації. Тобто ціль- там була добра, а от форма паскудна.
І цей патерн в якийсь момент став нашим, особистим, без змін. Тобто інтроєцьованим, іншими простими словами не пережованим не переосмисленим, а присвоєним собі повністю, майже з дитячою довірою , без фільтрів. Що «нам дали - так ми і зʼїли»
Але ми зараз саме і говоримо, як це змінити.
І ще одне…
Коли стаємо дорослими, а внутрішній критик вже частина нашої ідентичності, подивіться на нього, як на ту частину себе, яка криво, но хоче щоб ви були кращі, не зробили помилку.
Подивіться на нього поблажливо, зверху вниз, бо він так за вас переживає, але гад с таким паскудним способом; Він завжди прибільшує проблему і зменшує вас, АЛЕ, часто підсвічує дійсно ваші слабкі місця…
Тому, коли ми дорослішаємо й усвідомлюємо себе, ВКЛЮЧАйте своє КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ на свою користь.
На свою ть вдасться, якщо ви добре знаєте, що вам корисно, а що ні. Тобо ви добре знайомі з собою, ви розумієте про свою ідентичність.
Тож
Крок, СУПЕР ВАЖЛИВИЙ, НАЙГОЛОВНІШИЙ! 🌟🌟🌟🌟 ЯСНА ІДЕНТИЧНІСТЬ
Якщо ми знаємо, хто ми,
ми знаємо, як і що нам потрібно,
що наше/не наше – на цій основі ми здатні сформувати наші ВНУТРІШНІ ФІЛЬТРИ, через які різна «чужа маячня» до нас не проникне!
МИ ФОРМУЄМО СЕБЕ: свої правила й кордони, свій статут, де прописано, що нам підходить, а що ні,
з чим і наскільки ми можемо миритися, а за що готові торгуватися, не применшуючи себе й іншого.
З ідентичністю з’являється й свій власний ГОЛОС, СВОЄ ЗВУЧАННЯ НАС СПРАВЖНІХ. Який іноді критикує, іноді по-доброму тролить, іноді закликає до совісті чи відповідальності, але не принижує й не соромить, а радше мотивує.
Будьте собою.
Будьте з собою.
Будьте для себе добрим і турботливим.
Практичний психолог
гештальт терапевтка, супервізорка
Ната Пастухова
P.S.: Я не лише пишу статті психологічного характеру, я допомагаю поставити ваш власний характер, упевненість у собі. Адже так ми починаємо жити зі своїх потреб СВОЄ ЖИТТЯ. #
